У четвер 13 травня в “Укрінформі” відбулась прес-конференція на тему "Українська еміграція — втрата чи здобуток для України?", під час якої виявилися доволі цікаві та несподівані сторони життя української еміграції в Італії.
Розмову почав пасторальний Координатор українських греко-католицьких громад в Італії отець Василь Поточняк. Він розповів про історію становлення української громади в Італії від 2000 року, коли тоді було всього 4 українські церкви — три в Римі і одна у Неаполі. Проте вже тоді, зустрічаючись у Римі зі своїми земляками, він був здивований складом української міграції — в основному це була інтелігенція.
Люди були цілком розпорошені і неорганізовані. Початком згуртування українців Четвертої хвилі в Італії стало видання першого числа журналу “До Світла”, який робився на комп’ютері отця Василя і тиражувався на ксероксі.
Сьогодні українські громади нараховуються у 80-ти містах Італії. Офіційно в цій країні проживають 140—150 тисяч українців. Проте реальні цифри набагато більші. Наприклад, лише навколо Неаполя за приблизними підрахунками проживає понад 200 тисяч українців. Нерідко у вагонах електричок і на залізничних вокзалах найчастіше чути саме українську мову.
Італійці дуже прихильно ставляться до українців. І це не випадково. По-перше, понад 90 відсотків української міграції складають жінки, які в порівнянні з італійськими жінками є і красивішими, і душевно теплішими, і господарнішими. По-друге, понад 36 відсотків українців в Італії мають вищу освіту, тому справляють на італійців позитивний культурний вплив.
Цікаву статистику навів в. о. голови Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький. Було проведене репрезентативне дослідження складу української міграції в Італії. Виявилося, що переважають люди найбільш працездатного віку (36—45 років), які складають 34% опитаних. Найбільше людей зі Львівщини — 41,9%.
Головними причинами міграції називалися: 1) недієвість українських законів; 2) корупція і хабарництво; 3) бідність.
Близько 64% опитаних займаються доглядом за старими і непрацездатними італійцями. Близько 60% вважають, що італійці ставляться до українців “позитивно” і “дуже позитивно”. На запитання, “Хто вам найбільше допоміг?” 22% відповіли — “італійці”, 22% — церква, 0,1% — українські дипломатичні установи.
45% планують повернутися в Україну протягом 1—2 років, 30% — як тільки в Україні відбудуться зміни на краще. 38% опитаних пов’язують покращення в Україні з перемогою на президентських виборах Віктора Ющенка. Більшість опитаних політично активні і рішуче налаштовані брати участь у президентських виборах.
Зі змістовними розповідями про стан українців в Італії виступили народні артисти України Павло Дворський і Тарас Петриненко. Останній зробив висновок, що українцям нині потрібний не сильний жорсткий лідер, а чоловік скоріше совісний і співчутливий, який любить свій народ, розуміє його і щиро вболіває за нього.
Олесь Городецький зауважив, що по мірі легалізації українців в Італії зростає тенденція до неповернення. Згідно зі статистикою, додав він, один заробітчанин утримує чотирьох осіб в Україні. Попри те, що мігранти заробляють для своїх родин значні кошти (приблизно 500 млн. на рік — І. К.), економічна міграція однозначно є втратою для України, оскільки руйнуються сім’ї, діти лишаються напризволяще і ростуть без належного виховання.
На моє запитання, чи здобувають для себе українці Італії чогось позитивного в духовному і культурному плані, отець Василь Поточняк розповів багато цікавого.
По-перше — це, звичайно, гроші, які надають нашим людям більше гідності та сміливості, дають їм можливість підтримувати духовність і культуру. Наприклад, коли виникло питання про організацію святкування Дня Матері в Римі, для чого потрібно було більше п’яти тисяч євро, то відразу ж відгукнулося кілька жінок і без вагань надали ці гроші.
По-друге, на чужині, в екстремальних умовах багато людей навертається до Бога, до Церкви.
По-третє, Церква в Італії займає набагато активнішу позицію, ніж в Україні. Там священник одночасно є і душпастирем, і медиком, і юристом, і службою соціальної допомоги.
По-четверте, зростає любов українців до своєї Батьківщини, жовто-блакитний прапорець стає для них мало не іконою.
По-п’яте, частина російськомовних українців, опинившись на чужині, починають повертатися до української мови.
Нарешті, бувають доволі кумедні випадки. Отець Василь розповів про одну свою знайому — пані Надію, літню жінку, яка заробляє вихованням маленького італійського хлопчика. Так от, італійської мови вона майже не знає, тому розмовляє з малим Нікколо українською мовою. Так от цей Нікколо, оскільки зі своєю нянею спілкується значно більше, ніж з батьками (які зазвичай зайняті своїми справами), розмовляє лише українською мовою, а вітається не інакше, як “Слава Україні!”.
