Нещодавно в польських електронних мас-медіа з’явилася стаття Криштофа Павловського під назвою «Креси – розмінна карта». У ній автор висвітлює (власним баченням) історію поділу Польщі «великою трійкою», в часі Тегеранської та Ялтинської конференцій, а також критикує угодовську позицію тодішнього прем’єра ген. В. Сікорського. Саме Сікорському автор закидає непослідовність і нестійкість в дипломатії і недалекоглядність в боротьбі зі Сталіним, поступливість щодо Черчіля і Рузвельта. Стаття – це суцільний біль за кресами всходніми і перш за все за Львовом. І ні слова про те, що «креси всходні» – це Галичина і Волинь, яка є батьківщиною автохтонів-українців, які теж мали право на свою державу і на батьківські землі.
Автор пише: «Історія конфліктів про польські землі всходні між Річчю Посполитою і Росією є довга і крута. Останнім і найтрагічнішим фактом цього конфлікту є 1945р., коли ця Польща, впхнута в рамки Росії, мусіла погодитися з відірванням від матері кресув Всходніх». Як бачимо, автор втрату кресів всходніх вважає більшою трагедією ніж втрату державності поляками у 1795р. Так і хочеться йому відповісти, що Галичина та Волинь ніколи не були дочками Речі Посполитої, а швидше невільницями, схопленими від часу безперервних наїздів шляхти і магнатерії.
Аналізуючи статтю, можна з багатьма думками автора не погодитися, зокрема з тими, що Сталін, Черчіль і Рузвельт вбачали у Польщі слабкого союзника і мали її закордонний уряд як розмінну монету.
Довоєнна Польща ще в 1921р. підписала пакт із Францією, який гарантував їй допомогу у випадку нападу з боку Німеччини і був оновлений в кінці 30-х років. Приблизно тоді ж був підписаний і аналогічний договір з Британією. Нагадаймо читачеві, що в 1923р. обидві ці країни, що мали переважаючий вплив у Раді Амбасадорів Паризької Конференції передали Східну Галичину Польщі, узаконивши таким чином окупацію і ліквідацію ЗУНР. Неймовірні зусилля галицької дипломатії і особисто Митрополита Андрея Шептицького були даремними. Ніхто не прислухався до голосу уярмлених українців. Зате історія рахунків не забуває!
Договір Ріббентропа – Молотова перекреслив дистрофічні спроби Англії та Франції порозумітися з «батьком всіх народів». Над Польщею нависла смертельна небезпека, а її гаранти до війни не були готові, тому про реальний захист Польщі не могло бути й мови, а тим більше представники цих великих країн вже вели таємні бесіди щодо східних територій Польщі.
У перші дні німецько-польської війни, польське керівництво сподівалося, що при допомозі Англії та Франції, німці будуть розбиті. Чекали 17 днів, рівно стільки ж, скільки чекав Сталін. Сподівання польського керівництва були даремними, а союз із Францією та Англією виявився мильною бульбашкою. Це і підштовхнуло Радянський Союз розпочати масштабну агресію проти Польщі під приводом «Захисту єдинокровних братів». Але Польща і надалі вірила союзникам.
Часто можна прочитати в польській літературі про те, що ОУН передала секретну інформацію Німеччині, однак чимало польських військових і державних діячів успішно працювали на радянську розвідку. Цитуємо К. Павловського: «Совіти досконало знали кожен наш рух у справах східних кресів, як і зміст договорів завірених через Польщу. Отож директор Східного Департаменту Міністерства законних справ підполковник Тадеуш Кобилянські, співробітник Пілсудського людина з найближчого оточення президента Мосціцького і полковника Бека (міністр закордонних справ І.Ф.) був 1924р. платним радянським агентом».
З нападом німців і більшовиків на Польщу, її керівництво – маршал Ридз - Смігли, президент Мосціцький і міністр закордонних справ – Бек, покинули країну і на авансцену політичної, дипломатичної та воєнної боротьби виходить генерал Владислав Сікорські, який зумів відсунути від активної політики пілсудчиків і стати прем’єр-міністром.
Після захоплення Польщі, сотні тисяч поляків різними шляхами опинилися у Франції. Тут сконцентрувалося 100-тисячна польська армія і величезна еміграція. Всі вони мріяли відродити незалежну Польщу, включаючи і «креси всходні». Мусимо відзначити, що польські офіцери і жовніри, серед яких було чимало західних українців, героїчно билися під Нарвіком, а потім у Франції проти гітлерівців і вже по капітуляції останньої, поляки ще три дні чинили впертий опір фашистам, незважаючи на заклик французького маршала Петена скласти зброю. Частина польських вояків зуміла переправитися в Англію і продовжити боротьбу проти вермахту. На цей час припадає і активний період таємних перемовин ген.Сікорського з Черчілем. Англійський прем’єр тоді обіцяв полякам повернути їм всю територію заледве не «од можа і до можа», бо над самою Англією нависла загроза вторгнення, а сміливі польські вояки і особливо пілоти конче потрібні були англійцям. Обіцянка Черчіля була ще одним обманом поляків.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Історія долає несправедливість!
