У тридцяті роки в Чернівцях жив старий кравець на ім’я Адольф Гітлер. Чернівчан безкінечно тішила та обставина, що Адольф був євреєм. Коли до нього приходили, щоб зшити новий піджак, то радісно реготали й доволі одноманітно жартували.
Щось на кшталт: «Пане Адольфе, вчора взяв у книгарні Шаллі вашу книгу «Моя боротьба». Думав, що ви пишете, як вам важко шити піджаки, а там тільки про політику».
Адольфу радили обережно представлятися в офіційних установах, мовляв, так ви можете потрапити у психіатричну лікарню: «Не наполягайте, на тому, що ви Гітлер. Це можуть сприйняти по-різному». Лише через це, гадаю, можна було з’їхати з глузду.
Старий сприйняв метаморфозу, що трапилася з його ім’ям, стійко, як ще один негаразд у своєму бідацькому житті. Йому співчували навіть газетярі й посадовці, від яких співчуття годі й дочекатися. Втім, що тут поробиш, ім’я є ім’я.
Всюдисущі чернівецькі журналісти у 1933 році, коли Гітлер став канцлером, відшукали ще стару акушерку з Ботошан чеського походження, яка носила це прізвище. Але тут не вистачало грунту для хохм. А мати в місті цілого Адольфа Гітлера – ще одне підтвердження винятковості Чернівців.
Будь-яку нову заяву Гітлера могли обігравати, як новий каприз кравця. І це був безпрограшний жарт. «Наш Гітлер шиє строї і піджаки, – між іншим зауважували чернівецькі дотепники, – а у них він піднявся до канцлера». Що, врешті, ще раз доводило перевагу старої Австрії (навіть якщо вона зникла) над занудними тупими німцями.
До речі, хоч у тридцяті в нашому толерантному місті досить часто виникали бійки на національному грунті і діставалося переважно євреям, Гітлер жодного разу не потрапив у пригоду. Можливо, не хотіли заголовків на кшталт «Вчора у Чернівцях здійснили напад на Адольфа Гітлера».
Я б дорого дав, щоб відстежити його подальшу долю. Очевидно, у 1941-му, якщо він до нього дожив, це було смертоносне ім’я, і нічого доброго на Адольфа не чекало. Тому що навіть припустити, що можна було жити в гетто з таким прізвищем – є абсолютно фантастичним. Можливо, кравець Адольф лежить десь у спільній могилі, і нікого б вже не потішив інший заголовок: «Гітлера вбили в Чернівцях у 1941-му».
Втім, швидше за все, він помер ще раніше. З чернівецького Гітлера можна було жартувати. З німецького теж, але тільки здалеку, з-за кордону. Зауваження дрібне, проте суттєве. А взагалі-то в чернівецьких газетах тридцятих, звідки я дізнався про існування «двійника» Гітлера, майже усі перші шпальти присвячені саме берлінському Гітлеру.
Гаряча любов усього німецького народу до цього Адольфа збирала півмільйонні майдани, сповнені надіями. А ще мільйони прилипали до радіоприймачів. І ця любов дивувала всіх навколо.
Перечитав першотравневу промову Гітлера (у 1933 в Німеччині святкували Першотравень), подану у буковинському часописі «Дер Таг», і з подивом зрозумів, що нема жодних аргументів, щоб не проголосувати за Гітлера. Чудова програма: повернути гідність людині праці, німці мають відмовитися від ворожнечі, постійних саморуйнівних класових боїв і почати впізнавати одне одного; кожен підприємець має дбати про створення робочих місць, держава вводить суспільні роботи з ремонту доріг і будинків і тим надає сотні тисяч робочих місць.
Аби зараз прийшов український Гітлер, то, гадаю, за нього проголосували б із задоволенням. Авжеж, зараз ми всі знаємо про наслідки, але достеменно впізнати свого «вождя», впевнений, не зуміли б. Він, зрозуміло, буде без характерних вусиків і лискучого дебільного начосу. Він буде приємний(а). Адольф (їхній) любив дітей, почувався батьком знедолених, простий ветеран, що не пив і навіть не їв м’яса.
