Запрошуємо 5-7 червня 2009 року до приміщення та подвір’я
Українського центру народної культури "Музей Івана Гончара" (Київ, вул. Івана Мазепи, 29)
Фестиваль буде цікавим кожному, незалежно від віку та виду діяльності, адже нестиме у собі інформацію з глибини віків про одну з унікальних самобутніх ланок національної культури. Кобзарство – це сувора традиція, звичай та незвичайна історія про співців українського народу.
5 червня 12:00 Початок кінопоказів
17:00 Відкриття виставки традиційних кобзарських музичних інструментів з колекції
Національного музею народної архітектури та побуту України (Київ, с.Пирогів)
18:00 Концерт цехових кобзарів та лірників з усієї України
19:30 Традиційні танці під троїсту музику
6 червня 10:00 Кінопокази
Робота виставкової експозиції
Виставка дисків та літератури
15:00 Майстер-класи з виготовлення та гри на традиційних інструментах
Живе кобзарювання
18:00 Концерт цехових кобзарів та лірників з усієї України
19:30 Традиційні танці під троїсту музику
7 червня – Трійця 10:00 Освячення інструментів у церкві Івана Богослова (територія Михайлівського собору)
Кінопокази (приміщення музею)
Робота виставкової експозиції
Виставка дисків та літератури
15:00 Живе кобзарювання
17:00 Святковий концерт кобзарів та лірників
18:30 Танці під троїсту музику
Щороку протягом століть кобзарські цехові братства розпочинали свої мандрівки Україною на Трійцю, а завершували на Покрову. В українській культурі з давніх-давен природньо співіснували кобзарство (духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та селян). У XVII-XVIII ст. мало не в кожній українській хаті була кобза чи бандура. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків та старшин грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності. Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Кобзарем міг стати далеко не кожен. Хлопці обирали собі вчителя і від нього протягом 3-4 років навчалися грати й співати, опановували цехові звичаї. Отримавши “визвілку” (склавши своєрідний іспит), молоді кобзарі вступали до братства. Кожне братство гуртувалося довкола однієї з церков повіту і мало свою цехову корогву. Кобзарі мали свою таємну – "лебійську" – мову, таємні пісні, танець і власне бойове мистецтво…
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Фестиваль української епічної традиції "Кобзарська Трійця"
Світ:
5 червня
12:00 Початок кінопоказів
17:00 Відкриття виставки традиційних кобзарських музичних інструментів з колекції
Національного музею народної архітектури та побуту України (Київ, с.Пирогів)
18:00 Концерт цехових кобзарів та лірників з усієї України
19:30 Традиційні танці під троїсту музику
6 червня
10:00 Кінопокази
Робота виставкової експозиції
Виставка дисків та літератури
15:00 Майстер-класи з виготовлення та гри на традиційних інструментах
Живе кобзарювання
18:00 Концерт цехових кобзарів та лірників з усієї України
19:30 Традиційні танці під троїсту музику
7 червня – Трійця
10:00 Освячення інструментів у церкві Івана Богослова (територія Михайлівського собору)
Кінопокази (приміщення музею)
Робота виставкової експозиції
Виставка дисків та літератури
15:00 Живе кобзарювання
17:00 Святковий концерт кобзарів та лірників
18:30 Танці під троїсту музику
Щороку протягом століть кобзарські цехові братства розпочинали свої мандрівки Україною на Трійцю, а завершували на Покрову. В українській культурі з давніх-давен природньо співіснували кобзарство (духовно-мистецька традиція з особливим світоглядом і стилем життя) і бандурництво (світське музикування, поширене серед інтелігенції та селян). У XVII-XVIII ст. мало не в кожній українській хаті була кобза чи бандура. Грали на традиційних інструментах козаки й представники української еліти. 1775 року Запорозьку Січ було ліквідовано, і все менше козаків та старшин грали на кобзах, але продовжувала існувати кобзарська духовна традиція – незрячі співці нагадували про козацькі вольності. Надзвичайно високим був моральний авторитет цих мандрівних філософів-митців. Кобзарем міг стати далеко не кожен. Хлопці обирали собі вчителя і від нього протягом 3-4 років навчалися грати й співати, опановували цехові звичаї. Отримавши “визвілку” (склавши своєрідний іспит), молоді кобзарі вступали до братства. Кожне братство гуртувалося довкола однієї з церков повіту і мало свою цехову корогву. Кобзарі мали свою таємну – "лебійську" – мову, таємні пісні, танець і власне бойове мистецтво…
Докладніше - на сайті Музею І.Гончара
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)