Україна стає популярною, стверджують наші «зелені кашкети». З початку цього року наші кордони перетнули 24 мільйони осіб та 5,3 мільйона транспортних засобів. На жаль, чи не першими з унікального транзитного статусу нашої держави скористалися... нелегальні мігранти. Протягом чотирьох місяців цього року прикордонники затримали чимало непроханих гостей: 1009 нелегальних мігрантів — за незаконне перетинання державного рубежу і 641 — за порушення правил перебування в країні. 8986 потенційним нелегалам відмовили у в’їзді в українських пунктах пропуску. Левова частка незаконних «туристів» є громадянами країн СНД, кажуть в Державній прикордонній службі України. Проте гостей із Південно-Східної Азії і Африки теж вистачає. 16 «квартирантів» із Сомалі, Афганістану й Бангладеш нині звикають до української каші в пункті тимчасового тримання порушників (ПТТ) Чернігівського прикордонного загону.
...Четверо хлопців у зимових куртках і дублянках виходять на прогулянку у внутрішній дворик пункту. Їх затримали ще в січні, тому навіть у травні смугляві гості носять теплий одяг. Скільки місяців їм тут сидіти ще, ніхто не скаже напевне. Доки особу нелегала не з’ясують, з ПТТ його не випустять.
— Ідентифікація мігранта — складний і тривалий процес, — зізнається начальник Чернігівського прикордонного загону полковник Юрій Самбор. — Особливо якщо найближче посольство країни походження непроханого гостя знаходиться десь у Москві.
Диппредставництва низки держав і справді не виявляють жодного бажання допомогти українським прикордонникам. Воно й не дивно: у Сомалі, приміром, і досі немає єдиного уряду — в країні триває громадянська війна.
Більшість затриманих — щиро чи ні — одразу просить в Україні стасус біженця. Якщо міграційна служба прийме документи до розгляду, непроханого гостя мають звільнити з ПТТ. Багатьох «шукачів притулку» потім ловлять на нашому західному кордоні — при спробі нелегально потрапити до країн Євросоюзу. Але й Україна на погляд мешканця Могадишо чи Джелалабада може видатися цілком придатною для проживання.
Для 20-річного афганця Білала дорога в Україну почалася на Черкізівському ринку, де він два роки працював продавцем. За цей час юнак непогано вивчив розмовну російську включно зі словами- паразитами.
— Товариш сказав: тіпа на Україні набагато краще, ніж у Росії, міліція не чіпляється, — розповідає свою історію Білал.
Хлопець повірив другу, і незабаром у групі таких самих шукачів кращої долі спробував незаконно перейти російсько-український кордон. Там його і затримали на гарячому українські «зелені кашкети». Тепер Білал сподівається одержати в Україні статус біженця й чекає на рішення міграційної служби.
— Але ж зарплати в Україні мізерні, — відмовляю його я.
— Зате тут усе дешево, — зі знанням справи заперечує афганець. — У Москві зняти однокімнатну квартиру коштує щонайменше тисяча доларів, а тут, я чув, можна знайти за сто-двісті.
Квартирне питання хвилює не лише Білала. Старший черговий зміни охорони ПТТ прапорщик Юрій Супруненко служить на кордоні 22 роки. Разом з усіма доплатами одержує 2 тисячі 200 гривень. Жити на ці гроші з трьома дітьми складно, особливо якщо не маєш власного кутка. Сто п’ятдесят доларів на місяць Супруненко віддає за однокімнатну квартиру, яку винаймає в Чернігові.
Утримують ізолятор за рахунок бюджету Держприкордонслужби. Годують непроханих гостей за трішки урізаними солдатськими нормами. У меню — каша, картопля, риба, чай або компот.
Усього в ПТТ — двадцять одне койко-місце. Усі новоприбулі проходять медогляд, і якщо хтось потребує серйозного лікування, його доправляють до місцевої лікарні. Добре, що особливо «небезпечних» випадків було небагато.
— Торік затримали вихідця з Індії з черевним тифом, — розповідає начальник ПТТ капітан Андрій Гордєєв. — Його довелося покласти в інфекційне відділення — під охороною.