Завершуючи відповідь на запитання про набутки українців в Італії, отець Василь підсумував, що вони розвивають в собі якості європейської людини, до яких передусім належать чесність, відповідальність, організованість, відчуття власної гідності.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Українці Італії прагнуть чесних виборів і свободи малому бізнесу в Україні
Світ:
04051507e.JPG
Люди були цілком розпорошені і неорганізовані. Початком згуртування українців Четвертої хвилі в Італії стало видання першого числа журналу “До Світла”, який робився на комп’ютері отця Василя і тиражувався на ксероксі.
Сьогодні українські громади нараховуються у 80-ти містах Італії. Офіційно в цій країні проживають 140—150 тисяч українців. Проте реальні цифри набагато більші. Наприклад, лише навколо Неаполя за приблизними підрахунками проживає понад 200 тисяч українців. Нерідко у вагонах електричок і на залізничних вокзалах найчастіше чути саме українську мову.
Італійці дуже прихильно ставляться до українців. І це не випадково. По-перше, понад 90 відсотків української міграції складають жінки, які в порівнянні з італійськими жінками є і красивішими, і душевно теплішими, і господарнішими. По-друге, понад 36 відсотків українців в Італії мають вищу освіту, тому справляють на італійців позитивний культурний вплив.
Цікаву статистику навів в. о. голови Християнського товариства українців в Італії Олесь Городецький. Було проведене репрезентативне дослідження складу української міграції в Італії. Виявилося, що переважають люди найбільш працездатного віку (36—45 років), які складають 34% опитаних. Найбільше людей зі Львівщини — 41,9%.
Головними причинами міграції називалися: 1) недієвість українських законів; 2) корупція і хабарництво; 3) бідність.
Близько 64% опитаних займаються доглядом за старими і непрацездатними італійцями. Близько 60% вважають, що італійці ставляться до українців “позитивно” і “дуже позитивно”. На запитання, “Хто вам найбільше допоміг?” 22% відповіли — “італійці”, 22% — церква, 0,1% — українські дипломатичні установи.
45% планують повернутися в Україну протягом 1—2 років, 30% — як тільки в Україні відбудуться зміни на краще. 38% опитаних пов’язують покращення в Україні з перемогою на президентських виборах Віктора Ющенка. Більшість опитаних політично активні і рішуче налаштовані брати участь у президентських виборах.
Зі змістовними розповідями про стан українців в Італії виступили народні артисти України Павло Дворський і Тарас Петриненко. Останній зробив висновок, що українцям нині потрібний не сильний жорсткий лідер, а чоловік скоріше совісний і співчутливий, який любить свій народ, розуміє його і щиро вболіває за нього.
Олесь Городецький зауважив, що по мірі легалізації українців в Італії зростає тенденція до неповернення. Згідно зі статистикою, додав він, один заробітчанин утримує чотирьох осіб в Україні. Попри те, що мігранти заробляють для своїх родин значні кошти (приблизно 500 млн. на рік — І. К.), економічна міграція однозначно є втратою для України, оскільки руйнуються сім’ї, діти лишаються напризволяще і ростуть без належного виховання.
На моє запитання, чи здобувають для себе українці Італії чогось позитивного в духовному і культурному плані, отець Василь Поточняк розповів багато цікавого.
По-перше — це, звичайно, гроші, які надають нашим людям більше гідності та сміливості, дають їм можливість підтримувати духовність і культуру. Наприклад, коли виникло питання про організацію святкування Дня Матері в Римі, для чого потрібно було більше п’яти тисяч євро, то відразу ж відгукнулося кілька жінок і без вагань надали ці гроші.
По-друге, на чужині, в екстремальних умовах багато людей навертається до Бога, до Церкви.
По-третє, Церква в Італії займає набагато активнішу позицію, ніж в Україні. Там священник одночасно є і душпастирем, і медиком, і юристом, і службою соціальної допомоги.
По-четверте, зростає любов українців до своєї Батьківщини, жовто-блакитний прапорець стає для них мало не іконою.
По-п’яте, частина російськомовних українців, опинившись на чужині, починають повертатися до української мови.
Нарешті, бувають доволі кумедні випадки. Отець Василь розповів про одну свою знайому — пані Надію, літню жінку, яка заробляє вихованням маленького італійського хлопчика. Так от, італійської мови вона майже не знає, тому розмовляє з малим Нікколо українською мовою. Так от цей Нікколо, оскільки зі своєю нянею спілкується значно більше, ніж з батьками (які зазвичай зайняті своїми справами), розмовляє лише українською мовою, а вітається не інакше, як “Слава Україні!”.
Завершуючи відповідь на запитання про набутки українців в Італії, отець Василь підсумував, що вони розвивають в собі якості європейської людини, до яких передусім належать чесність, відповідальність, організованість, відчуття власної гідності.
Після закінчення прес-конференції у нас з отцем Василем відбулася коротка розмова. Він подарував мені нове — 28-ме число журналу “До Світла”, а я йому — 11-ий випуск журналу Перехід-IV і кілька статей з 12-го випуску, який незабаром побачить світ:
”Етнічна основа християнства: гали—галілеяни—тиверці”,
”Чи був Христос юдеєм?” і
”Стратегія Четвертої хвилі”.
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)