11 жовтня надвечір біля входу до будівлі Львівської ОДА з’явився чоловік, який мав на собі плакат із написом: „Ільченко Анатолій - біженець з Миколаєва, переслідуваний регіоналами за захист української мови”. Пан Ільченко, котрий народився на півдні України та 20 років продив у Миколаєві, тепер вимушений шукати політичного притулку у західних областях. Причина, як він сам пояснив, доволі проста – через те, що він сам розмовляє українською мовою та примушує спілкуватися державною місцевих посадовців, тепер виникла реальна загроза для його життя.
За два десятиліття незалежності України галичани чимало наслухалися про небезпеку русифікації українців, котра завжди закінчується етноцидом і денаціоналізацією. Та мало хто тут, у Львові, може собі уявити, що на протилежному боці держави під назвою Україна розмовляти українською, а тим більше – вимагати поваги своїх прав згідно з чинним законодавством, що стосується мови, буває просто небезпечно. Представляючи Анатолія Ільченка, президент благодійного фонду „Україна-Русь” Ростислав Новоженець на прес-конференції згадав про іншого відомого захисника державної мови на сході країни – луганчанина Сергія Мельничука, який кілька місяців тому також був у Львові та розповідав про нелегку боротьбу з русифікаторами та переслідування, яких він зазнає через свою активну позицію.
Як і С.Мельничук, Анатолій Ільченко вже видав книгу про те, які драматичні події спіткали його на шляху відстоювання власних громадянських прав. Утім, ситуація, що почала складатися навколо нього у рідному краю, насправді стає усе більш небезпечною.
- З української солідарності я погодився, щоб наш фонд „Україна-Русь” посприяв пану Анатолію довести свою позицію тут у Львові. І, можливо, вдатися ще до якихось інших кроків, які він запланував, - розповів Ростислав Новоженець.
- Коли я познайомився з паном Анатолієм, я пересвідчився, що це абсолютно неординарна особистість, це природжений бунтар, який все своє свідоме життя протестував проти системи, виступав за справедливість. – продовжує Р.Новоженець. - Він є автором книги „Іменем України та не в ім’я українців”, де виклав матеріали, з якими він офіційно звертався до органів влади до судової гілки для того, щоб відстояти право на українську мову в Миколаєві. Тобто, пан Анатолій є уособленням цілого півдня України, бо це не тільки в Миколаєві така ситуація з українською мовою, а в усіх південних областях. І стан української мови є абсолютно неадекватний у незалежній українській державі. А те, що за українську мову тих, які небайдужі і вимагають законних конституційних прав ще й б’ють і переслідують, яскраво видно на прикладі пана Анатолія.
Реальна небезпека. Чому в українських установах висять портрети Путіна та стоять прапори РФ?
А може, ситуація не настільки серйозна, аби вже оголошувати себе втікачем з рідного міста? Присутні на прес-конференції журналісти не одразу хочуть повірити, що пан Ільченко нічого не перебільшує у своїх твердженнях. Тому його просять ще раз і ще раз докладніше розповісти про те, що з ним відбувалося останнім часом у Миколаєві. Хоч спогади і не дуже приємні, він таки погоджується назвати принаймні основні факти, що викликають у нього дедалі більше занепокоєння за власну подальшу долю. Говорить, що тепер у нього залишається тільки один засіб захисту – надати історії чимбільшого розголосу, а також просить львів’ян вступитися за нього, написати листи президентові та до прокуратури. Можливо, хоч це допоможу приборкати його переслідувачів.
Далі Анатолій Ільченко розповідає:
„19 березнея торік розглядався мій позов до міського управління міліції. Вони опублікували в газеті інформацію російською мовою, я попросив зобов’язати опублікувати ту саму інформацію в газеті „Рідне Прибужжя” українською мовою. Але тоді вони знайшли проти мене адвоката. Це Павло Репешко. У 2004 р. він був у свиті Януковича. Репешко – українець із села з Кіровоградської області. Але ось яку статтю він написав. Заголовок: „Бандера герой? Якої України?”. Ось цитати: „Не зважаючи на пролиту у воєнні та повоєнні роки націоналістами кров беззахисних жертв, за президентства Ющенка весь 2009 рік оголошений на державному рівні роком Степана Бандери. У часи економічної кризи завжди активізуються різномастні радикали. Саме за глибокої економічної кризи у Німеччині прийшли до влади нацисти, за спинами яких той же Бандера хотів захопити владу.” Тобто, так в Миколаєві ставляться до Бандери. Такими статтями миколаївські газети рясніють. „Потрібно видалити з суспільства метастази націоналізму”, - це також цитата з Репешка. І саме він представляв газету, проти якої я позивався.