Із 27-річним Саємом із Бангладеш ми розмовляли в маленькому глухому дворику, куди затриманих виводять на щоденну прогулянку. «На моїй батьківщині не дають жити терористи, — розповідає Саєм. — Моїх матір і сестру вбили». Повертатися він не збирається, тому теж написав заяву до Чернігівської міграційної служби. За свій вояж в Україну Саєм заплатив понад 9 тисяч «зелених».
— За переправлення до Москви з мене взяли 5 тисяч доларів. Місяць жив там, не виходячи з квартири. Ще за 2 тисячі мені пообіцяли зробити документи й легально відправити в Україну. Гроші взяли, але документів я так і не побачив, — каже він.
За 10 останніх років прикордонники Чернігівського загону затримали 3745 непроханих гостей. В оперативній розробці місцевих «зелених кашкетів» — близько шести організованих злочинних угруповань, що сприяють переправлянню нелегальних мігрантів.
— Більшість із них діє саме на 183 кілометрах україно-російської ділянки кордону, — зазначає начальник прикордонного загону полковник Юрій Самбор. — У Білорусі закони жорсткіші, тому там проблем менше. Навіть в Євросоюзі білоруський кордон вважають дуже надійним.
Левова частка нелегалів із Азії потрапляє до нас транзитом через Росію. При цьому навіть пійманих поблизу кордону перебіжчиків російські прикордонники відмовляються приймати назад.
— За три з половиною роки мого перебування на цій посаді вдалося передати лише одну-єдину групу з 18 осіб, затриману внаслідок спільних оперативних дій, — каже Юрій Самбор.
Цього року чернігівські прикордонники передали до РФ тільки одного афганця і тільки тому, що в його кишені знайшли беззаперечні докази на корить «російського транзиту»: паспорт з російською візою і відміткою про прибуття в Шереметьєво.
Наш північний сусід активно торгує візами з країнами підвищеного міграційного ризику й не несе при цьому перед Україною жодних зобов’язань щодо повернення порушників спільного кордону. Полегшити роботу «зеленим кашкетам» покликана угода про реадмісію — приймання і передавання нелегальних мігрантів. Підписаний Москвою та Києвом документ зобов’язує обидві сторони за свій рахунок забирати незваних гостей із третіх країн, що прибули транзитом з їхньої території. Але Москва абсолютно не зацікавлена в ратифікації такої угоди. Тому всі витрати на з’ясування особи мігрантів і визначення їхньої подальшої долі, як і раніше, лежать на плечах українських платників податків.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Дружба народів
Світ:
06030203a.jpg
...Четверо хлопців у зимових куртках і дублянках виходять на прогулянку у внутрішній дворик пункту. Їх затримали ще в січні, тому навіть у травні смугляві гості носять теплий одяг. Скільки місяців їм тут сидіти ще, ніхто не скаже напевне. Доки особу нелегала не з’ясують, з ПТТ його не випустять.
— Ідентифікація мігранта — складний і тривалий процес, — зізнається начальник Чернігівського прикордонного загону полковник Юрій Самбор. — Особливо якщо найближче посольство країни походження непроханого гостя знаходиться десь у Москві.
Диппредставництва низки держав і справді не виявляють жодного бажання допомогти українським прикордонникам. Воно й не дивно: у Сомалі, приміром, і досі немає єдиного уряду — в країні триває громадянська війна.
Більшість затриманих — щиро чи ні — одразу просить в Україні стасус біженця. Якщо міграційна служба прийме документи до розгляду, непроханого гостя мають звільнити з ПТТ. Багатьох «шукачів притулку» потім ловлять на нашому західному кордоні — при спробі нелегально потрапити до країн Євросоюзу. Але й Україна на погляд мешканця Могадишо чи Джелалабада може видатися цілком придатною для проживання.
Для 20-річного афганця Білала дорога в Україну почалася на Черкізівському ринку, де він два роки працював продавцем. За цей час юнак непогано вивчив розмовну російську включно зі словами- паразитами.
— Товариш сказав: тіпа на Україні набагато краще, ніж у Росії, міліція не чіпляється, — розповідає свою історію Білал.
