Наближається сто років від дня смерті визначного душпастиря, українського композитора, великого гуманіста, священика і фольклориста – Віктора Матюка. Знавців мистецтва не перестає дивувати його колосальний і унікальний талант й подвиг, який він виявив в ділянці так в релігійному, як і музичному та громадському житті України.
Народився Віктор в родині дяка 18 лютого 1852 р. в Тудорковичах (нині село Федорівка) у Львівській обл. і помер на сам Великень 8 квітня 1912 р. в селі Карові біля Рави Руської. Там і похований. Батько, дяк Григоріій, як на тодішні часи, був серед селян освіченою людиною. Він зумів хлопцеві прищепити любов до співу й музики в дуже молодому віці. Вже на другому році свого життя маленький Віктор утратив матір, і його вихованням зайнялася бабуня Варвара. Часто брала вона свого внука з собою на принагідні весілля й вечорниці з музикою, на фестини, які відбувалися в селі і це сприяло подальшому закріпленню музичного вподобання обдарованого хлопця.
Спочатку Віктор вчився в рідному селі, а згодом в Сокалі, в дяко-вчительській школі у Перемишлі, де мав змогу більше прислухатися до співу народніх пісень, закріпити їхні мелодії, а передовсім багато їх мав змогу доглибно пізнати і над ними роздумувати. Саме тоді він пізнав душу нашої пісні і в пісні душу українського народу. Він неодноразово наголошував, що так як поезія Шевченка має найбільш передове виховне значення для українського народу, так і наша пісня має всесвітнє значення. Це найсильніший доказ нашої високої культури і Божий Дар, в якому міститься біологічна енергетика, ореол нації і генератор бесмертний нашої мови в пісні. Пісня - це ядро й берегиня нашої культури, історії, традиції, звичаїв, це наш духовний одяг і прапор. В пісні є все як писав наш Микола Гоголь: «Поезія, й історія, і батьківська могила». Вона звучить, в горю і радості, і завжди зуміє об’єднати духовно і зцілити почуття.
Змінювалися покоління, а пісня залишалася завжди та сама, можливо змінювала свої тонації. Її співали в церквах, у воєнних походах, при пісні присипляли дітей, словами пісні висловлювали біль і кохання. Цю істину не лише доглибно зрозумів наш ювілят в ранніх роках свого життя, але передовсім він за допомогою пісні, музики і рідної мови, всесторонно втілював у життяці мистецькі цінності.
Його мизичні твори набули широкої популярності і ставали немов ліками в побуті нашого народу. Завершивши загальну освіту В. Матюк у львівській та перемиській гімназіях, та згодом вступив у Духовну семінарію у Львові, а закінчив її в Перемишлі, де і був в 1882 р. висвящений. Душпастирські чинності виконував у Перемишлі, Крехові, біля Рави Руської, Маковиську на Ярославщині, Чесанові на Любачівщині. Від червня 1889 р. до смерті був парохом в селі Карів, який росташований між Угновом і Равою-Руською.
Ще з дитинства співав у церковному хорі і вже тоді вмів росписувати пісні по нотах на потребу мішаного ходу, або на виконання грипове. Крім того він неодноразово так у гімназії та в семінарії був хоровим диригентом. Проживаючи у Ставропігійській бурсі, там вже почав серйозно вивчати основи музичної теорії та пізнав історію музичного мистецтва. Навчання музики завдячував П. Бажанському, І. Гуневичу, І. Лаврівському у великій мірі М. Вербицькому та іншим. Неабиякий вплив на розвиток його мистецького таланту справило особисте знайомство з І. Франком.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
В 100-річчя від дня смерті Віктора Матюка
Світ:
20111213051805.jpg
Спочатку Віктор вчився в рідному селі, а згодом в Сокалі, в дяко-вчительській школі у Перемишлі, де мав змогу більше прислухатися до співу народніх пісень, закріпити їхні мелодії, а передовсім багато їх мав змогу доглибно пізнати і над ними роздумувати. Саме тоді він пізнав душу нашої пісні і в пісні душу українського народу. Він неодноразово наголошував, що так як поезія Шевченка має найбільш передове виховне значення для українського народу, так і наша пісня має всесвітнє значення. Це найсильніший доказ нашої високої культури і Божий Дар, в якому міститься біологічна енергетика, ореол нації і генератор бесмертний нашої мови в пісні. Пісня - це ядро й берегиня нашої культури, історії, традиції, звичаїв, це наш духовний одяг і прапор. В пісні є все як писав наш Микола Гоголь: «Поезія, й історія, і батьківська могила». Вона звучить, в горю і радості, і завжди зуміє об’єднати духовно і зцілити почуття.
Змінювалися покоління, а пісня залишалася завжди та сама, можливо змінювала свої тонації. Її співали в церквах, у воєнних походах, при пісні присипляли дітей, словами пісні висловлювали біль і кохання. Цю істину не лише доглибно зрозумів наш ювілят в ранніх роках свого життя, але передовсім він за допомогою пісні, музики і рідної мови, всесторонно втілював у життяці мистецькі цінності.
Його мизичні твори набули широкої популярності і ставали немов ліками в побуті нашого народу. Завершивши загальну освіту В. Матюк у львівській та перемиській гімназіях, та згодом вступив у Духовну семінарію у Львові, а закінчив її в Перемишлі, де і був в 1882 р. висвящений. Душпастирські чинності виконував у Перемишлі, Крехові, біля Рави Руської, Маковиську на Ярославщині, Чесанові на Любачівщині. Від червня 1889 р. до смерті був парохом в селі Карів, який росташований між Угновом і Равою-Руською.
Ще з дитинства співав у церковному хорі і вже тоді вмів росписувати пісні по нотах на потребу мішаного ходу, або на виконання грипове. Крім того він неодноразово так у гімназії та в семінарії був хоровим диригентом. Проживаючи у Ставропігійській бурсі, там вже почав серйозно вивчати основи музичної теорії та пізнав історію музичного мистецтва. Навчання музики завдячував П. Бажанському, І. Гуневичу, І. Лаврівському у великій мірі М. Вербицькому та іншим. Неабиякий вплив на розвиток його мистецького таланту справило особисте знайомство з І. Франком.
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)