Світ:
Автор пише: «Історія конфліктів про польські землі всходні між Річчю Посполитою і Росією є довга і крута. Останнім і найтрагічнішим фактом цього конфлікту є 1945р., коли ця Польща, впхнута в рамки Росії, мусіла погодитися з відірванням від матері кресув Всходніх». Як бачимо, автор втрату кресів всходніх вважає більшою трагедією ніж втрату державності поляками у 1795р. Так і хочеться йому відповісти, що Галичина та Волинь ніколи не були дочками Речі Посполитої, а швидше невільницями, схопленими від часу безперервних наїздів шляхти і магнатерії.
Аналізуючи статтю, можна з багатьма думками автора не погодитися, зокрема з тими, що Сталін, Черчіль і Рузвельт вбачали у Польщі слабкого союзника і мали її закордонний уряд як розмінну монету.
Довоєнна Польща ще в 1921р. підписала пакт із Францією, який гарантував їй допомогу у випадку нападу з боку Німеччини і був оновлений в кінці 30-х років. Приблизно тоді ж був підписаний і аналогічний договір з Британією. Нагадаймо читачеві, що в 1923р. обидві ці країни, що мали переважаючий вплив у Раді Амбасадорів Паризької Конференції передали Східну Галичину Польщі, узаконивши таким чином окупацію і ліквідацію ЗУНР. Неймовірні зусилля галицької дипломатії і особисто Митрополита Андрея Шептицького були даремними. Ніхто не прислухався до голосу уярмлених українців. Зате історія рахунків не забуває!
Договір Ріббентропа – Молотова перекреслив дистрофічні спроби Англії та Франції порозумітися з «батьком всіх народів». Над Польщею нависла смертельна небезпека, а її гаранти до війни не були готові, тому про реальний захист Польщі не могло бути й мови, а тим більше представники цих великих країн вже вели таємні бесіди щодо східних територій Польщі.
У перші дні німецько-польської війни, польське керівництво сподівалося, що при допомозі Англії та Франції, німці будуть розбиті. Чекали 17 днів, рівно стільки ж, скільки чекав Сталін. Сподівання польського керівництва були даремними, а союз із Францією та Англією виявився мильною бульбашкою. Це і підштовхнуло Радянський Союз розпочати масштабну агресію проти Польщі під приводом «Захисту єдинокровних братів». Але Польща і надалі вірила союзникам.
Часто можна прочитати в польській літературі про те, що ОУН передала секретну інформацію Німеччині, однак чимало польських військових і державних діячів успішно працювали на радянську розвідку. Цитуємо К. Павловського: «Совіти досконало знали кожен наш рух у справах східних кресів, як і зміст договорів завірених через Польщу. Отож директор Східного Департаменту Міністерства законних справ підполковник Тадеуш Кобилянські, співробітник Пілсудського людина з найближчого оточення президента Мосціцького і полковника Бека (міністр закордонних справ І.Ф.) був 1924р. платним радянським агентом».
З нападом німців і більшовиків на Польщу, її керівництво – маршал Ридз - Смігли, президент Мосціцький і міністр закордонних справ – Бек, покинули країну і на авансцену політичної, дипломатичної та воєнної боротьби виходить генерал Владислав Сікорські, який зумів відсунути від активної політики пілсудчиків і стати прем’єр-міністром.
Після захоплення Польщі, сотні тисяч поляків різними шляхами опинилися у Франції. Тут сконцентрувалося 100-тисячна польська армія і величезна еміграція. Всі вони мріяли відродити незалежну Польщу, включаючи і «креси всходні». Мусимо відзначити, що польські офіцери і жовніри, серед яких було чимало західних українців, героїчно билися під Нарвіком, а потім у Франції проти гітлерівців і вже по капітуляції останньої, поляки ще три дні чинили впертий опір фашистам, незважаючи на заклик французького маршала Петена скласти зброю. Частина польських вояків зуміла переправитися в Англію і продовжити боротьбу проти вермахту. На цей час припадає і активний період таємних перемовин ген.Сікорського з Черчілем. Англійський прем’єр тоді обіцяв полякам повернути їм всю територію заледве не «од можа і до можа», бо над самою Англією нависла загроза вторгнення, а сміливі польські вояки і особливо пілоти конче потрібні були англійцям. Обіцянка Черчіля була ще одним обманом поляків.
Читати далі
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)