Письменник і книговидавець Дмитро Капранов, 41 рік, каже, що в Україні мають видавати майже 100 тис. нових назв книжок на рік, а друкують 17 тис.
Наскільки великий попит на українську книжку?
— Читацький попит у нас задовольняється російськими видавцями. Українська література існує для якогось прошарку, для таких собі ”сектантів”. Тому наші видавці партизанять, працюють для ”людей з особливими потребами”. Тобто тих, які чомусь хочуть читати саме українською.
Отакий ”схиблений” попит ми й задовольняємо. Щоправда, 70 відсотків людей відрізані від книжки взагалі. Адже в нас 500 книгарень на 40 мільйонів населення. Виходить, одна на 80 тисяч. Якщо у місті живе менше 100 тисяч людей, там ніде купити книжку. А райцентри, містечка, села — це 70 відсотків. Решту — населення мегаполісів та великих міст, ми задовольняємо повністю. Українська книжка має п’ять-шість відсотків ринку. Причому ця частина ще зменшується, хоча в грошовому вимірі зростає. Тобто ринок загалом росте скоріше, ніж український сектор.
Чому ніхто не знає, скільки в Україні продається книжок?
— Бо в нас ринок по землянках ховається й займається виживанням. Видають 17 тисяч нових назв на рік, тоді як мало би бути 100 тисяч. У результаті у видавничій галузі працюють фанатики й аутсайдери. Фанатики — це ті, хто свідомо тримаються у цій малоприбутковій галузі, страждають месіанством. А аутсайдери — це коли його нікуди більше не беруть. Виходить, що ціла інтелектуальна галузь ледь виживає, видавці скніють. Якщо держава хоче залишатися повноцінною, то не повинна такого дозволяти.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Українська книжка займає п’ять-шість відсотків ринку
Світ:
08091202e.jpg
Наскільки великий попит на українську книжку?
— Читацький попит у нас задовольняється російськими видавцями. Українська література існує для якогось прошарку, для таких собі ”сектантів”. Тому наші видавці партизанять, працюють для ”людей з особливими потребами”. Тобто тих, які чомусь хочуть читати саме українською.
Отакий ”схиблений” попит ми й задовольняємо. Щоправда, 70 відсотків людей відрізані від книжки взагалі. Адже в нас 500 книгарень на 40 мільйонів населення. Виходить, одна на 80 тисяч. Якщо у місті живе менше 100 тисяч людей, там ніде купити книжку. А райцентри, містечка, села — це 70 відсотків. Решту — населення мегаполісів та великих міст, ми задовольняємо повністю. Українська книжка має п’ять-шість відсотків ринку. Причому ця частина ще зменшується, хоча в грошовому вимірі зростає. Тобто ринок загалом росте скоріше, ніж український сектор.
Чому ніхто не знає, скільки в Україні продається книжок?
— Бо в нас ринок по землянках ховається й займається виживанням. Видають 17 тисяч нових назв на рік, тоді як мало би бути 100 тисяч. У результаті у видавничій галузі працюють фанатики й аутсайдери. Фанатики — це ті, хто свідомо тримаються у цій малоприбутковій галузі, страждають месіанством. А аутсайдери — це коли його нікуди більше не беруть. Виходить, що ціла інтелектуальна галузь ледь виживає, видавці скніють. Якщо держава хоче залишатися повноцінною, то не повинна такого дозволяти.
В тему:
Ігор Каганець: Україна – хата без господаря
Безплідна смоківниця, або як позбутися рекламних монстрів
Реформація: 25 пунктів
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)