Хлопець повірив другу, і незабаром у групі таких самих шукачів кращої долі спробував незаконно перейти російсько-український кордон. Там його і затримали на гарячому українські «зелені кашкети». Тепер Білал сподівається одержати в Україні статус біженця й чекає на рішення міграційної служби.
— Але ж зарплати в Україні мізерні, — відмовляю його я.
— Зате тут усе дешево, — зі знанням справи заперечує афганець. — У Москві зняти однокімнатну квартиру коштує щонайменше тисяча доларів, а тут, я чув, можна знайти за сто-двісті.
Квартирне питання хвилює не лише Білала. Старший черговий зміни охорони ПТТ прапорщик Юрій Супруненко служить на кордоні 22 роки. Разом з усіма доплатами одержує 2 тисячі 200 гривень. Жити на ці гроші з трьома дітьми складно, особливо якщо не маєш власного кутка. Сто п’ятдесят доларів на місяць Супруненко віддає за однокімнатну квартиру, яку винаймає в Чернігові.
Утримують ізолятор за рахунок бюджету Держприкордонслужби. Годують непроханих гостей за трішки урізаними солдатськими нормами. У меню — каша, картопля, риба, чай або компот.
Усього в ПТТ — двадцять одне койко-місце. Усі новоприбулі проходять медогляд, і якщо хтось потребує серйозного лікування, його доправляють до місцевої лікарні. Добре, що особливо «небезпечних» випадків було небагато.
— Торік затримали вихідця з Індії з черевним тифом, — розповідає начальник ПТТ капітан Андрій Гордєєв. — Його довелося покласти в інфекційне відділення — під охороною.
Із 27-річним Саємом із Бангладеш ми розмовляли в маленькому глухому дворику, куди затриманих виводять на щоденну прогулянку. «На моїй батьківщині не дають жити терористи, — розповідає Саєм. — Моїх матір і сестру вбили». Повертатися він не збирається, тому теж написав заяву до Чернігівської міграційної служби. За свій вояж в Україну Саєм заплатив понад 9 тисяч «зелених».
— За переправлення до Москви з мене взяли 5 тисяч доларів. Місяць жив там, не виходячи з квартири. Ще за 2 тисячі мені пообіцяли зробити документи й легально відправити в Україну. Гроші взяли, але документів я так і не побачив, — каже він.
За 10 останніх років прикордонники Чернігівського загону затримали 3745 непроханих гостей. В оперативній розробці місцевих «зелених кашкетів» — близько шести організованих злочинних угруповань, що сприяють переправлянню нелегальних мігрантів.
— Більшість із них діє саме на 183 кілометрах україно-російської ділянки кордону, — зазначає начальник прикордонного загону полковник Юрій Самбор. — У Білорусі закони жорсткіші, тому там проблем менше. Навіть в Євросоюзі білоруський кордон вважають дуже надійним.
Левова частка нелегалів із Азії потрапляє до нас транзитом через Росію. При цьому навіть пійманих поблизу кордону перебіжчиків російські прикордонники відмовляються приймати назад.
— За три з половиною роки мого перебування на цій посаді вдалося передати лише одну-єдину групу з 18 осіб, затриману внаслідок спільних оперативних дій, — каже Юрій Самбор.
Цього року чернігівські прикордонники передали до РФ тільки одного афганця і тільки тому, що в його кишені знайшли беззаперечні докази на корить «російського транзиту»: паспорт з російською візою і відміткою про прибуття в Шереметьєво.
Наш північний сусід активно торгує візами з країнами підвищеного міграційного ризику й не несе при цьому перед Україною жодних зобов’язань щодо повернення порушників спільного кордону. Полегшити роботу «зеленим кашкетам» покликана угода про реадмісію — приймання і передавання нелегальних мігрантів. Підписаний Москвою та Києвом документ зобов’язує обидві сторони за свій рахунок забирати незваних гостей із третіх країн, що прибули транзитом з їхньої території. Але Москва абсолютно не зацікавлена в ратифікації такої угоди. Тому всі витрати на з’ясування особи мігрантів і визначення їхньої подальшої долі, як і раніше, лежать на плечах українських платників податків.
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)