Які зміни відбулися за 20 років Незалежності України? З цим запитанням Вголос звернувся до відомих громадських і політичних діячів, політолога, бізнесмена, мистецтвознавця, журналіста.
Кожен, звісно, говорив про ту сферу, на якій розуміється найкраще. Політик – про політику, бізнесмен – про підприємництво. Підсумки, в основному, звелись до втрат і не надто райдужних перспектив.
«Набагато більше втрачено, ніж здобуто»
Микола Горинь, громадсько-політичний діяч, перший голова Львівської облдержадміністрації (1995-1997 рр.):
Відколи Україну було проголошено Незалежною, звісно, відбулися відповідні зміни, хоча на сьогоднішній день особливо великої радості з того, що було зроблено за ці 20 років, в мене нема. Бо набагато більше втрачено, ніж здобуто, якщо порівнювати з сусідніми державами. Хоча сам факт, що Україна стала Незалежною, є знаменним і дає надію, що ми змінимо таки життя на краще.
Проблема Львівської області полягає у її специфічності: до Незалежності тут промисловість, в основному, була орієнтована на військово-промисловий комплекс. Це не дало змоги швидко перебудувати промисловість по-новому, і це тягнеться до сьогодні.
Особливо тяжко тому, що немає інвестицій у новітні технології, у велике виробництво, масове виробництво, яке б задіяло велику кількість людей. Тому є багато над чим працювати в області, та й в Україні в цілому. Бо в кінці кінців нормальний економічний стан буде визначати і нормальний політичний клімат.
«Ми стоїмо перед втратою незалежності»
Ростислав Новоженець, громадсько-політичний діяч:
Львівщина за цих 20 років, на мою думку, пройшла три етапи. Були злети і падіння. Першим періодом я би виокремив три роки, з 1991 по 1994, коли Львівщина відігравала самодостатню роль. Вона дійсно була П’ємонтом, звідси йшли основні політичні ідеї державотворення, тут народжувалися цікаві пропозиції. Врешті-решт до цього дослухався і Київ.
Це – період, яким ми можемо пишатися найбільше. Потім Львівщина стала однією з активних областей, а після провалу Помаранчевої революції вона є однією з країв України, які нічим особливим сьогодні не вирізняється. Тобто з П’ємонту Львівщина перетворилася, по суті, в таке замулене джерело. Тут ще не все втрачено, але і ніяких серйозних поштовхів до життя немає.
Після перемоги Януковича на президентських виборах актуальності набув рядки з вірша Симоненка «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил». Чому так сталося? Справа в тому, що Україна є унітарною державою і в унітарній державі головне слово за центром, за Києвом, столицею. Українським патріотам не вдалося опанувати Київ і, по суті, ми стоїмо перед втратою незалежності.
Фактично Україна вже не є незалежною державою, не є самостійною державою. Ми перетворилися в неоколонію Росії і далі сповзаємо по цій похилій площині. Сьогодні ми можемо констатувати, що в Україні владу захопили національні меншини і повним ходом розгортається політика апартеїду, тобто незначна частина населення, яку представляють представники російського і єврейського етносу, захопили всю політичну владу, перебрали в свої руки всю власність, фінансові потоки. А українці перетворилися на власній землі в рабів.
Так трапилось з багатьох причин. Помилки на початку державотворення. Пам’ятаєте, перші кроки – як ми успішно перейменовували вулиці, населенні пункти, знімали пам’ятники тоталітарного режиму? Набагато складніше було поставити нові пам’ятники. Скільки років ми вже пробуксовуємо і не можемо встановити пам’ятника Бандері.
Знову ж таки, тут накладається те, що місцева влада, хоч-не-хоч, починає діяти за правилами Києва. А в Києві, на жаль, встановлені правила абсолютно не українські, і якщо хочеш бути при владі, в тому числі і у Львові, ти повинен робити те, що тобі скажуть з Києва. Яскравий приклад: коли приїжджає Колесніков до Львова по Євро-2012, львівська еліта, якщо її можна такою назвати, переходить на російську мову.
