Гурт “Кому Вниз” завжди виділявся на українській сцені своєю особливою мелодикою пісень. Він старається підносити імідж України на різних європейських фестивалях, виконує патріотичні пісні за текстами класиків. Та й не тільки завдяки музиці широкому загалу відоме ім’я Андрія Середи. Ця людина має театральну освіту, пробилася в рекламний бізнес і працює там в ролі диктора. Загалом, Андрій відрізняється і своїм націоналістично-патріотичним духом, який із кожним роком все дужче бунтує у його тілі. Тож про творчість гурту, патріотичність і менталітет українців та інші не менш цікаві речі читайте у ексклюзивному інтерв’ю із лідером “Кому Вниз”.
Багато ваших текстів взяті із віршів Шевченка. Чому ви обрали саме його?
Можливо, спрацювало моє виховання – батьківське виховання. Батько читав мені в дитинстві Шевченка, як казки. І перші свої твори я подарував йому на день народження у 1983 році – “Суботів”, “До Основ’яненка” і “Розрита могила”. Вже потім, як команда, ми намагалися це аранжувати. Це виховання і наше тендітне ставлення до творчості Шевченка. Він - самодостатній, він звучить сам по собі. А музика може або загубити цю енергетику, але в будь-якому разі її не збільшити. Наше завдання було не доповнювати, а якось триматися на рівні творчості Шевченка.
Дехто вважає вашу музику готичною, дехто – націоналістично-патріотичною, а яке б ви самі дали визначення вашій музиці?
У нас на сайті колись почалась веремія стосовно цього. Тоді були закиди: “Хто це назвав “Кому Вниз” готами?! Вони - наші, вони – націоналісти!”. По-перше – це незнання історії, а по-друге, це таке щире, але неврівноважене ставлення, тому, що появився хлопець, який написав: “Люди добрі! Дивіться, за час існування „Кому Вниз” ви навіть не віднайшли для себе їх стилістику. Тому, дякуйте тому, хто сказав, що це готи”. Тим паче, готи – це шикарна річ, тобто люди, які не п’ють, не вживають наркотиків. Я не кажу про Україну, в Україні дуже мало інформації про них і є зовнішнє ставлення до цього руху. За кордоном ставлення до них зовсім інше. Так, що коли нас називають готами – ми не ображаємось.
Ваша історія налічує уже 18 років і лише 3 повноцінних альбоми. Ви не полюбляєте засідати у звукостудії?
Ні, ми записуємось. У нас деякі речі уже відійшли, декотрі, можливо, ще не прийшли, але, розумієте, коли самокритичне ставлення доходить уже до рівня хворобливості, треба щось робити. Самокритика якраз і призупиняє якісь кроки. З іншого боку ми нарешті знайшли людину, яка нам дуже подобається як звукорежисер і яка зараз зводить наш альбом. Це знову ж таки велика халепа знайти в Україні людей, які б не тільки за гроші намагалися щось зробити, а щоб і їм самим це було цікаво.
Тобто уже нарешті незабаром можна буде почути ваше нове творіння у вигляді альбому?
Нам уже настільки набридло, що він не виходить... Я ще хочу туди тільки три пісні вставити. Але це найтяжче, бо вони ще ніде не звучали і повністю не укомплектовані. Проблема полягає в текстурі. Поки що реалізувати їх в тексті дуже складно.
Ви – патріот?
Та я б, як Шевченко: я прокляв би Бога, якби з Україною щось сталося.
За потреби ви б узяли до рук зброю?
Я вам скажу так: взяв би коли б мене очікувала якась небезпека. Але виходячи з точки зору професійності, я б дуже довго цілився, бо не вмію добре стріляти. От чому у нас такі добрі стосунки із хлопцями із старого складу УНА-УНСО? Тому, що вони мали честь тримати зброю і вбивати окупантів, кацапів там різних. А вони відносяться до нас з повагою, тому що ми є підтримкою морального духу. Той, хто народжений воїном – повинен тримати в руках зброю, хто народжений ідеологом, повинен займатися цим. За таких умов розширюється фронт і стає значно легше вести боротьбу. Що ж до самої зброї, то у мене до неї позитивне і гарне враження, в розумінні естетики.
По всяк час точаться дискусії про український менталітет. Хтось називає нас слабкою нацією, хтось – сильною. А ви можете дати своє визначення українському менталітету?
