На запрошення Товариства “Україна – Індія” з 23 квітня по 12 травня 2000 року в Києві та інших містах перебував доктор Арвінд Алок, директор Інституту охорони національних пам’яток Індії. Активну участь в перебуванні пана Алока приймала також Всеукраїнська асоціація індологів.
Сталось чимало зустрічей, серед яких особливе місце посіли конференції по сходознавству в Києво-Могилянській Академії та в Київській гімназії східних мов.
Головною метою д-ра А.Алока було ознайомлення з індологією України та складання протоколу про наміри співробітництва у вивчені мов, в археологічно-етнографічних дослідженнях тощо. Виникло ще кілька задумів, - зокрема про українсько-індійську екранізацію повісті “Гандхарва – арійський Спаситель”. Загалом арійська тематика спільного кореня української й індійської етнокультур займала провідне місце у візиті пана Алока. Ця проблема захопила його навесні 1997 року, під час перебування в Делі делегації нашого Товариства. Я тоді подарував індійському науковцю свою “Прабатьківщину аріїв”; з цього й розпочалось…
В програмі перебування А.Алока в Україні були відвідини пам’яток арійських племен. Для ознайомлення обрали район біля гирла Псла - де в 1992-1993 роках, в курганах Цегельня й Кормилиця мною були розкопані найдавніші арійські святилища та поховання, а головне – найперші прояви в них священних книг Вед з ученнями про всесвітні цикли, безсмертя душі, йогу.
Екскурсія у складі А.Алока, мене та перекладача Ю.Ботвинкіна продовжувалась майже тиждень. Потягом дісталися Кременчука, а там зустріла нас машина з Келеберди, люб’язно надіслана В.Прядком. Він же надав нам катер очолюваного ним акціонерного товариства “Дніпрова хвиля”. Під проводом старого капітана І.Діхтяра ми перепливли Дніпро й відвідали місце археологічних розкопок поселення поблизу Дереївки, де київський археолог Д.Я.Телегін простежив виникнення першої в світі кінноти – найвідомішого внеску аріїв до цивілізації людства.
Попрощавшись з гостинною Келебердою, наша екскурсія перебазувалась до сусіднього Комсомольська – міста, що виникло років сорок тому разом з Полтавським гірничо-збагачувальним комбінатом. Надзвичайне родовище залізної руди – точніше, створеної ним магнітної аномалії – стало першопричиною зародження саме тут вищезгаданих Вед та відповідних святилищ. Про цей дивовижний взаємозв’язок розповідається в багатьох моїх творах. Дещо з того відкриття експонується в місцевому музеї – директор якого, М.Стахів, був учасником двох експедицій. Разом з ним, а ще з мером О.Поповим, об’їжджаємо місця колишніх розкопок та відвідуємо незайману поки ще ні археологами, ні гірниками Стовбувату Могилу. Цей велет арійської культури, як і досліджені вже нами кургани Цегельня й Кормилиця, стоїть на високому довгому мису над заплавою Псла. Геокосмічна енергетика тут настільки висока, що, траплялось, розмагнічує відеоплівку. Отож вболіваємо – чи вийдуть з’йомки про перебування першого індуса, пана Алока, на місці зародження індоарійської Рігведи – найпершої книги священних знань індуїзма, брахманізма, буддізма... Не вийшли! Принаймні, в незарядженому – як згодом з’ясувалось – фотоапараті нашого перекладача (до речі, дуже обов’язкової людини)…
Потім були зустрічі з осередками Товариства Рерихів у Комсомольську й Кременчуці. Особливо приємне враження залишив у нашого гостя другий з цих осередків, очолюваний Людмилою й Віталієм Герасименками. Вони прекрасно організували і зустрічі, й відвідини музею, і відпочинок, - а потім ще й відвезли автомобілем до Києва. Велике спасибі подружжю Герасименків від усіх українців! Бо справа розпочинається дуже важлива, а перше враження іноземця від країни – воно найстійкіше…
Експозиція Кременчуцького краєзнавчого музею дозволила мені наочно показати доктору А. Алоку зародження й розвиток аріїв на українській їх прабатьківщині протягом IV-II тис. до н. е., потім (після часткового переселення до Індії) перехід їхніх нащадків до кіммерійської й скіфської стадій своєї історії – основою якої (ще зі згадуваної “Велесовою книгою” й “Магабгаратою” Оріяни 2300-1700 р. до н. е.) став етногенез слов’ян. Так, не пра-, а саме слов’ян! Які вже тоді шанували Сварога й Дажбога (Сонячний зодіак із Тельцем начолі) і – під іменами оріян та борусів, а також слов’ян – приймали участь у арійському поході до Індії та частковому поверненню звідти. Звідтоді в Пенджабі проживають племена, які дуже нагадують козаків-запорожців, а ті дотепер (відроджуючись в незалежній вже Україні) зберігають притамані індоаріям оселедці, булави, писанки, Рахманський Великдень та ін. Тож не диво, що пан Алок з особливою шаною поставився до козацьких матер’ялів музею в Кременчуці, побачив у них безперечні свідчення про спадкоємців арійської етнокультури.