Тобто, меншовартість знову починає брати гору, і це триватиме до того часу, поки українці не зрозуміють один простий приклад: українці в цій державі повинні об’єднуватись і створити потужну українську громадсько-політичну силу на етнічній основі. Нас у цій державі 78% (!), а українці стали перегноєм для різних політичних партій, де керівництво, за Франком, взяли «інші». За кожної партії видніється хитрий писок там чи жида, чи москаля.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
20 років Незалежності. Думка експертів
Світ:
wgolos_201110825.jpg
«Набагато більше втрачено, ніж здобуто»
Микола Горинь, громадсько-політичний діяч, перший голова Львівської облдержадміністрації (1995-1997 рр.):
Відколи Україну було проголошено Незалежною, звісно, відбулися відповідні зміни, хоча на сьогоднішній день особливо великої радості з того, що було зроблено за ці 20 років, в мене нема. Бо набагато більше втрачено, ніж здобуто, якщо порівнювати з сусідніми державами. Хоча сам факт, що Україна стала Незалежною, є знаменним і дає надію, що ми змінимо таки життя на краще.
Проблема Львівської області полягає у її специфічності: до Незалежності тут промисловість, в основному, була орієнтована на військово-промисловий комплекс. Це не дало змоги швидко перебудувати промисловість по-новому, і це тягнеться до сьогодні.
Особливо тяжко тому, що немає інвестицій у новітні технології, у велике виробництво, масове виробництво, яке б задіяло велику кількість людей. Тому є багато над чим працювати в області, та й в Україні в цілому. Бо в кінці кінців нормальний економічний стан буде визначати і нормальний політичний клімат.
«Ми стоїмо перед втратою незалежності»
Ростислав Новоженець, громадсько-політичний діяч:
Львівщина за цих 20 років, на мою думку, пройшла три етапи. Були злети і падіння. Першим періодом я би виокремив три роки, з 1991 по 1994, коли Львівщина відігравала самодостатню роль. Вона дійсно була П’ємонтом, звідси йшли основні політичні ідеї державотворення, тут народжувалися цікаві пропозиції. Врешті-решт до цього дослухався і Київ.
Це – період, яким ми можемо пишатися найбільше. Потім Львівщина стала однією з активних областей, а після провалу Помаранчевої революції вона є однією з країв України, які нічим особливим сьогодні не вирізняється. Тобто з П’ємонту Львівщина перетворилася, по суті, в таке замулене джерело. Тут ще не все втрачено, але і ніяких серйозних поштовхів до життя немає.
Після перемоги Януковича на президентських виборах актуальності набув рядки з вірша Симоненка «На цвинтарі розстріляних ілюзій уже немає місця для могил». Чому так сталося? Справа в тому, що Україна є унітарною державою і в унітарній державі головне слово за центром, за Києвом, столицею. Українським патріотам не вдалося опанувати Київ і, по суті, ми стоїмо перед втратою незалежності.
Фактично Україна вже не є незалежною державою, не є самостійною державою. Ми перетворилися в неоколонію Росії і далі сповзаємо по цій похилій площині. Сьогодні ми можемо констатувати, що в Україні владу захопили національні меншини і повним ходом розгортається політика апартеїду, тобто незначна частина населення, яку представляють представники російського і єврейського етносу, захопили всю політичну владу, перебрали в свої руки всю власність, фінансові потоки. А українці перетворилися на власній землі в рабів.
Так трапилось з багатьох причин. Помилки на початку державотворення. Пам’ятаєте, перші кроки – як ми успішно перейменовували вулиці, населенні пункти, знімали пам’ятники тоталітарного режиму? Набагато складніше було поставити нові пам’ятники. Скільки років ми вже пробуксовуємо і не можемо встановити пам’ятника Бандері.
Знову ж таки, тут накладається те, що місцева влада, хоч-не-хоч, починає діяти за правилами Києва. А в Києві, на жаль, встановлені правила абсолютно не українські, і якщо хочеш бути при владі, в тому числі і у Львові, ти повинен робити те, що тобі скажуть з Києва. Яскравий приклад: коли приїжджає Колесніков до Львова по Євро-2012, львівська еліта, якщо її можна такою назвати, переходить на російську мову.
Тобто, меншовартість знову починає брати гору, і це триватиме до того часу, поки українці не зрозуміють один простий приклад: українці в цій державі повинні об’єднуватись і створити потужну українську громадсько-політичну силу на етнічній основі. Нас у цій державі 78% (!), а українці стали перегноєм для різних політичних партій, де керівництво, за Франком, взяли «інші». За кожної партії видніється хитрий писок там чи жида, чи москаля.
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)