Найбільшим розчаруванням цьогорічної "Молодості" став фільм "Земля забуття"

29 жовтня стрічкою "Земля забуття" закінчилася конкурсна програма 41-го кінофестивалю "Молодість". У ній взяло участь близько сорока стрічок, зокрема, 12 повнометражних картин із 18 країн світу.

У фільмі йдеться про молоду жительку Прип’яті Аню, яка у день свого весілля 25 квітня 1986 року відпускає свого чоловіка-пожежника гасити якусь "лісову" пожежу. Згодом виявиться, що сталася аварія на Чорнобильській АЕС. Коханий гине, а жінка разом із мамою виїздить із міста. Десять років потому вона все ще у зоні відчуження, працює перекладачкою і екскурсоводом для екстремальних туристів із Франції. Її кличе заміж багатий француз, але вона не може покинути рідні місця.

Інша сюжетна лінія – родина інженера ЧАЕС. Після аварії інженер божеволіє та починає їздити околицями на поїздах, а його син та дружина, вважаючи його мертвим, приїздять пом’янути його у Прип’ять.

Попри те, що "Земля забуття" – це драма (або ж мелодрама), дивитися фільм без сміху доволі важко. Картина є практично повним зібранням канонічної кіношної "журавлини": "наші люди" п’ють горілку із горла, перуть одяг у річці прямо під ЧАЕС, водять ряжених і у весільній промові дякують Леніну за електрифікацію. Військові під час пожежі на станції сидять у бліндажах і їдять чорний хліб.

У Зоні постійно триває зима, яка, вочевидь, настала одразу після катастрофи. Бракує хіба що ведмедя з балалайкою. Українська назва стрічки у титрах набрана також "по-китайськи": "Земля заьуТТя". На додачу до всього актори, зокрема, сама Куриленко, розмовляють із акцентом. Окрім "журавлини" в фільмі повно сучасних деталей: вагонка, пластикові вікна, ізоляційна пінка та кондиціонери LG в радянських квартирах.

Сама ж режисерка аж ніяк не соромиться своїх промахів, виправдовуючи їх авторським баченням. Продюсер фільму Ігор Лопатьонок відчайдушно захищав Міхаль від журналістів, мов квочка від шулік. На прес-конференції він одразу взяв ініціативу в свої руки і перекладав режисерці лише те, що вважав за потрібне, а на решту запитань відповідав сам. Зрештою, усі його зауваження можна було звести до фрази: "Ви нічого не розумієте у кіно". Головним же на його думку, було режисерське бачення, а не дрібні деталі.

Судячи зі всього, "Земля забуття" призначена не для українців, а для французів, які й дали на нього гроші. Принаймні, їм цей лубок не здаватиметься штучним, а українська екскурсоводка, яка виконує чистісінькою французькою пісню "Вояж, вояж" ще й потішить їхнє самолюбство.

Втім, сама режисерка була неабияк здивована таким сприйняттям картини в Україні. Я мала невелику розмову із нею у день закриття фестивалю, і Міхаль зізналася,що щиро прагнула зняти картину, яка б передавала трагічний досвід потерпілих від аварії на ЧАЕС.

Вона намагалася зняти фільм-метафору, не вкорінюючись у соціальні реалії регіону, про який знімала. У результаті, "Земля забуття" стала схожою на божевільню, де люди роблять дивні речі та ведуть малопритомні діалоги, і де просто немає хоч якогось виписаного сюжету.

І все ж, цьогорічна конкурсна програма "Молодості" була дуже сильною. Це зауважило також і головне журі фестивалю. І окрім родинно-соціальної тематики цьогорічний фестиваль мав ще одну особливість – значну частину конкурсантів складали жінки-режисерки.