Всі ми повинні зрозуміти, що господар – це конкретний житель цього місця і краю. І якщо ми не будемо намагатися жити так, щоб було краще у конкретній родині, селі, місті і в нашій країні Литві, то ніяка децентралізація нам не допоможе.
У невелике литовське містечко Шилале (літ. Šilalė), яке розташоване на заході Литви ми приїхали рано вранці. Перше, на що звернули увагу: акуратними, чистими вулицями йшли радісні люди. Відразу виникла думка – йдуть господарі свого міста не просто на роботу, а йдуть зробити своє життя кращим, а край багатшим. Але метою нашої поїздки було не оповідання про туристичні, історичних та інши цікави місця цього краю.
Саме місто Шилале старовинне, і перша згадка про поселення датована тисяча п'ятсот двадцять другим роком, про це розповімо іншим разом.
Сьогодні ми вирішили провести діалог з мером Литовського міста Шилале - Йонасом Гудаускасом і попросили його розповісти про децентралізацію і інши аспекти громадянського суспільства.
– У вас процес децентралізації після набуття Литвою незалежності проходив довго, які результати ви отримали?
– Знаєте, якщо децентралізацію розуміти як процес передачі функцій центральної влади органам місцевого самоврядування – це лише маленька частина складного механізму. Все визначається готовністю місцевої громади і керівництва, у тому числі, взяти на себе відповідальність за свою долю і майбутнє своїх дітей, онуків і землі, де народився і живеш.
Для того щоб ці первинні ланки самоврядування були успішні, вони повинні налічувати 6-20 тисяч громадян. Головна рушійна сила їх розвитку – фінансова децентралізація. Суспільство має розуміти, що воно має повноваження і фінансову базу, тоді воно буде розвиватися.
– А як тоді бути з тим фактом, що при передачі фінансів передається і велика відповідальність вже перед громадянами Вашого міста або навіть цілого району за ефективне використання цих коштів, справедливий їх розподіл. З чого Ви починали?
– Я згадую перше, з чого ми почали: справедливий розподіл соціальних виплат, допомог та інших платежів, які здійснює самоврядування. Ми в багатьох площинах почали працювати індивідуально. Якщо люди не мають роботи – всяке буває у житті – то потрібна підтримка і допомога. Але бувають і такі, що за виплатами приїжджають на «Мерседесі», тоді ми вирішуємо, що виплати необґрунтовані. Це все друзі і сусіди знають, і разом ми вирішуємо, звідки це брати, якщо ми хочемо дороги, дитячі садки, школи, лікарні...
Ти працюєш, і з загального податку створюються всі ці блага, а якщо ти працюєш в Лондоні, приїжджаєш на три місяці, і для тебе є соціальні виплати, як це розуміти? Ми в один день сіли і раз і назавжди вирішили це питання. Тоді у нас на соціальні виплати йшло 10 мільйонів літів (3 мільйони євро), через рік ми перейшли на чотири мільйони літів.
Я, на жаль, не знаю, як у вас працює система соціальних виплат і дотацій, але, думаю, є теж великі резерви. Іноді простіше дати людям заробити ці кошти, яких бракує, ніж дотувати.
– Мені здається, що проведена децентралізація змінила ставлення людей, їх розуміння, що ми повинні самі створювати для себе блага, як Вам це вдалося?
– Децентралізація змінює мислення людей. Вона, на мій погляд, починається з перебудови мислення, розуміння своєї причетності і важливості участі у цьому процесі. Розумієте, відбуваються такі переміни: якщо говорить мер або навіть президент, це сприймається як якийсь наказ, чиясь воля ззовні. А ми вирішуємо разом з нашим суспільством, друзями, сусідами, що нам потрібна дорога і це разом робимо – ось результат децентралізації.
Нам потрібно, ми на це заробили кошти, і за нас ніхто нічого не зобов'язаний робити. Це справедливо, коли ми разом, а не так, що всі чекають, що повинен робити або платити хтось інший.
