Берегиня живого, рівного слова

Наш народ - це і народ письменників, художників, скульпторів, поетів. Це народ, який явив світу Т. Шеченка, І. Франка, Л. Українку, а пізніше Є. Маланюка, В. Стуса, М. Вінграновського, Л. Костенко.

І посеред талановитих, високообдарованих поетів ХХ століття є поет, поезія якої – наче оголений нерв пульсуючої української душі. Її поезії – це акапельний спів, що долинає до нас з пра-прадавніх часів, зберігши свою чистоту і мелодику, притаманну українському пісенному слову. До цих поетичних рядків непотрібен музичний супровід, щоб не порушити первозданну цілісність слова, що йде від серця і душі, а зрештою, таке слово саме по собі є чарівною музикою.

Наталка Поклад – берегиня рідної мови, всього українського, беззаперечно є однією з найнеординарніших, експресивних, творчих постатей сучасної української літератури. Поетеса, обдарований публіцист, фольклорист, етнограф, автор багатьох книг, лавреат премій – Є. Маланюка (1993р.), М. Коцюбинського (1999р.), “Благовіст” (2000р.). Плідно публікується у “Шлях перемоги”, “Україні молодій”, “Молоді України”, інших виданнях. Це з її віршованих рядків, рядків живої поезії струменить – народна мудрість, традиціоналізм, мораль, душевна краса і біль нашого народу.

Прочитання віршів зі збірок – “Горить свіча у чорних водах”, “Ритуальний танець волі”, “Хліба жертовні” спонукають до хвилюючих роздумів, не дають збайдужіти, бо творені Небайдужою. Не так вже й багато віршів, які час від часу читаєш, перечитуєш, вчитуєшся, особливо коли опановує неспокій, непевність.

Читати далі