Якщо відкинути усі характеристики, що робилися спеціально на замовлення російського імперіалізму і подивитись на українську історію, як таку, то я повністю згоден із Юрієм Липою, який казав, що “війна з українством свого часу була на рівні війни з християнством ”. За тих триста років такої потужної війни викарбувалася нація. Я думаю, що менталітет про таке м’яке ставлення українців в більшій степені з точки зору негативності привнесено. Вважаю Росію “потворою Франкенштайна”, та й взагалі, Україна створила свого часу Росію. Зараз є випробувальний момент – ми маємо подбати про це чудовисько, на нас лежить відповідальність за Росію. А те, що українці дуже кайфові і люб’язні показано в піснях. Співають, що не голова покотилася ворожа, а голівонька, шабелька. Кайфово! Українці – це освячена зброя. Люди не вбивали, вони допомагали відійти в інший світ людям, які не потрібні цьому світу. Вони допомагали цим людям. Тим паче, освячували ножі щоб не просто вбити тіло, це - брутально, а щоб розрізати ту душу для того, щоб вона зникла. Це дуже класно! Ми – лікарі, або ветеринари (сміється).
Хто мав найбільший вплив на формування вашої особистості?
Звісно, батько. Але не тільки. У мене в школі була перша перемога, коли я за вісім років забув українську мову. Совдепія (зітхає). Але в мене там було два вчителі, які допомогли мені “відновитися”. Загалом, музична діяльність дуже хитра. Замість того, щоб бігати по світу і шукати гарних людей, треба дуже чемно і відповідально поводитися на сцені і вони самі зберуться. Тобі треба тільки встигати їх почути. Немає кінця краю, власне, людям, які викарбовують мій світогляд в цьому житті.
В що ви вірите?
А чорт його знає. Я як в тій байці про стрикозу, щодня живу гарними враженнями. Принаймні, намагаюся. А вірю в таку класну нацистську старість: після великої кількості ворогів і дуже гарної невеликої кількості друзів, ти нарешті зможеш сидіти в кріслі-качалці, вирощувати троянди і бачити як бавляться твої онуки. В що вірити ще можна?! Я не знаю, бо в цьому плані дуже сентиментальна людина. Тому намагаюсь багато його не ворушити, бо цей сентименталізм потім заважає нормально існувати.
А є речі, за які б ви відали життя?
Найперше, я б відав життя за родину. Але виходячи з того, що я дуже емоційна людина, то боюся за свою неадекватність. Це треба робити дуже холодно і впевнено. Думаю, в цьому плані мені ще треба вирости нормально.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Андрій СЕРЕДА: “Українці – це освячена зброя”
Світ:
06123001s.jpg
Можливо, спрацювало моє виховання – батьківське виховання. Батько читав мені в дитинстві Шевченка, як казки. І перші свої твори я подарував йому на день народження у 1983 році – “Суботів”, “До Основ’яненка” і “Розрита могила”. Вже потім, як команда, ми намагалися це аранжувати. Це виховання і наше тендітне ставлення до творчості Шевченка. Він - самодостатній, він звучить сам по собі. А музика може або загубити цю енергетику, але в будь-якому разі її не збільшити. Наше завдання було не доповнювати, а якось триматися на рівні творчості Шевченка.
Дехто вважає вашу музику готичною, дехто – націоналістично-патріотичною, а яке б ви самі дали визначення вашій музиці?
У нас на сайті колись почалась веремія стосовно цього. Тоді були закиди: “Хто це назвав “Кому Вниз” готами?! Вони - наші, вони – націоналісти!”. По-перше – це незнання історії, а по-друге, це таке щире, але неврівноважене ставлення, тому, що появився хлопець, який написав: “Люди добрі! Дивіться, за час існування „Кому Вниз” ви навіть не віднайшли для себе їх стилістику. Тому, дякуйте тому, хто сказав, що це готи”. Тим паче, готи – це шикарна річ, тобто люди, які не п’ють, не вживають наркотиків. Я не кажу про Україну, в Україні дуже мало інформації про них і є зовнішнє ставлення до цього руху. За кордоном ставлення до них зовсім інше. Так, що коли нас називають готами – ми не ображаємось.
Ваша історія налічує уже 18 років і лише 3 повноцінних альбоми. Ви не полюбляєте засідати у звукостудії?
Ні, ми записуємось. У нас деякі речі уже відійшли, декотрі, можливо, ще не прийшли, але, розумієте, коли самокритичне ставлення доходить уже до рівня хворобливості, треба щось робити. Самокритика якраз і призупиняє якісь кроки. З іншого боку ми нарешті знайшли людину, яка нам дуже подобається як звукорежисер і яка зараз зводить наш альбом. Це знову ж таки велика халепа знайти в Україні людей, які б не тільки за гроші намагалися щось зробити, а щоб і їм самим це було цікаво.