Вже під час засідання він намагався мене побити. Вставав і підходив до мене. Суддя робила йому зауваження. Навіть в поясненнях написала, що неодноразово робила йому зауваження. Далі була перерва, коли суддя підша формулювати вирок. Щоб вийти з приміщення, треба від дверей судової зали піти наліво. Тож я навмисно пішов в інший бік, щоб не зустрічатися з Репешком. Я зробив 3-4 кроки і несподівано отримав удар у вухо. Він загнав нігті, і почав роздирати мені вухо. І казав: „Нацист – унічтожу”. Там сиділи люди, я кажу: „В кого є телефон, викличте міліцію! Капітанша міліції стояла за три кроки від нас, і не реагувала. Він спокійно собі пішов.
Приїхала міліція, швидка. Фельдшер написав діагноз – забій лівої вушної раковини, рана. Але міліція почала захищати нападника. Мені, зокрема, видали скерування до судмедексперта без печатки. Я поїхав до експерта, експерт мене не прийняв. Невже у міліції, де видають скерування, не знали, що треба поставити печатку? В той день призначали голову обладміністрації Круглова, і я у відчаї прийшов до обладміністрації з плакатом „Круглов і Янукович – це жахливо.” В мене тоді була просто депресія.
Тут же до мене підійшла міліція. Я говорю, що лише хочу, аби мені поставили печатку. Мені скручують руки, запихають в міліцейську машину, везуть у центральний райвідділ і тримають там три години, поки закінчила роботу експерт, після чого мені таки вручають скерування вже з печаткою. Тобто, мене тримали, аби я в той день не потрапив до експерта і щоб не стояв біля ОДА, бо там же урочистості!
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
У Львові просить притулку біженець з Миколаєва (обласного)
Світ:
bizen_20111012.jpg
За два десятиліття незалежності України галичани чимало наслухалися про небезпеку русифікації українців, котра завжди закінчується етноцидом і денаціоналізацією. Та мало хто тут, у Львові, може собі уявити, що на протилежному боці держави під назвою Україна розмовляти українською, а тим більше – вимагати поваги своїх прав згідно з чинним законодавством, що стосується мови, буває просто небезпечно. Представляючи Анатолія Ільченка, президент благодійного фонду „Україна-Русь” Ростислав Новоженець на прес-конференції згадав про іншого відомого захисника державної мови на сході країни – луганчанина Сергія Мельничука, який кілька місяців тому також був у Львові та розповідав про нелегку боротьбу з русифікаторами та переслідування, яких він зазнає через свою активну позицію.
Більше фото дивитися ТУТ
Як і С.Мельничук, Анатолій Ільченко вже видав книгу про те, які драматичні події спіткали його на шляху відстоювання власних громадянських прав. Утім, ситуація, що почала складатися навколо нього у рідному краю, насправді стає усе більш небезпечною.
- З української солідарності я погодився, щоб наш фонд „Україна-Русь” посприяв пану Анатолію довести свою позицію тут у Львові. І, можливо, вдатися ще до якихось інших кроків, які він запланував, - розповів Ростислав Новоженець.
- Коли я познайомився з паном Анатолієм, я пересвідчився, що це абсолютно неординарна особистість, це природжений бунтар, який все своє свідоме життя протестував проти системи, виступав за справедливість. – продовжує Р.Новоженець. - Він є автором книги „Іменем України та не в ім’я українців”, де виклав матеріали, з якими він офіційно звертався до органів влади до судової гілки для того, щоб відстояти право на українську мову в Миколаєві. Тобто, пан Анатолій є уособленням цілого півдня України, бо це не тільки в Миколаєві така ситуація з українською мовою, а в усіх південних областях. І стан української мови є абсолютно неадекватний у незалежній українській державі. А те, що за українську мову тих, які небайдужі і вимагають законних конституційних прав ще й б’ють і переслідують, яскраво видно на прикладі пана Анатолія.
