День поминання жертв Голодомору і суспільних репресій. Влада, розпорядилася дуже правильно, що поминальні свічки лунали безкоштовно.
Свічки ставилися по лініях, що розділяють тротуарну плитку. У повітрі відчувалось якесь єднання. І ще було відчуття тривоги і внутрішнього драматизму. І можна, скільки завгодно говорити, що просто організатори цих траурних урочистостей правильно вибрали піар-агентство для відзначення Голодомору, правильно підібрали музику і вибрали вдалий голос для начитки тексту, при цьому вдало вибрали місце і дуже непогано зробили скульптуру - знак пам`яті. Але це все вторинне і неважливе. Важливо інше, що різні люди - малюки з мамами і татами, підлітки з кольоровим волоссям у взутті на платформі, виховані клерки - там, на Софіївській площі, ставили свічки і відчували себе одним народом. Народом, що пережив страшну трагедію.
Національна пам`ять у випадку з Голодомором прокинулася легко. І це можна пояснити - адже чи не кожна українська сім`я постраждала або в 1932-1933 році, або в 1947-му. Ми пам`ятаємо розповіді бабусь і дідусів. Що там розповіді, ми пам`ятаємо їх сльози і біль, коли вони згадували про ці роки.
- Ваші померли в 1933-му? А моїх відправили до Казахстану, прадід і прабабуся померли там, а бабуся і мама вижили. Тут би вони померли всі.
- А ви братське кладовище знайшли, куди їх скидали? А в наших краях люди просто до кладовища підтягувалися, коли відчували, що помруть, щоб на кладовищі померти, а не на вулицях.
Такі розмови можна було почути в групах старших людей.
Цього дня Президент Віктор Ющенко був зі своїм народом. Він прийшов на Михайлівську площу з дружиною і дітьми. І нікого анітрохи не дратував. Навіть - навпаки.
Від самого Михайлівського собору до Софіївської площі запалювалися свічки. Пізніше я спускалася вниз Трьохсвятительською. У вікнах довколишніх будинків світилися свічки. Свічки стояли і на дорогих європідвіконнях, і у пошарпаних вікнах, які сто років не мінялися.
Телевізійники передавали репортажі з акції «Запали свічку». Журналісти теж ставили свічки: «Кожен ТСН-івець втратив когось під час Голодомору». «Інтер» знайшов братські кладовища в регіонах і записав розповіді очевидців. «Ось річка, в яку зсипався відібраний хліб. Дехто потім діставав пшеницю, просушував і примудрявся щось з неї приготувати. Так рятувалися» .
Журналісти плювати хотіли на парламентські “розборки” типу: «А чи був Голодомор геноцидом». Вони просто і чесно показали: масове і продумане знищення українців було. І це наша історія.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Президент прийшов на Михайлівську площу і нікого не дратував
Категорія:
06112705a.jpg
Свічки ставилися по лініях, що розділяють тротуарну плитку. У повітрі відчувалось якесь єднання. І ще було відчуття тривоги і внутрішнього драматизму. І можна, скільки завгодно говорити, що просто організатори цих траурних урочистостей правильно вибрали піар-агентство для відзначення Голодомору, правильно підібрали музику і вибрали вдалий голос для начитки тексту, при цьому вдало вибрали місце і дуже непогано зробили скульптуру - знак пам`яті. Але це все вторинне і неважливе. Важливо інше, що різні люди - малюки з мамами і татами, підлітки з кольоровим волоссям у взутті на платформі, виховані клерки - там, на Софіївській площі, ставили свічки і відчували себе одним народом. Народом, що пережив страшну трагедію.
Національна пам`ять у випадку з Голодомором прокинулася легко. І це можна пояснити - адже чи не кожна українська сім`я постраждала або в 1932-1933 році, або в 1947-му. Ми пам`ятаємо розповіді бабусь і дідусів. Що там розповіді, ми пам`ятаємо їх сльози і біль, коли вони згадували про ці роки.
- Ваші померли в 1933-му? А моїх відправили до Казахстану, прадід і прабабуся померли там, а бабуся і мама вижили. Тут би вони померли всі.
- А ви братське кладовище знайшли, куди їх скидали? А в наших краях люди просто до кладовища підтягувалися, коли відчували, що помруть, щоб на кладовищі померти, а не на вулицях.
Такі розмови можна було почути в групах старших людей.
Цього дня Президент Віктор Ющенко був зі своїм народом. Він прийшов на Михайлівську площу з дружиною і дітьми. І нікого анітрохи не дратував. Навіть - навпаки.
Від самого Михайлівського собору до Софіївської площі запалювалися свічки. Пізніше я спускалася вниз Трьохсвятительською. У вікнах довколишніх будинків світилися свічки. Свічки стояли і на дорогих європідвіконнях, і у пошарпаних вікнах, які сто років не мінялися.
Телевізійники передавали репортажі з акції «Запали свічку». Журналісти теж ставили свічки: «Кожен ТСН-івець втратив когось під час Голодомору». «Інтер» знайшов братські кладовища в регіонах і записав розповіді очевидців. «Ось річка, в яку зсипався відібраний хліб. Дехто потім діставав пшеницю, просушував і примудрявся щось з неї приготувати. Так рятувалися» .
Журналісти плювати хотіли на парламентські “розборки” типу: «А чи був Голодомор геноцидом». Вони просто і чесно показали: масове і продумане знищення українців було. І це наша історія.
----------------------------------
В тему:
Пробуджену націю не зупинити!
Василь Марочко: Голодомор треба визнати геноцидом
600 тисяч людей померли на Харківщині за два місяці 1933-го року
У Росії донині бояться говорити про голодомор 30-их років
Вони вбивали українців
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)