– Як Ви сприймаєте ініціативи знизу, особливо нові проекти, які пропонує молодь, і як швидко їх реалізуєте? ..
– Є багато ідей, що внесли нам жителі району і міста, але цікаві проекти молодих ми розглядаємо у першу чергу. У нас є така практика: діти приходять до нас в самоврядування на день і кажуть: «Сьогодні я буду мером». І тоді діти в формі дорослої гри, але без підпису і відповідальності за прийняте рішення, дають і нам уроки, дивляться наші проекти і дають нам можливість подивитися з боку на їх рішення. Вони при нас діляться своїми поглядами, ідеями.
Коли в кожному кабінеті є молодий дублер-учень, то розумієш, що треба працювати краще – гідна заміна зростає. Після робочого дня ми разом обговорюємо те, що вони побачили, їх рішення, і тоді буває як мінімум два-три проекти на які, скориставшись порадами дітей, дивимося по-іншому. Адже це робимо на перспективу, для їх майбутнього життя в нашому краї. І дітям тоді радісно, що їх допомога теж знадобилася у спільній справі.
– У вас район сільський і велика проблема – молодь у селі. Закриваються школи, йде зворотний процес децентралізації: так звана централізація освіти, медицини та інших сфер життєдіяльності?
– У нас теж є проблеми, як і в усьому світі. Еміграція... Стало непопулярним мати багато дітей. Наприклад, я сам з великої родини, у нас було 9 дітей. І ми всі живі-здорові, батька, на жаль, вже немає, але ми пам'ятаємо, як жили тоді, про що говорили, які проблеми вирішували.
Сьогодні інше життя, і світ став іншим. Зараз багато проблем в селах доводиться вирішувати в залежності від цін на молоко і м'ясо. У нас є фермери, які працюють краще, ніж цілі колгоспи. До слова сказати, ми перші у Литві сказали «ні» радянським колгоспам. Наші великі фермери обробляють по тисячі гектарів землі. Багато проблем вирішуємо на місці спільними зусиллями – це ж наша земля. Зараз проблема не виростити і переробити, а головне – куди продати продукцію.
Багато сьогодні говорять про інвестиції, як залучити і де шукати? Ми в нашому самоврядування вирішили знайти інвестицію для розвитку спорту в одній з міських гімназій в самому ж навчальному закладі. Перше, що запитали дітей: «Чиї батьки палять?» – Нарахували понад 400 осіб, і ще в гімназії зізналося 100 старшокласників, що теж палять.
Ми попросили їх порахувати: якщо кожен курець викурить в місяць менше або відмовиться взагалі, то легко буде заощадити на місяць тисячу і більше пачок сигарет за мінімальною вартістю 2,50 євро. Неважко порахувати, що в рік це не менше 30 тисяч євро. Знаєте, спрацювала внутрішня інвестиція. Допомогла організувати спортивну роботу гімназії на вищому рівні. Виграли всі. Це маленька деталь, як можна спільно вирішувати будь-які проблеми нашого спільного життя.
І якщо ми не будемо намагатися жити так, щоб було краще в конкретнім селі, місті і в нашій країні Литві, то ніяка децентралізація нам не допоможе. Всі ми повинні зрозуміти, що господар тут – конкретний житель цього місця і краю. У нас не буває дистанційної любові до землі.
– Як Ви вважаєте: ті зв'язки Литви і України, закладені ще за часів Великого князівства Литовського, і мають сьогодні продовження в проекті «Міжмор'я» – це новий розвиток наших країн в сучасних геополітичних реаліях?
– Зараз європейські проблеми з біженцями не зможуть підірвати ідею Європейського Союзу, він буде, і Литва зі своїми традиціями, мовою буде його складовою частиною. Не треба ділити кордони, будувати бар'єри. Я хочу сказати про це словами литовської прислів'я: “Великий камінь можна об'їхати, але маленький може зламати колесо ...” І не треба говорити: я приїхав з великої країни, а ти з маленької. У мене теж дві руки і два ока. Є багато прикладів, коли з нашого Шилале їдуть в Америку або інші країни Європи і там виявляють себе, зміцнюються і живуть нарівні з усіма.
