Гетьманські столиці України — осередки відродження підприємництва

Краплина за краплиною відроджується козацька історія України. Публіцист і військовик Антін Кущинський писав: "...Козацтво - це твір нації й належить до категорій історичних і вічних, які і сама нація... " Величезний, дивний і, часом, карколомний світ українського відродження державності, православ’я, культури, науки, архітектури, містобудування, сакрального мистецтва, ремесел, фортифікаційного будівництва та військового мистецтва.

Гетьманат (Гетьманська держава) – усталена в науковій літературі назва української держави, відновленої внаслідок національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького 1648-57 рр., що існувала у 1648-1782 рр. Офіційна назва держави – Військо Запорозьке.

Державний устрій Гетьманату на початковому етапі характеризувався наявністю власного військово-адміністративного управління, виборністю гетьмана – головнокомандуючого та гаранта прав і вольностей, генеральної, полкової та сотенної старшини; єдиною податковою, фінансовою, військовою системою, наявністю дипломатичних зносин з іноземними державами.

Гетьманська доба залишила по собі низку гетьманських столиць. Столицями Гетьманату в різні часи були міста Чигирин (1648-1660), Батурин (1669-1707, 1750-1761), Глухів (1708-1722, 1727-1734), Гадяч (1663-1668), Умань (1669-1674), Немирів (1678-1681), та Київ, який був гетьманською столицею за князя Василя Константина Острозького та гетьмана Павла Скоропадського (1918).

Історичні пам’ятки з історії козаччини та державотворення України привабливі для туристів. Тому користуються популярністю екскурсії на тему "Гетьманськими столицями" (Київ – Чигирин – Гадяч – Батурин – Глухів). Менше відомі гетьманські міста Умань та Немирів.

Гетьманські столиці цікаві широкому колу екскурсантів і є важливою складовою історико-культурного просвітництва народу, загальних знань щодо розвитку української державності, духовних основ нації, невмирущих традицій українського козацтва та гетьманів–державників на прикладі унікальних історико-культурних пам’яток та загальноцивілізаційних цінностей: свободи, толерантності, відповідальності, справедливості, поваги.

Значні інвестиції у відродження історичних об’єктів Батурина, Чигирина, Глухова, Умані та інших історичних міст певним чином викликали збільшення туристичних потоків. Велика кількість туристів у свою чергу сприяла створенню нових робочих місць у сфері обслуговування.

Але через незначний підприємницький досвід мешканців, очікування екскурсантів та туристів, окрім головної мети – ознайомлення з визначними пам’ятками, не завжди виправдовуються щодо обслуговування, громадського харчування, друкованої та сувенірної продукції.

Найкоротший перелік туристичних очікувань на місці прибуття містить такі складові:

– безпечні та зручні автостоянки (можлива техдопомога, перша медична, місце для водіїв);

– туалети та кімнати гігієни (бажано душові кімнати, засоби гігієни);

– приміщення для тимчасового перебування на випадок негоди;

– громадське харчування та напої (безпечна вода), кафе, чайні, інтернет-кафе тощо;

– громадське харчування, як складовий елемент історичного об’єкту – шинки, корчми тощо);

– відпочинок (атракціони, кінні прогулянки, історичні вистави, шинки, кав’ярні тощо);

– активний відпочинок через участь у різноманітних заходах історичних реконструкцій;

– відпочинок – ознайомлення з ремеслами: гончарством, ковальством, плетінням тощо;

– участь у фестивалях, ярмарках, спортивних першостях, конкурсах;

– можливість придбати сувеніри, символіку, ремісничі вироби, мистецьки вироби та утилітарного призначення (одяг, взуття, хустки, шапки тощо);

– можливість зупинитися з ночівлею в готелях різної цінової категорії (у т.ч. зелений туризм).

Характерною особливістю місцевого населення є невміння комерційно використовувати наявні можливості і переваги. Так, наприклад, у Батурині для господарських цілей використовують коней, а для перевезення туристів від Палацу, наприклад, до фортеці ніхто не додумався. Або катати дітей на бричках чи верхи у парку, як це робиться в інших містах.

В Чигирині перед Гетьманською резиденцією справа кафешка-совдепівка. З тих же матеріалів могли б зробити шинок або корчму – стильні та привабливі для туристів громадські заклади з узваром, галушками та варениками. Відсутня можливість сфотографуватися у вбранні чи зі зброєю тих часів.

Що стосується туалетів, то це просто велика біда «маленьких українців». Великі начальники проектують музейні заклади, але самі до них не ходять і не знають, що двійко «Ме»-«Жо» сільського типу не здатні задовольнити фізіологічні потреби багатьох тисяч туристів, які приїжджають на екскурсії. З іншого боку, цивілізовані туалети та мобільні душові кабіни – це рівень культури і можливості для місцевих підприємців, у т.ч. і з продажу засобів гігієни.

Трав’яні чаї, трав’яні збори – все це може бути об’єктами інтересу туристів, як пам’ять і джерелом доходів місцевого населення.

Власна сувенірна продукція так і не вийшла з «підпілля». А скільки, поки що не зайнятих рук, могли б творити оригінальні речі на згадку про гетьманську столицю.

Важливе для розвитку провінції господарське розуміння, що статус «Гетьманської столиці» – це не данина моді і не амбітні проекти з надією на централізоване інвестування, а можливість консолідації малого підприємництва з метою створення нових робочих місць.

Такий статус – в першу чергу розуміння владою свого службового обов’язку спонукати місцеве населення до підприємницької діяльності в галузі стильового обслуговування туристів та екскурсантів - стильового в часі XVII – XVIII століть щодо інтер’єрів, одягу, страв, напоїв, розваг тощо.

За такого підходу статус «Гетьманської столиці» сприятиме створенню робочих місць та реальним надходженням до місцевих бюджетів, а потому й інвестиційній привабливості регіону. Значення має також ефект синергії, тобто примноження соціально-економічного ефекту за рахунок дії системи кількох «Гетьманських столиць».

Місцеве самоврядування покликано активно пропагувати історико-культурні багатства і суспільний досвід гетьманської доби та козаччини. Використовуючи історичні пам’ятки, фольклорно-культурні особливості, привабливу місцевість та рекреаційні ресурси, спрямовувати підприємницьку енергію місцевої громади на активне використання суспільного інтересу до історичної тематики України.

Гетьманат, козаччина – ефективний та інвестиційно привабливий інструмент для створення малобюджетних робочих місць і забезпечення власними силами добробуту місцевого населення.

---

В тему:

Туристи АРСА-тур побували в Яготинському районі і відвідали чотири музеї

За один день мандрівники АРСА-тур відвідали Кам’янець-Подільський, Хотин і Бакоту (фоторепортаж)

Туристичний клуб «Перехід-IV»: вгадайте, де ми були!

Пошуки Грааля: Туристичний клуб АРСА відвідав Переяслав-Хмельницький

Пророцтво про Третій Гетьманат

Держава-гвинтокрил. Інформаційна стратегія Третього Гетьманату

Відновлення порядку. Українська ідея третього тисячоліття.

Відбувся Другий збір засновників Третього Гетьманату

Український мир. Стратегія УНГ