Марксизм-ленінізм був завжди тоталітарною ідеологією, що нищила або нівелювала всі людські цінності. Сталінізм, як її звироднілий варіант, базувався на більшовизмі, що, як і практика, став пострахом всього двадцятого сторіччя. Однією з основ сталінізму (як і ленінізму) була аморальність.
Доноси стали нормою радянського життя. До 1938 року доноси охопили все радянське суспільство. Якщо керівник будь-якого рівня чи звичайний партієць мало доносив, то він сам автоматично переходив у ранг підозрілих. Всі доносили на всіх: народні комісари на своїх колег, підлеглі на начальників, командарми на командармів, письменники на своїх односпілчан, директори на вчителів, відповідно останні на директорів, виховувалися Павлики Морозови, восхвалялися здеградовані Стаханови. Страх паралізував і заполонив все радянське суспільство. Навіть в родинах, на кухні, мовчали!
Чорні «воронки» і шкіряні куртки чекістів стали пострахом для всіх: від маршалів до селян та робітників. ГУЛАГу потрібні нові жертви, сталінським будовам – нові і нові руки. Писалися доноси, мчали по вулицях чорні «воронки», грюкали в нічні під’їзди чекісти, невпинно працювали «трійки» і мчали ешелони на Північ, в Сибір, на Волго-Дон. Змагалися чекісти, хто більше розстріляє приречених. Сумнозвісна місцина під назвою Сандормох поїдала найбільш освічених людей, в Луб’янці бракувало місця. Сталін задоволено пихтів люлькою.
Червоний прапор гордо майорів над просторами СРСР. Мовчали церковні дзвони. Церкви були зруйновані, священики розстріляні. Доноси йшли безупинно, конвеєром… Всі виявляли комуністичну і радянську пильність… Почалися штучно організовані процеси.
«Шахтинська справа», далі процес «Спілки визволення України». Сталінський молох найбільше поїдав українців. У 1929 році письменник Олекса Слісаренко гнівно виступає і бичує письменників і вчених, що сиділи на лаві підсудних по справі Спілки визволення України і серед них: академік С.Єфремов, дочка видатного українського письменника М.Старицького – Людмила Черняхівська-Старицька, академік М.Слабченко та інші. Через п’ять років загинув і О.Слісаренко за той же український націоналізм. З викривальним словом виступив і письменник Г.Епік.
Його життєва дорога – аналогічна. Проти СВУ виступив і відомий український поет В.Сосюра, а в люту годину винищення письменників імітував «психічнохворого», опинившись, таким чином, у психіатричній лікарні.
Нинішні ліберали і пристосуванці гуртом кинулися на захист М.Скрипника – найвідданішого соратника Леніна. У Львові навіть вулицю назвали іменем цього «українізатора», забуваючи при тому, що цей полум’яний більшовик писав доноси на галичан-членів КПЗУ, більшість з яких були офіцерами та вояками УГА. Всі пішли в північне сяйво і на смерть. Може хтось із лібералів та адептів комунізму забув про те, що Скрипник дозволив складати списки підозрюваних вчителів, що мали, за походженням, інтелігентське коріння. Куди ж поділося цих 2500 педагогів? Очевидно, до 1933 р. Скрипник їх не згадував. І таких прикладів у житті цього «українізатора» - тьма. З його ж легкої руки чекісти отримували доноси і на Шумського.
Ще один відомий «українізатор» і автор гасла «Геть від Москви» - М.Хвильовий (Фітільов), а його іменем теж названо вулицю у Львові, виступив з доносом і лютою критикою «запеклих контрреволюціонерів»-українських кобзарів, у більшості – сліпих. До нього приєднався ще один талановитий поет М.Бажан, який у своїх виступах не стримувався у шельмуванні останніх оспівувачів козацької слави. І в 1932 р., при допомозі огульної критики В.Затонського, М.Хвильового, М.Бажана та інших, чекісти розстріляли 300 кобзарів.
Ще донедавна у Харкові – більшовицькій столиці, – плюндрували пам’ятник розстріляним кобзарям. Академік С.Єфремов, що одним із перших попав під жорна чекістського млина, в часі національно-визвольних змагань, не визнанав Є.Коновальця, як коменданта Києва, ігнорував його розпорядження. Це теж було на користь більшовиків. «Хай живе партія!», «Хай живе Сталін!». З такими вигуками йшов на розстріл відомий герой громадянської війни і лютий кат українського народу – Йона Якір, що ледве втік з-під Львова у 1920 р. Писав на нього доноси ще один герой громадянської війни – комкор Фельдман.
