У книзі Степана Гелея “Юрій Кучабський. Василь Кучабський. Сторінки життя. Наукова спадщина” (Львів, 1997), знаходимо коротку згадку про братів Леонтовичів. На підставі того опису варто пригадати життя і діяльність Богдана (Теодора) Леонтовича.
Був це заслужений громадсько-політичний діяч з періоду “Весни народів” у Галичині. Це дуже важливий історичний перйод, тим більше, що Б. Леонтович займався також письменницькою, публіцистичною, композиторською діяльністю і писав критичні статтіті на теми музикознавства та москвофільства.
Народився він в селі Щутків (біля Любачева) у 1812 році. в сім’ї Івана і Марії Леонтович. В рідному селі закінчив початкове навчання і згодов вчився у Перемишлі та Львові. Леонтович немало зусиль докладав, щоб під час «Весни народів» 2 травня 1848 р. у Львові було засновано першу українську легальну політичну організацію - Головну Руську (Українську) Раду, яка стала головним представником інтересів українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала цю місію протягом 1848–1851 років.
Раду очолив єпископ Григорій Яхимович, його заступниками стали крилошанин Михайло Куземський та юрист Іван Борисикевич, а секретарями Ради – проповідник при церкві Св. Юра Михайло Малиновський та службовець Кредитного товариства Богдан Леонтович. Рада виступила з цінною вимогою перед урядом доконати поділ Галичини на дві окремі національні частини: українську з центром у Львові і польську з центром у Кракові. Б. Леонтович, як секретар активно працював в Раді і добився, щоб з 15 травня 1848 року почала виходити газета «Зоря Галицька», і він став її співредактором.
Ця газета першою повідомила про скасування панщини, опублікувала також «Маніфест Головної Руської Ради у Львові», у якому відкрито заявлялося про єдність східних і західних українських земель, де писалося: «Ми, галицькі русини, належимо до великого руського народу, що одною мовою говорить і лічить 15 мільйонів, з чого два з половиною мільйона замешкує Галицьку землю. Цей нарід був колись самостійний, рівнявся у славі з наймогутнішими народами Європи, мав свою письменну мову, свої власні закони, своїх власних князів, – одним словом, був у доброму побуті, заможний і сильний».
Варто наголосити, що в жовтні 1848 року Б. Леонтович увійшов до комісії, в складі якої були ще М. Устиянович, І. Борисикевич та інші громадські діячі і за їхньою ініціативою був тоді скликаний «Собор Руських Учених» з метою об’єднання наукові сили і направити їхню працю на благо свого народу.
З’їзд відбувся у Львові 19–26 жовтня і в ньому взяло участь 118 вчених з різних куточків краю. Згодом М. Грушевський дав високу оцінку цьому з’їздові. На з’їзді запали конструктивні рішення, особливо в ділянці рідної мови, учасники з’їзду прийняли рішення, щоб у всіх школах галицьких запровадити українську мову. Засновано просвітянське товариство на взір чеської «Матиці» та вирішено достойно вшанувати пам’ять перемиського єпископа, великого благодійника і мецената Івана Снігурського (1784–1847).
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Богдан (Теодор) Леонтович
Світ:
wesna_20120529.jpg
Народився він в селі Щутків (біля Любачева) у 1812 році. в сім’ї Івана і Марії Леонтович. В рідному селі закінчив початкове навчання і згодов вчився у Перемишлі та Львові. Леонтович немало зусиль докладав, щоб під час «Весни народів» 2 травня 1848 р. у Львові було засновано першу українську легальну політичну організацію - Головну Руську (Українську) Раду, яка стала головним представником інтересів українського населення Галичини перед центральним урядом і виконувала цю місію протягом 1848–1851 років.
Раду очолив єпископ Григорій Яхимович, його заступниками стали крилошанин Михайло Куземський та юрист Іван Борисикевич, а секретарями Ради – проповідник при церкві Св. Юра Михайло Малиновський та службовець Кредитного товариства Богдан Леонтович. Рада виступила з цінною вимогою перед урядом доконати поділ Галичини на дві окремі національні частини: українську з центром у Львові і польську з центром у Кракові. Б. Леонтович, як секретар активно працював в Раді і добився, щоб з 15 травня 1848 року почала виходити газета «Зоря Галицька», і він став її співредактором.
Ця газета першою повідомила про скасування панщини, опублікувала також «Маніфест Головної Руської Ради у Львові», у якому відкрито заявлялося про єдність східних і західних українських земель, де писалося: «Ми, галицькі русини, належимо до великого руського народу, що одною мовою говорить і лічить 15 мільйонів, з чого два з половиною мільйона замешкує Галицьку землю. Цей нарід був колись самостійний, рівнявся у славі з наймогутнішими народами Європи, мав свою письменну мову, свої власні закони, своїх власних князів, – одним словом, був у доброму побуті, заможний і сильний».
Варто наголосити, що в жовтні 1848 року Б. Леонтович увійшов до комісії, в складі якої були ще М. Устиянович, І. Борисикевич та інші громадські діячі і за їхньою ініціативою був тоді скликаний «Собор Руських Учених» з метою об’єднання наукові сили і направити їхню працю на благо свого народу.
З’їзд відбувся у Львові 19–26 жовтня і в ньому взяло участь 118 вчених з різних куточків краю. Згодом М. Грушевський дав високу оцінку цьому з’їздові. На з’їзді запали конструктивні рішення, особливо в ділянці рідної мови, учасники з’їзду прийняли рішення, щоб у всіх школах галицьких запровадити українську мову. Засновано просвітянське товариство на взір чеської «Матиці» та вирішено достойно вшанувати пам’ять перемиського єпископа, великого благодійника і мецената Івана Снігурського (1784–1847).
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)