Головне те, що кожна нація, народ повинні розвивати культуру, підтримувати традиції і цим самим збагачувати сусідів, бути рівними серед інших країн у всіх аспектах.
– Що б Ви могли розповісти українцям з литовського досвіду, щоб не повторити помилок децентралізації та набуття відповідальності за своє село, місто, район і країну?
– Про наш досвід перехідного періоду, коли в кожному селі були депутати, а в кінцевому результаті відповідати було нікому. Депутатів вже немає. Зараз у нас старости, громади, тобто суспільство громадян, яке працює як єдине ціле, як велика сім'я, де всі мають право і обов'язок робити життя громади краще. Всі працюють для себе, щоб в цьому селі чи місті краще було жити. Це стало нормою і кожен розуміє: якщо ми не будемо намагатися, то ніхто з іншої країни або столиці не змусить нас жити краще.
Ми тут живемо, це наш будинок, і я господар поряд з сусідами всього того, що є і буде. Якщо я хочу, щоб моя сім'я, мої діти жили і навчалися, займалися спортом, я розмовляю з сім'єю, що ми зробили добре, а що не доробили. Так і в громаді, це вже сім'я людей побільше, які живуть поруч. Якщо так розуміти і так відноситись, то і місто, район, країна – це твоя сім'я, тільки інших розмірів.
Я думаю, треба робити, щоб в сім'ї було добре, тоді точно і в країні буде добре. Адже з малого велике виходить перевірене, красиве, а, головне, потрібне. Сім'я, громада - це фундамент держави, і це головний центр тяжіння для децентралізації, яка мала успіх в Литві, і плоди її приносять нам радість і гідне життя.
Діалог з мером Литовського міста Шилале – Йонасом Гудаускасом вів журналіст Київського прес-клубу Петро Олар
Наші інтереси:
Розповідаємо про Литву
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Децентралізація змінює мислення людей - міський голова Йонас Гудаускас
Світ:
Спецтема:
Всі ми повинні зрозуміти, що господар – це конкретний житель цього місця і краю. І якщо ми не будемо намагатися жити так, щоб було краще у конкретній родині, селі, місті і в нашій країні Литві, то ніяка децентралізація нам не допоможе.
mersilale.jpg
У невелике литовське містечко Шилале (літ. Šilalė), яке розташоване на заході Литви ми приїхали рано вранці. Перше, на що звернули увагу: акуратними, чистими вулицями йшли радісні люди. Відразу виникла думка – йдуть господарі свого міста не просто на роботу, а йдуть зробити своє життя кращим, а край багатшим. Але метою нашої поїздки було не оповідання про туристичні, історичних та інши цікави місця цього краю.
Саме місто Шилале старовинне, і перша згадка про поселення датована тисяча п'ятсот двадцять другим роком, про це розповімо іншим разом.
Сьогодні ми вирішили провести діалог з мером Литовського міста Шилале - Йонасом Гудаускасом і попросили його розповісти про децентралізацію і інши аспекти громадянського суспільства.
– У вас процес децентралізації після набуття Литвою незалежності проходив довго, які результати ви отримали?
– Знаєте, якщо децентралізацію розуміти як процес передачі функцій центральної влади органам місцевого самоврядування – це лише маленька частина складного механізму. Все визначається готовністю місцевої громади і керівництва, у тому числі, взяти на себе відповідальність за свою долю і майбутнє своїх дітей, онуків і землі, де народився і живеш.
Для того щоб ці первинні ланки самоврядування були успішні, вони повинні налічувати 6-20 тисяч громадян. Головна рушійна сила їх розвитку – фінансова децентралізація. Суспільство має розуміти, що воно має повноваження і фінансову базу, тоді воно буде розвиватися.
– А як тоді бути з тим фактом, що при передачі фінансів передається і велика відповідальність вже перед громадянами Вашого міста або навіть цілого району за ефективне використання цих коштів, справедливий їх розподіл. З чого Ви починали?