Всі ці комкори, маршали пішли під кулі, як і їхні дружини, і ніхто з них не став народним месником, щоб осиротити знамениту люльку. Дружини найбільших поплічників Сталіна – Молотова, Калініна, Поскрибешива сиділи у тюрмах, а їхні видатні чоловіки гнули спини перед своїм вождем.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Аморальність – як ще одна з перверзій комунізму
Світ:
stalin_20110815.jpg
Чорні «воронки» і шкіряні куртки чекістів стали пострахом для всіх: від маршалів до селян та робітників. ГУЛАГу потрібні нові жертви, сталінським будовам – нові і нові руки. Писалися доноси, мчали по вулицях чорні «воронки», грюкали в нічні під’їзди чекісти, невпинно працювали «трійки» і мчали ешелони на Північ, в Сибір, на Волго-Дон. Змагалися чекісти, хто більше розстріляє приречених. Сумнозвісна місцина під назвою Сандормох поїдала найбільш освічених людей, в Луб’янці бракувало місця. Сталін задоволено пихтів люлькою.
Червоний прапор гордо майорів над просторами СРСР. Мовчали церковні дзвони. Церкви були зруйновані, священики розстріляні. Доноси йшли безупинно, конвеєром… Всі виявляли комуністичну і радянську пильність… Почалися штучно організовані процеси.
«Шахтинська справа», далі процес «Спілки визволення України». Сталінський молох найбільше поїдав українців. У 1929 році письменник Олекса Слісаренко гнівно виступає і бичує письменників і вчених, що сиділи на лаві підсудних по справі Спілки визволення України і серед них: академік С.Єфремов, дочка видатного українського письменника М.Старицького – Людмила Черняхівська-Старицька, академік М.Слабченко та інші. Через п’ять років загинув і О.Слісаренко за той же український націоналізм. З викривальним словом виступив і письменник Г.Епік.
Його життєва дорога – аналогічна. Проти СВУ виступив і відомий український поет В.Сосюра, а в люту годину винищення письменників імітував «психічнохворого», опинившись, таким чином, у психіатричній лікарні.
Нинішні ліберали і пристосуванці гуртом кинулися на захист М.Скрипника – найвідданішого соратника Леніна. У Львові навіть вулицю назвали іменем цього «українізатора», забуваючи при тому, що цей полум’яний більшовик писав доноси на галичан-членів КПЗУ, більшість з яких були офіцерами та вояками УГА. Всі пішли в північне сяйво і на смерть. Може хтось із лібералів та адептів комунізму забув про те, що Скрипник дозволив складати списки підозрюваних вчителів, що мали, за походженням, інтелігентське коріння. Куди ж поділося цих 2500 педагогів? Очевидно, до 1933 р. Скрипник їх не згадував. І таких прикладів у житті цього «українізатора» - тьма. З його ж легкої руки чекісти отримували доноси і на Шумського.
Ще один відомий «українізатор» і автор гасла «Геть від Москви» - М.Хвильовий (Фітільов), а його іменем теж названо вулицю у Львові, виступив з доносом і лютою критикою «запеклих контрреволюціонерів»-українських кобзарів, у більшості – сліпих. До нього приєднався ще один талановитий поет М.Бажан, який у своїх виступах не стримувався у шельмуванні останніх оспівувачів козацької слави. І в 1932 р., при допомозі огульної критики В.Затонського, М.Хвильового, М.Бажана та інших, чекісти розстріляли 300 кобзарів.
Ще донедавна у Харкові – більшовицькій столиці, – плюндрували пам’ятник розстріляним кобзарям. Академік С.Єфремов, що одним із перших попав під жорна чекістського млина, в часі національно-визвольних змагань, не визнанав Є.Коновальця, як коменданта Києва, ігнорував його розпорядження. Це теж було на користь більшовиків. «Хай живе партія!», «Хай живе Сталін!». З такими вигуками йшов на розстріл відомий герой громадянської війни і лютий кат українського народу – Йона Якір, що ледве втік з-під Львова у 1920 р. Писав на нього доноси ще один герой громадянської війни – комкор Фельдман.
Всі ці комкори, маршали пішли під кулі, як і їхні дружини, і ніхто з них не став народним месником, щоб осиротити знамениту люльку. Дружини найбільших поплічників Сталіна – Молотова, Калініна, Поскрибешива сиділи у тюрмах, а їхні видатні чоловіки гнули спини перед своїм вождем.
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)