1 листопада 1918 року невеликий відсоток галичан перестав вести суперечки по кухням і “Просвітам”, а взявся дружньо діяти. І українці перемогли.
1 листопада 1918 року Польська Ліквідаційна Комісія, яка їхала з Кракова, щоб перебрати владу у Львові, приїхала з Австро-Угорщини в Україну. Галичани, коли австрійці відмовилися передавати їм владу, а поляки взагалі не хотіли розмовляти на цю тему, не стали панікувати і шукати підтримки зовні – вони просто взяли владу у свої руки. 1 листопада львів’яни побачили на вулицях нової столиці дивні прапори – синьо-жовті. Від того часу ці кольори назавжди стали їхніми.
Українське повстання у Львові вражає своєю подібністю до регіональних конфліктів у Придністров’ї, секторі Газа чи Ольстері, коли більшість населення просто уникало брати до руки зброю, обмежуючись матеріальною підтримкою “своїх”. За місяць позиційних боїв у місті загинуло менше тисячі осіб. Це була війна, подібна до описаної одним українським телеведучим: “Зранку ти стріляєш в окопі, а ввечері їдеш на трамваї дивитися фільм про війну”.
Це була європейська міська герілья чистої води. Знання закапелків дахів і брам було важливішим за стратегічні мудрування. Один панцерничок відігравав неймовірно важливу роль, подібно до легендарного обитого бронелистами КамАЗу в Тирасполі. Сторони розуміли, що в цьому місті ще жити їхнім нащадкам. Вони кидали гранати з однієї кімнати в іншу, але тільки тоді, коли знали, що там ворог. Вони стріляли з вікна у таке ж вікно по той бік вулиці, коли звідти стріляли, але так, щоб не зачепити трамвай, який їхав унизу. Під час бою за Головну пошту виникла пожежа. І стрільці, і “орлята” припинили вогонь, щоб муніципальна пожежна команда могла її погасити.
Листопадовий Чин поклав початок не тільки майстерності вуличного бою. З 1500 чоловік, які о четвертій ранку 1 листопада розійшлися по Львову, виросла ціла армія, яка здійснила Вовчухівську і Чортківську наступальні операції, місяцями тримала 300-кілометровий фронт. Про УГА з повагою писав навіть Булгаков, якого важко назвати українофілом: “были тоньше лицами, подвижнее, умело несли винтовки – галичане”.
Саме з 1 листопада виросла Західно-Українська Народна Республіка, яка унікальним чином поєднала відданість європейським демократичним цінностям і вміння діяти, а не бесідувати про суть українського духу. Не проводячи соціальних експериментів, якими так захоплювалися наддніпрянці, галичани за лічені місяці створили свою державу з відчутним соціальним наповненням.
І завдяки 1 листопада зараз смішно чути панічні крики з приводу того, що поляки претендують на Львів. Пройдіть по Львову – чи багато людей там розмовляють польською? На туристичних стежках Карпат польську чуєш частіше, ніж у місті. І поляки ці зовсім не агресивні. А певний відсоток нацюків є в кожній державі. І саме вони люблять більше розмовляти, ніж діяти.
Завжди, коли я повертаюсь із Карпат, я йду з пластикового Приміського вокзалу на мармуровий Головний, щоб взяти квитки додому. І щороку в підземних переходах з приміщення вокзалу на колії мені мариться юнак у сірій шинелі, який скрадається цим переходом із австрійською гвинтівкою в руці. Він не звертає уваги на листопадовий холод і сморід сечі на бетоні. Він не думає про Шевченка чи Київ. Він прислухається до шуму бою нагорі. Він лізе до підсумка за гранатою. Він діє.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
85 років тому українці навчилися вуличній герільї
Категорія:
1 листопада 1918 року невеликий відсоток галичан перестав вести суперечки по кухням і “Просвітам”, а взявся дружньо діяти. І українці перемогли.
1 листопада 1918 року Польська Ліквідаційна Комісія, яка їхала з Кракова, щоб перебрати владу у Львові, приїхала з Австро-Угорщини в Україну. Галичани, коли австрійці відмовилися передавати їм владу, а поляки взагалі не хотіли розмовляти на цю тему, не стали панікувати і шукати підтримки зовні – вони просто взяли владу у свої руки. 1 листопада львів’яни побачили на вулицях нової столиці дивні прапори – синьо-жовті. Від того часу ці кольори назавжди стали їхніми.
Українське повстання у Львові вражає своєю подібністю до регіональних конфліктів у Придністров’ї, секторі Газа чи Ольстері, коли більшість населення просто уникало брати до руки зброю, обмежуючись матеріальною підтримкою “своїх”. За місяць позиційних боїв у місті загинуло менше тисячі осіб. Це була війна, подібна до описаної одним українським телеведучим: “Зранку ти стріляєш в окопі, а ввечері їдеш на трамваї дивитися фільм про війну”.
Це була європейська міська герілья чистої води. Знання закапелків дахів і брам було важливішим за стратегічні мудрування. Один панцерничок відігравав неймовірно важливу роль, подібно до легендарного обитого бронелистами КамАЗу в Тирасполі. Сторони розуміли, що в цьому місті ще жити їхнім нащадкам. Вони кидали гранати з однієї кімнати в іншу, але тільки тоді, коли знали, що там ворог. Вони стріляли з вікна у таке ж вікно по той бік вулиці, коли звідти стріляли, але так, щоб не зачепити трамвай, який їхав унизу. Під час бою за Головну пошту виникла пожежа. І стрільці, і “орлята” припинили вогонь, щоб муніципальна пожежна команда могла її погасити.
Листопадовий Чин поклав початок не тільки майстерності вуличного бою. З 1500 чоловік, які о четвертій ранку 1 листопада розійшлися по Львову, виросла ціла армія, яка здійснила Вовчухівську і Чортківську наступальні операції, місяцями тримала 300-кілометровий фронт. Про УГА з повагою писав навіть Булгаков, якого важко назвати українофілом: “были тоньше лицами, подвижнее, умело несли винтовки – галичане”.
Саме з 1 листопада виросла Західно-Українська Народна Республіка, яка унікальним чином поєднала відданість європейським демократичним цінностям і вміння діяти, а не бесідувати про суть українського духу. Не проводячи соціальних експериментів, якими так захоплювалися наддніпрянці, галичани за лічені місяці створили свою державу з відчутним соціальним наповненням.
І завдяки 1 листопада зараз смішно чути панічні крики з приводу того, що поляки претендують на Львів. Пройдіть по Львову – чи багато людей там розмовляють польською? На туристичних стежках Карпат польську чуєш частіше, ніж у місті. І поляки ці зовсім не агресивні. А певний відсоток нацюків є в кожній державі. І саме вони люблять більше розмовляти, ніж діяти.
Завжди, коли я повертаюсь із Карпат, я йду з пластикового Приміського вокзалу на мармуровий Головний, щоб взяти квитки додому. І щороку в підземних переходах з приміщення вокзалу на колії мені мариться юнак у сірій шинелі, який скрадається цим переходом із австрійською гвинтівкою в руці. Він не звертає уваги на листопадовий холод і сморід сечі на бетоні. Він не думає про Шевченка чи Київ. Він прислухається до шуму бою нагорі. Він лізе до підсумка за гранатою. Він діє.
ЯКБИ Я БУВ У БЕНКЕТНІЙ ЗАЛІ
За тих, хто діє!
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)