Згодом, по дорозі з Кременчука, заїхали до Переяслав-Хмельницького Державного музею-заповідника – де експонуються матеріали розкопок Високої Могили та довколішніх курганів під Старосіллям, що на Херсонщині. Тут вже враження індійського гостя переросли в переконання!..
Тож маємо тепер в особі А.Алока, директора Інституту охорони національних пам’яток Індії, прихильника теорії академіків О.Трубачова, Ю.Шилова, Б.Рибакова, В.Сафронова про Наддніпрянську прабатьківщину аріїв. От би ще академік П.Толочко – віце-президент Національної Академії наук України, директор її Інституту археології – приєднався до нас! Тоді б перші томи “Історії України”, оприлюднені керованим ним ІА НАНУ, не обкрадали б національний престиж українців… До речі, єдиний неприємний момент нашої подорожі до арійських святинь був пов’язаний з відвідинами всесвітньо відомого Дереївського поселення. Соромно було дивитись, а тим паче показувати індійському гостю, в якому стані залишили пам’ятку співробітники Інституту археології!..
На закінчення поїздки, вже в Києві, в Товаристві Нестора Махна “Гуляй Поле” була проведена прес-конференція, влаштована депутатом Верховної Ради А.Єрмаком – засновником Товариства славного отамана українського козацтва. В своєму виступі Анатолій Васильович підкреслив особливу важливість народної дипломатії в розвитку взаємозв’язків між Україною й Індією. “Там, де не справляються офіційні структури – мають діяти представники громадських організацій: науковці, політики, селяни й міщани, - як це було під час відвідин нашим гостем Полтавщини. Справа йде про престиж України, про розбудову національної ідеї! І якщо Національна Академія наук України завищує історію нашої державності до Київської Русі чи й пізніше, то за допомогою науковців Індії ми зможемо закріпити писану нашу минувщину вже в Оріяні…” З цими думками перегукується сказане доктором Арвіндом Алокой: “Побувавши в 25 країнах світу, я нарешті побачив переконливі факти про прабатьківщину арійських племен, які принесли в Індію свою високу культуру. Пам’ятки в музеях і на землях Полтавщини переконують: арії виникли тут, в Україні!”
Будемо сподіватись, що ці слова відгукнуться в подальших ділах. Бо наша екскурсія – загалом спілкування з д-ром А.Алокой – то продовження відбудови спільноти індоєвропейських народів. Відбудови, закладеної на рубежі ХІХ-ХХ століть місіями індійця Вівекананди та слов’ян Рерихів. Україна, прабатьківщина аріїв, має зайняти належне місце в цьому культуроісторичному русі!
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Арійські пракорені України та Індії
Світ:
03021201w.jpg
Головною метою д-ра А.Алока було ознайомлення з індологією України та складання протоколу про наміри співробітництва у вивчені мов, в археологічно-етнографічних дослідженнях тощо. Виникло ще кілька задумів, - зокрема про українсько-індійську екранізацію повісті “Гандхарва – арійський Спаситель”. Загалом арійська тематика спільного кореня української й індійської етнокультур займала провідне місце у візиті пана Алока. Ця проблема захопила його навесні 1997 року, під час перебування в Делі делегації нашого Товариства. Я тоді подарував індійському науковцю свою “Прабатьківщину аріїв”; з цього й розпочалось…
В програмі перебування А.Алока в Україні були відвідини пам’яток арійських племен. Для ознайомлення обрали район біля гирла Псла - де в 1992-1993 роках, в курганах Цегельня й Кормилиця мною були розкопані найдавніші арійські святилища та поховання, а головне – найперші прояви в них священних книг Вед з ученнями про всесвітні цикли, безсмертя душі, йогу.
Екскурсія у складі А.Алока, мене та перекладача Ю.Ботвинкіна продовжувалась майже тиждень. Потягом дісталися Кременчука, а там зустріла нас машина з Келеберди, люб’язно надіслана В.Прядком. Він же надав нам катер очолюваного ним акціонерного товариства “Дніпрова хвиля”. Під проводом старого капітана І.Діхтяра ми перепливли Дніпро й відвідали місце археологічних розкопок поселення поблизу Дереївки, де київський археолог Д.Я.Телегін простежив виникнення першої в світі кінноти – найвідомішого внеску аріїв до цивілізації людства.