– Я згадую перше, з чого ми почали: справедливий розподіл соціальних виплат, допомог та інших платежів, які здійснює самоврядування. Ми в багатьох площинах почали працювати індивідуально. Якщо люди не мають роботи – всяке буває у житті – то потрібна підтримка і допомога. Але бувають і такі, що за виплатами приїжджають на «Мерседесі», тоді ми вирішуємо, що виплати необґрунтовані. Це все друзі і сусіди знають, і разом ми вирішуємо, звідки це брати, якщо ми хочемо дороги, дитячі садки, школи, лікарні...
Ти працюєш, і з загального податку створюються всі ці блага, а якщо ти працюєш в Лондоні, приїжджаєш на три місяці, і для тебе є соціальні виплати, як це розуміти? Ми в один день сіли і раз і назавжди вирішили це питання. Тоді у нас на соціальні виплати йшло 10 мільйонів літів (3 мільйони євро), через рік ми перейшли на чотири мільйони літів.
Я, на жаль, не знаю, як у вас працює система соціальних виплат і дотацій, але, думаю, є теж великі резерви. Іноді простіше дати людям заробити ці кошти, яких бракує, ніж дотувати.
– Мені здається, що проведена децентралізація змінила ставлення людей, їх розуміння, що ми повинні самі створювати для себе блага, як Вам це вдалося?
– Децентралізація змінює мислення людей. Вона, на мій погляд, починається з перебудови мислення, розуміння своєї причетності і важливості участі у цьому процесі. Розумієте, відбуваються такі переміни: якщо говорить мер або навіть президент, це сприймається як якийсь наказ, чиясь воля ззовні. А ми вирішуємо разом з нашим суспільством, друзями, сусідами, що нам потрібна дорога і це разом робимо – ось результат децентралізації.
Нам потрібно, ми на це заробили кошти, і за нас ніхто нічого не зобов'язаний робити. Це справедливо, коли ми разом, а не так, що всі чекають, що повинен робити або платити хтось інший.
– Як Ви сприймаєте ініціативи знизу, особливо нові проекти, які пропонує молодь, і як швидко їх реалізуєте? ..
– Є багато ідей, що внесли нам жителі району і міста, але цікаві проекти молодих ми розглядаємо у першу чергу. У нас є така практика: діти приходять до нас в самоврядування на день і кажуть: «Сьогодні я буду мером». І тоді діти в формі дорослої гри, але без підпису і відповідальності за прийняте рішення, дають і нам уроки, дивляться наші проекти і дають нам можливість подивитися з боку на їх рішення. Вони при нас діляться своїми поглядами, ідеями.
Коли в кожному кабінеті є молодий дублер-учень, то розумієш, що треба працювати краще – гідна заміна зростає. Після робочого дня ми разом обговорюємо те, що вони побачили, їх рішення, і тоді буває як мінімум два-три проекти на які, скориставшись порадами дітей, дивимося по-іншому. Адже це робимо на перспективу, для їх майбутнього життя в нашому краї. І дітям тоді радісно, що їх допомога теж знадобилася у спільній справі.
– У вас район сільський і велика проблема – молодь у селі. Закриваються школи, йде зворотний процес децентралізації: так звана централізація освіти, медицини та інших сфер життєдіяльності?
– У нас теж є проблеми, як і в усьому світі. Еміграція... Стало непопулярним мати багато дітей. Наприклад, я сам з великої родини, у нас було 9 дітей. І ми всі живі-здорові, батька, на жаль, вже немає, але ми пам'ятаємо, як жили тоді, про що говорили, які проблеми вирішували.
Сьогодні інше життя, і світ став іншим. Зараз багато проблем в селах доводиться вирішувати в залежності від цін на молоко і м'ясо. У нас є фермери, які працюють краще, ніж цілі колгоспи. До слова сказати, ми перші у Литві сказали «ні» радянським колгоспам. Наші великі фермери обробляють по тисячі гектарів землі. Багато проблем вирішуємо на місці спільними зусиллями – це ж наша земля. Зараз проблема не виростити і переробити, а головне – куди продати продукцію.