Реальна небезпека. Чому в українських установах висять портрети Путіна та стоять прапори РФ?
А може, ситуація не настільки серйозна, аби вже оголошувати себе втікачем з рідного міста? Присутні на прес-конференції журналісти не одразу хочуть повірити, що пан Ільченко нічого не перебільшує у своїх твердженнях. Тому його просять ще раз і ще раз докладніше розповісти про те, що з ним відбувалося останнім часом у Миколаєві. Хоч спогади і не дуже приємні, він таки погоджується назвати принаймні основні факти, що викликають у нього дедалі більше занепокоєння за власну подальшу долю. Говорить, що тепер у нього залишається тільки один засіб захисту – надати історії чимбільшого розголосу, а також просить львів’ян вступитися за нього, написати листи президентові та до прокуратури. Можливо, хоч це допоможу приборкати його переслідувачів.
Далі Анатолій Ільченко розповідає:
„19 березнея торік розглядався мій позов до міського управління міліції. Вони опублікували в газеті інформацію російською мовою, я попросив зобов’язати опублікувати ту саму інформацію в газеті „Рідне Прибужжя” українською мовою. Але тоді вони знайшли проти мене адвоката. Це Павло Репешко. У 2004 р. він був у свиті Януковича. Репешко – українець із села з Кіровоградської області. Але ось яку статтю він написав. Заголовок: „Бандера герой? Якої України?”. Ось цитати: „Не зважаючи на пролиту у воєнні та повоєнні роки націоналістами кров беззахисних жертв, за президентства Ющенка весь 2009 рік оголошений на державному рівні роком Степана Бандери. У часи економічної кризи завжди активізуються різномастні радикали. Саме за глибокої економічної кризи у Німеччині прийшли до влади нацисти, за спинами яких той же Бандера хотів захопити владу.” Тобто, так в Миколаєві ставляться до Бандери. Такими статтями миколаївські газети рясніють. „Потрібно видалити з суспільства метастази націоналізму”, - це також цитата з Репешка. І саме він представляв газету, проти якої я позивався.
Вже під час засідання він намагався мене побити. Вставав і підходив до мене. Суддя робила йому зауваження. Навіть в поясненнях написала, що неодноразово робила йому зауваження. Далі була перерва, коли суддя підша формулювати вирок. Щоб вийти з приміщення, треба від дверей судової зали піти наліво. Тож я навмисно пішов в інший бік, щоб не зустрічатися з Репешком. Я зробив 3-4 кроки і несподівано отримав удар у вухо. Він загнав нігті, і почав роздирати мені вухо. І казав: „Нацист – унічтожу”. Там сиділи люди, я кажу: „В кого є телефон, викличте міліцію! Капітанша міліції стояла за три кроки від нас, і не реагувала. Він спокійно собі пішов.
Приїхала міліція, швидка. Фельдшер написав діагноз – забій лівої вушної раковини, рана. Але міліція почала захищати нападника. Мені, зокрема, видали скерування до судмедексперта без печатки. Я поїхав до експерта, експерт мене не прийняв. Невже у міліції, де видають скерування, не знали, що треба поставити печатку? В той день призначали голову обладміністрації Круглова, і я у відчаї прийшов до обладміністрації з плакатом „Круглов і Янукович – це жахливо.” В мене тоді була просто депресія.
Тут же до мене підійшла міліція. Я говорю, що лише хочу, аби мені поставили печатку. Мені скручують руки, запихають в міліцейську машину, везуть у центральний райвідділ і тримають там три години, поки закінчила роботу експерт, після чого мені таки вручають скерування вже з печаткою. Тобто, мене тримали, аби я в той день не потрапив до експерта і щоб не стояв біля ОДА, бо там же урочистості!
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)