А які видовища, феєрверки і святкування влаштовував цей милий чоловік. «Палаючі дерева, квіти, пальми, вогняні колеса, довгий хвіст комети, палаючі списи, повітряні медузи з яскравими щупальцями і під фінал – вогняна величезна свастика на тлі горизонту, що занурений у море квітів», – передає збуджений чернівецький кореспондент із Берліна.
Отже, як відрізнити?
Що мало б налякати? Наміри? Вони завжди прекрасні. Особливо ті, які декларують. Цю політичну азбуку засвоїли в Європі, але не у нас.
Налякати людей мав би політичний стиль, спосіб втілення, який грунтувався на залякуванні всіх, хто не з ним. Про те, що діяли саме в цей спосіб, безліч повідомлень у тодішній пресі.
Насторожити мало те, що жарти стали небезпечними. І влада з розряду людського перейшла в огидний розряд вершителів доль, небожителів. Але благенький народ все виправдовував: «Ну, а як же ще з НИМИ?». Тобто, замість того, щоб налякатися, народ затягнуло у дивне жіноче захоплення силою.
До речі, і в Україні цим залякуванням грішили останні вже сім років (з 2004-го) чи не всі провідні політичні сили.
Тобто привабливими мають бути не обіцянки, а політично охайна хода, не сила, а людяність, не пафос, а простота. На жаль, українці в цілому не доросли до таких смаків і голосують переважно за пафос, силу і обіцянки. Тому що і в собі цінують саме це.
Отже, повертаючись до скромного чернівецького кравця Адольфа, треба сказати, що тоді, у тридцяті, чернівчани могли б визначити шикарний критерій для обрання нормального лідера. Ним може бути той, з ким весело, а не страшно жартувати, до кого навіть вам приємно було б зайти, щоб замовити піджак. І він був би цілком безпечний, навіть якщо б його звали Адольф Гітлер.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Наш Гітлер
Світ:
У тридцяті роки в Чернівцях жив старий кравець на ім’я Адольф Гітлер. Чернівчан безкінечно тішила та обставина, що Адольф був євреєм. Коли до нього приходили, щоб зшити новий піджак, то радісно реготали й доволі одноманітно жартували.
11121003e.jpg
Щось на кшталт: «Пане Адольфе, вчора взяв у книгарні Шаллі вашу книгу «Моя боротьба». Думав, що ви пишете, як вам важко шити піджаки, а там тільки про політику».
Адольфу радили обережно представлятися в офіційних установах, мовляв, так ви можете потрапити у психіатричну лікарню: «Не наполягайте, на тому, що ви Гітлер. Це можуть сприйняти по-різному». Лише через це, гадаю, можна було з’їхати з глузду.
Старий сприйняв метаморфозу, що трапилася з його ім’ям, стійко, як ще один негаразд у своєму бідацькому житті. Йому співчували навіть газетярі й посадовці, від яких співчуття годі й дочекатися. Втім, що тут поробиш, ім’я є ім’я.
Всюдисущі чернівецькі журналісти у 1933 році, коли Гітлер став канцлером, відшукали ще стару акушерку з Ботошан чеського походження, яка носила це прізвище. Але тут не вистачало грунту для хохм. А мати в місті цілого Адольфа Гітлера – ще одне підтвердження винятковості Чернівців.
Будь-яку нову заяву Гітлера могли обігравати, як новий каприз кравця. І це був безпрограшний жарт. «Наш Гітлер шиє строї і піджаки, – між іншим зауважували чернівецькі дотепники, – а у них він піднявся до канцлера». Що, врешті, ще раз доводило перевагу старої Австрії (навіть якщо вона зникла) над занудними тупими німцями.
До речі, хоч у тридцяті в нашому толерантному місті досить часто виникали бійки на національному грунті і діставалося переважно євреям, Гітлер жодного разу не потрапив у пригоду. Можливо, не хотіли заголовків на кшталт «Вчора у Чернівцях здійснили напад на Адольфа Гітлера».
