Блок-пост від моєї хати метрів за чотириста. Стоїть там з десяток мордоворотів. Автомати на грудях, гранати у кожного. Хизуються…Дядьків перепиняють, авто обшукують. Кулемет, а може й не один у них. Ми б їх найближчої ночі з хлопцями викурили. Навіть стрічок колорадських не лишилося б. І прапорів поганських. Нас на вулиці п’ятеро, які служили. Ходили дивися… Байдуже, що кожному за п’ятдесят. Руки зброю пам’ятають… І ходи-виходи знаємо. Це ж наше село… Та де взяти зброю?
Мій знайомий не вперше збивається на гіркі розпачливі слова. Ми чи не щотижня розмовляємо від тоді, як на Луганщину прийшла озброєна Путіним біда.
То я зателефонує, то він. Про що б говорили, завершує мій знайомий образою. Образою на українську владу. – Чому вона так не довіряє народові? – гарячкує він. – Чому так боїться зброї у наших руках.
Вперше він заговорив про болюче, коли міліцейські відділки без супротиву, і наче за встановленим графіком, стали віддавати збройні арсенали терористам. «Чому не роздати було її людям. – адже наперед знали, що захоплюватимуть?» – спочатку чолов’яга просто дивувався. А коли те саме зробили й сбушники зі своїми запасами, й «трофейні» автомати почали роздавати бажаючим просто з вікон обласного управління СБУ, перейшов на матюки, яких раніше я від нього не чув.
Не можна зараз відкривати вільний доступ до зброї – почнеться громадянська війна. Так говорить нинішня влада.
Були свої резони і у Кравчука, і у Кучми, і у Ющенка, і у «папєрєдніков». Влада завжди боялася, що на вулицях почнеться криваве казна-що. Безладне і невпорядковане застосування зброї. В результаті всі роки незалежності зброя в Україні використовувалася виключно «впорядковано» – стріляли здебільшого бандюки у мирних громадян. Або – охоронці політиків і бізнесменів – у тих, хто на них зазіхав.
Тобто, влада і криміналітет були озброєними і захищеними, а народ «впорядковано» – ні. Кому треба було вистрілити, завжди знаходив з чого. І шукали і знаходили всі – крім того, кому держава найбільше не довіряє. Тобто – всі, крім народу.
Та повернімося до нашого з вами сьогодення.
Скажіть, будь ласка, якби наші «доблесні силовики» на початку «російської весни» віддали наявні у них арсенали не бандитам і «туристам Путіна» – що було б? Громадянська війна? Категорично ні! – стверджує мій знайомий. Він переконаний (а йому зблизька видніше) – іскру війни загасили б, не давши розгорітися. Загасили б такі, як він.
А якби нашому народові відкрили вільний доступ до зброї раніше, нинішня «російська весна» стала б неможливою у принципі. Подумайте самі: багато хто ризикував нападати свого часу на Запорозьку січ? Отож бо й воно.
Збройного сусіда або бояться, або побоюються, а беззбройного – ніхто.
Та й світова історія доводить: війни найчастіше спалахують не там, де на руках народу багато зброї, а там, де її немає.
Російська агресія проти України додала аргументів у суперечці про вільний доступ населення до вогнепальної зброї.
Аргументів вагомих. І всі вони – «за». Тим більше, коли держава не здатна захистити своїх громадян.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Російська агресія та вільний доступ населення до вогнепальної зброї
Світ:
Блок-пост від моєї хати метрів за чотириста. Стоїть там з десяток мордоворотів. Автомати на грудях, гранати у кожного. Хизуються…Дядьків перепиняють, авто обшукують. Кулемет, а може й не один у них. Ми б їх найближчої ночі з хлопцями викурили. Навіть стрічок колорадських не лишилося б. І прапорів поганських. Нас на вулиці п’ятеро, які служили. Ходили дивися… Байдуже, що кожному за п’ятдесят. Руки зброю пам’ятають… І ходи-виходи знаємо. Це ж наше село… Та де взяти зброю?
14061901r.jpg
Мій знайомий не вперше збивається на гіркі розпачливі слова. Ми чи не щотижня розмовляємо від тоді, як на Луганщину прийшла озброєна Путіним біда.
То я зателефонує, то він. Про що б говорили, завершує мій знайомий образою. Образою на українську владу. – Чому вона так не довіряє народові? – гарячкує він. – Чому так боїться зброї у наших руках.
Вперше він заговорив про болюче, коли міліцейські відділки без супротиву, і наче за встановленим графіком, стали віддавати збройні арсенали терористам. «Чому не роздати було її людям. – адже наперед знали, що захоплюватимуть?» – спочатку чолов’яга просто дивувався. А коли те саме зробили й сбушники зі своїми запасами, й «трофейні» автомати почали роздавати бажаючим просто з вікон обласного управління СБУ, перейшов на матюки, яких раніше я від нього не чув.
Не можна зараз відкривати вільний доступ до зброї – почнеться громадянська війна. Так говорить нинішня влада.
Були свої резони і у Кравчука, і у Кучми, і у Ющенка, і у «папєрєдніков». Влада завжди боялася, що на вулицях почнеться криваве казна-що. Безладне і невпорядковане застосування зброї. В результаті всі роки незалежності зброя в Україні використовувалася виключно «впорядковано» – стріляли здебільшого бандюки у мирних громадян. Або – охоронці політиків і бізнесменів – у тих, хто на них зазіхав.
Тобто, влада і криміналітет були озброєними і захищеними, а народ «впорядковано» – ні. Кому треба було вистрілити, завжди знаходив з чого. І шукали і знаходили всі – крім того, кому держава найбільше не довіряє. Тобто – всі, крім народу.
Та повернімося до нашого з вами сьогодення.
Скажіть, будь ласка, якби наші «доблесні силовики» на початку «російської весни» віддали наявні у них арсенали не бандитам і «туристам Путіна» – що було б? Громадянська війна? Категорично ні! – стверджує мій знайомий. Він переконаний (а йому зблизька видніше) – іскру війни загасили б, не давши розгорітися. Загасили б такі, як він.
А якби нашому народові відкрили вільний доступ до зброї раніше, нинішня «російська весна» стала б неможливою у принципі. Подумайте самі: багато хто ризикував нападати свого часу на Запорозьку січ? Отож бо й воно.
Збройного сусіда або бояться, або побоюються, а беззбройного – ніхто.
Та й світова історія доводить: війни найчастіше спалахують не там, де на руках народу багато зброї, а там, де її немає.
Російська агресія проти України додала аргументів у суперечці про вільний доступ населення до вогнепальної зброї.
Аргументів вагомих. І всі вони – «за». Тим більше, коли держава не здатна захистити своїх громадян.
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)