Багато сьогодні говорять про інвестиції, як залучити і де шукати? Ми в нашому самоврядування вирішили знайти інвестицію для розвитку спорту в одній з міських гімназій в самому ж навчальному закладі. Перше, що запитали дітей: «Чиї батьки палять?» – Нарахували понад 400 осіб, і ще в гімназії зізналося 100 старшокласників, що теж палять.
Ми попросили їх порахувати: якщо кожен курець викурить в місяць менше або відмовиться взагалі, то легко буде заощадити на місяць тисячу і більше пачок сигарет за мінімальною вартістю 2,50 євро. Неважко порахувати, що в рік це не менше 30 тисяч євро. Знаєте, спрацювала внутрішня інвестиція. Допомогла організувати спортивну роботу гімназії на вищому рівні. Виграли всі. Це маленька деталь, як можна спільно вирішувати будь-які проблеми нашого спільного життя.
І якщо ми не будемо намагатися жити так, щоб було краще в конкретнім селі, місті і в нашій країні Литві, то ніяка децентралізація нам не допоможе. Всі ми повинні зрозуміти, що господар тут – конкретний житель цього місця і краю. У нас не буває дистанційної любові до землі.
– Як Ви вважаєте: ті зв'язки Литви і України, закладені ще за часів Великого князівства Литовського, і мають сьогодні продовження в проекті «Міжмор'я» – це новий розвиток наших країн в сучасних геополітичних реаліях?
– Зараз європейські проблеми з біженцями не зможуть підірвати ідею Європейського Союзу, він буде, і Литва зі своїми традиціями, мовою буде його складовою частиною. Не треба ділити кордони, будувати бар'єри. Я хочу сказати про це словами литовської прислів'я: “Великий камінь можна об'їхати, але маленький може зламати колесо ...” І не треба говорити: я приїхав з великої країни, а ти з маленької. У мене теж дві руки і два ока. Є багато прикладів, коли з нашого Шилале їдуть в Америку або інші країни Європи і там виявляють себе, зміцнюються і живуть нарівні з усіма.
Головне те, що кожна нація, народ повинні розвивати культуру, підтримувати традиції і цим самим збагачувати сусідів, бути рівними серед інших країн у всіх аспектах.
– Що б Ви могли розповісти українцям з литовського досвіду, щоб не повторити помилок децентралізації та набуття відповідальності за своє село, місто, район і країну?
– Про наш досвід перехідного періоду, коли в кожному селі були депутати, а в кінцевому результаті відповідати було нікому. Депутатів вже немає. Зараз у нас старости, громади, тобто суспільство громадян, яке працює як єдине ціле, як велика сім'я, де всі мають право і обов'язок робити життя громади краще. Всі працюють для себе, щоб в цьому селі чи місті краще було жити. Це стало нормою і кожен розуміє: якщо ми не будемо намагатися, то ніхто з іншої країни або столиці не змусить нас жити краще.
Ми тут живемо, це наш будинок, і я господар поряд з сусідами всього того, що є і буде. Якщо я хочу, щоб моя сім'я, мої діти жили і навчалися, займалися спортом, я розмовляю з сім'єю, що ми зробили добре, а що не доробили. Так і в громаді, це вже сім'я людей побільше, які живуть поруч. Якщо так розуміти і так відноситись, то і місто, район, країна – це твоя сім'я, тільки інших розмірів.
Я думаю, треба робити, щоб в сім'ї було добре, тоді точно і в країні буде добре. Адже з малого велике виходить перевірене, красиве, а, головне, потрібне. Сім'я, громада - це фундамент держави, і це головний центр тяжіння для децентралізації, яка мала успіх в Литві, і плоди її приносять нам радість і гідне життя.
Діалог з мером Литовського міста Шилале – Йонасом Гудаускасом вів журналіст Київського прес-клубу Петро Олар
Розповідаємо про Литву
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)