Тобто уже нарешті незабаром можна буде почути ваше нове творіння у вигляді альбому?
Нам уже настільки набридло, що він не виходить... Я ще хочу туди тільки три пісні вставити. Але це найтяжче, бо вони ще ніде не звучали і повністю не укомплектовані. Проблема полягає в текстурі. Поки що реалізувати їх в тексті дуже складно.
Ви – патріот?
Та я б, як Шевченко: я прокляв би Бога, якби з Україною щось сталося.
За потреби ви б узяли до рук зброю?
Я вам скажу так: взяв би коли б мене очікувала якась небезпека. Але виходячи з точки зору професійності, я б дуже довго цілився, бо не вмію добре стріляти. От чому у нас такі добрі стосунки із хлопцями із старого складу УНА-УНСО? Тому, що вони мали честь тримати зброю і вбивати окупантів, кацапів там різних. А вони відносяться до нас з повагою, тому що ми є підтримкою морального духу. Той, хто народжений воїном – повинен тримати в руках зброю, хто народжений ідеологом, повинен займатися цим. За таких умов розширюється фронт і стає значно легше вести боротьбу. Що ж до самої зброї, то у мене до неї позитивне і гарне враження, в розумінні естетики.
По всяк час точаться дискусії про український менталітет. Хтось називає нас слабкою нацією, хтось – сильною. А ви можете дати своє визначення українському менталітету?
Якщо відкинути усі характеристики, що робилися спеціально на замовлення російського імперіалізму і подивитись на українську історію, як таку, то я повністю згоден із Юрієм Липою, який казав, що “війна з українством свого часу була на рівні війни з християнством ”. За тих триста років такої потужної війни викарбувалася нація. Я думаю, що менталітет про таке м’яке ставлення українців в більшій степені з точки зору негативності привнесено. Вважаю Росію “потворою Франкенштайна”, та й взагалі, Україна створила свого часу Росію. Зараз є випробувальний момент – ми маємо подбати про це чудовисько, на нас лежить відповідальність за Росію. А те, що українці дуже кайфові і люб’язні показано в піснях. Співають, що не голова покотилася ворожа, а голівонька, шабелька. Кайфово! Українці – це освячена зброя. Люди не вбивали, вони допомагали відійти в інший світ людям, які не потрібні цьому світу. Вони допомагали цим людям. Тим паче, освячували ножі щоб не просто вбити тіло, це - брутально, а щоб розрізати ту душу для того, щоб вона зникла. Це дуже класно! Ми – лікарі, або ветеринари (сміється).
Хто мав найбільший вплив на формування вашої особистості?
Звісно, батько. Але не тільки. У мене в школі була перша перемога, коли я за вісім років забув українську мову. Совдепія (зітхає). Але в мене там було два вчителі, які допомогли мені “відновитися”. Загалом, музична діяльність дуже хитра. Замість того, щоб бігати по світу і шукати гарних людей, треба дуже чемно і відповідально поводитися на сцені і вони самі зберуться. Тобі треба тільки встигати їх почути. Немає кінця краю, власне, людям, які викарбовують мій світогляд в цьому житті.
В що ви вірите?
А чорт його знає. Я як в тій байці про стрикозу, щодня живу гарними враженнями. Принаймні, намагаюся. А вірю в таку класну нацистську старість: після великої кількості ворогів і дуже гарної невеликої кількості друзів, ти нарешті зможеш сидіти в кріслі-качалці, вирощувати троянди і бачити як бавляться твої онуки. В що вірити ще можна?! Я не знаю, бо в цьому плані дуже сентиментальна людина. Тому намагаюсь багато його не ворушити, бо цей сентименталізм потім заважає нормально існувати.
А є речі, за які б ви відали життя?
Найперше, я б відав життя за родину. Але виходячи з того, що я дуже емоційна людина, то боюся за свою неадекватність. Це треба робити дуже холодно і впевнено. Думаю, в цьому плані мені ще треба вирости нормально.
Розмовляв Павло ПАЛАМАРЧУК
----------------------------------------------------
В тему:
Акція нових правих
Вечір в опері: тріумф високого духу
Рок-характерники з “Кому Вниз” пройшли ІІ тур конкурсу на здобуття найвищої нагороди в Україні в галузі культури - Національної Премії ім.Тараса Шевченка
Офіційний сайт гурту “Кому вниз”
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)