Я б дорого дав, щоб відстежити його подальшу долю. Очевидно, у 1941-му, якщо він до нього дожив, це було смертоносне ім’я, і нічого доброго на Адольфа не чекало. Тому що навіть припустити, що можна було жити в гетто з таким прізвищем – є абсолютно фантастичним. Можливо, кравець Адольф лежить десь у спільній могилі, і нікого б вже не потішив інший заголовок: «Гітлера вбили в Чернівцях у 1941-му».
Втім, швидше за все, він помер ще раніше. З чернівецького Гітлера можна було жартувати. З німецького теж, але тільки здалеку, з-за кордону. Зауваження дрібне, проте суттєве. А взагалі-то в чернівецьких газетах тридцятих, звідки я дізнався про існування «двійника» Гітлера, майже усі перші шпальти присвячені саме берлінському Гітлеру.
Гаряча любов усього німецького народу до цього Адольфа збирала півмільйонні майдани, сповнені надіями. А ще мільйони прилипали до радіоприймачів. І ця любов дивувала всіх навколо.
Перечитав першотравневу промову Гітлера (у 1933 в Німеччині святкували Першотравень), подану у буковинському часописі «Дер Таг», і з подивом зрозумів, що нема жодних аргументів, щоб не проголосувати за Гітлера. Чудова програма: повернути гідність людині праці, німці мають відмовитися від ворожнечі, постійних саморуйнівних класових боїв і почати впізнавати одне одного; кожен підприємець має дбати про створення робочих місць, держава вводить суспільні роботи з ремонту доріг і будинків і тим надає сотні тисяч робочих місць.
Аби зараз прийшов український Гітлер, то, гадаю, за нього проголосували б із задоволенням. Авжеж, зараз ми всі знаємо про наслідки, але достеменно впізнати свого «вождя», впевнений, не зуміли б. Він, зрозуміло, буде без характерних вусиків і лискучого дебільного начосу. Він буде приємний(а). Адольф (їхній) любив дітей, почувався батьком знедолених, простий ветеран, що не пив і навіть не їв м’яса.
А які видовища, феєрверки і святкування влаштовував цей милий чоловік. «Палаючі дерева, квіти, пальми, вогняні колеса, довгий хвіст комети, палаючі списи, повітряні медузи з яскравими щупальцями і під фінал – вогняна величезна свастика на тлі горизонту, що занурений у море квітів», – передає збуджений чернівецький кореспондент із Берліна.
Отже, як відрізнити?
Що мало б налякати? Наміри? Вони завжди прекрасні. Особливо ті, які декларують. Цю політичну азбуку засвоїли в Європі, але не у нас.
Налякати людей мав би політичний стиль, спосіб втілення, який грунтувався на залякуванні всіх, хто не з ним. Про те, що діяли саме в цей спосіб, безліч повідомлень у тодішній пресі.
Насторожити мало те, що жарти стали небезпечними. І влада з розряду людського перейшла в огидний розряд вершителів доль, небожителів. Але благенький народ все виправдовував: «Ну, а як же ще з НИМИ?». Тобто, замість того, щоб налякатися, народ затягнуло у дивне жіноче захоплення силою.
До речі, і в Україні цим залякуванням грішили останні вже сім років (з 2004-го) чи не всі провідні політичні сили.
Тобто привабливими мають бути не обіцянки, а політично охайна хода, не сила, а людяність, не пафос, а простота. На жаль, українці в цілому не доросли до таких смаків і голосують переважно за пафос, силу і обіцянки. Тому що і в собі цінують саме це.
Отже, повертаючись до скромного чернівецького кравця Адольфа, треба сказати, що тоді, у тридцяті, чернівчани могли б визначити шикарний критерій для обрання нормального лідера. Ним може бути той, з ким весело, а не страшно жартувати, до кого навіть вам приємно було б зайти, щоб замовити піджак. І він був би цілком безпечний, навіть якщо б його звали Адольф Гітлер.
В тему:
БЕЗПЕЧНО. ЧИСТО. ВЕСЕЛО
Фашизм чи солідаризм?
День і ніч Європи
Неарійське походження
Нацизм і більшовизм
Німецький експеримент
Гітлер, якого ви ще не бачили
У Німеччині вперше відкрилась виставка, присвячена Гітлеру
Надцивілізація Волі
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)