Попрощавшись з гостинною Келебердою, наша екскурсія перебазувалась до сусіднього Комсомольська – міста, що виникло років сорок тому разом з Полтавським гірничо-збагачувальним комбінатом. Надзвичайне родовище залізної руди – точніше, створеної ним магнітної аномалії – стало першопричиною зародження саме тут вищезгаданих Вед та відповідних святилищ. Про цей дивовижний взаємозв’язок розповідається в багатьох моїх творах. Дещо з того відкриття експонується в місцевому музеї – директор якого, М.Стахів, був учасником двох експедицій. Разом з ним, а ще з мером О.Поповим, об’їжджаємо місця колишніх розкопок та відвідуємо незайману поки ще ні археологами, ні гірниками Стовбувату Могилу. Цей велет арійської культури, як і досліджені вже нами кургани Цегельня й Кормилиця, стоїть на високому довгому мису над заплавою Псла. Геокосмічна енергетика тут настільки висока, що, траплялось, розмагнічує відеоплівку. Отож вболіваємо – чи вийдуть з’йомки про перебування першого індуса, пана Алока, на місці зародження індоарійської Рігведи – найпершої книги священних знань індуїзма, брахманізма, буддізма... Не вийшли! Принаймні, в незарядженому – як згодом з’ясувалось – фотоапараті нашого перекладача (до речі, дуже обов’язкової людини)…
Потім були зустрічі з осередками Товариства Рерихів у Комсомольську й Кременчуці. Особливо приємне враження залишив у нашого гостя другий з цих осередків, очолюваний Людмилою й Віталієм Герасименками. Вони прекрасно організували і зустрічі, й відвідини музею, і відпочинок, - а потім ще й відвезли автомобілем до Києва. Велике спасибі подружжю Герасименків від усіх українців! Бо справа розпочинається дуже важлива, а перше враження іноземця від країни – воно найстійкіше…
Експозиція Кременчуцького краєзнавчого музею дозволила мені наочно показати доктору А. Алоку зародження й розвиток аріїв на українській їх прабатьківщині протягом IV-II тис. до н. е., потім (після часткового переселення до Індії) перехід їхніх нащадків до кіммерійської й скіфської стадій своєї історії – основою якої (ще зі згадуваної “Велесовою книгою” й “Магабгаратою” Оріяни 2300-1700 р. до н. е.) став етногенез слов’ян. Так, не пра-, а саме слов’ян! Які вже тоді шанували Сварога й Дажбога (Сонячний зодіак із Тельцем начолі) і – під іменами оріян та борусів, а також слов’ян – приймали участь у арійському поході до Індії та частковому поверненню звідти. Звідтоді в Пенджабі проживають племена, які дуже нагадують козаків-запорожців, а ті дотепер (відроджуючись в незалежній вже Україні) зберігають притамані індоаріям оселедці, булави, писанки, Рахманський Великдень та ін. Тож не диво, що пан Алок з особливою шаною поставився до козацьких матер’ялів музею в Кременчуці, побачив у них безперечні свідчення про спадкоємців арійської етнокультури.
Згодом, по дорозі з Кременчука, заїхали до Переяслав-Хмельницького Державного музею-заповідника – де експонуються матеріали розкопок Високої Могили та довколішніх курганів під Старосіллям, що на Херсонщині. Тут вже враження індійського гостя переросли в переконання!..
Тож маємо тепер в особі А.Алока, директора Інституту охорони національних пам’яток Індії, прихильника теорії академіків О.Трубачова, Ю.Шилова, Б.Рибакова, В.Сафронова про Наддніпрянську прабатьківщину аріїв. От би ще академік П.Толочко – віце-президент Національної Академії наук України, директор її Інституту археології – приєднався до нас! Тоді б перші томи “Історії України”, оприлюднені керованим ним ІА НАНУ, не обкрадали б національний престиж українців… До речі, єдиний неприємний момент нашої подорожі до арійських святинь був пов’язаний з відвідинами всесвітньо відомого Дереївського поселення. Соромно було дивитись, а тим паче показувати індійському гостю, в якому стані залишили пам’ятку співробітники Інституту археології!..
На закінчення поїздки, вже в Києві, в Товаристві Нестора Махна “Гуляй Поле” була проведена прес-конференція, влаштована депутатом Верховної Ради А.Єрмаком – засновником Товариства славного отамана українського козацтва. В своєму виступі Анатолій Васильович підкреслив особливу важливість народної дипломатії в розвитку взаємозв’язків між Україною й Індією. “Там, де не справляються офіційні структури – мають діяти представники громадських організацій: науковці, політики, селяни й міщани, - як це було під час відвідин нашим гостем Полтавщини. Справа йде про престиж України, про розбудову національної ідеї! І якщо Національна Академія наук України завищує історію нашої державності до Київської Русі чи й пізніше, то за допомогою науковців Індії ми зможемо закріпити писану нашу минувщину вже в Оріяні…” З цими думками перегукується сказане доктором Арвіндом Алокой: “Побувавши в 25 країнах світу, я нарешті побачив переконливі факти про прабатьківщину арійських племен, які принесли в Індію свою високу культуру. Пам’ятки в музеях і на землях Полтавщини переконують: арії виникли тут, в Україні!”
Будемо сподіватись, що ці слова відгукнуться в подальших ділах. Бо наша екскурсія – загалом спілкування з д-ром А.Алокой – то продовження відбудови спільноти індоєвропейських народів. Відбудови, закладеної на рубежі ХІХ-ХХ століть місіями індійця Вівекананди та слов’ян Рерихів. Україна, прабатьківщина аріїв, має зайняти належне місце в цьому культуроісторичному русі!
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)