До 100-річчя Михайла Черешньовського

Про красу нашої лемківської землі та про невід’ємність її від всеукраїнської історії вписалося у наші душі незабутніми віршами Богдана Ігора Антонича (1909-1937), та кольоровими молитвами Божої дитини Єпіфанія Дровняка (1895-1968), відомого у світі як геніяльного маляра примітивіста Никифора. У творчій музі М. Черешньовського також вдало передані естетичні почування, талант і любов до красивого мистецтва, в якому відзеркалюються тонкощі художньої культури. Кажуть, що мати Михайла вимолила для нього такий талант та таку благословенну долю, що він перейшов надзвичайно складні життєві негоди, складнощі і переміг немов цей легендарний титам Прометей. Кожна людина – це окремий індивідум, це немов інша розгорнита книжка, а наш ювілят це щось справді особливого.

Про М. Черешньовського треба говорити як про незвичайну земську людину, якій довелося переносити незвичайні життєві випробування. А одночасно в особі Михайла ми помічаємо митця-воїна, культурно-освітнього, скромного заслуженого діяча. Хоча жив він в складному періоді, все таки доволі збереглося про нього багата література, численні його роботи за допомогою яких можна охарактеризувати цю незвичайну постать в історії української культури.

Народився Мухайло 5 березня 1911 р., в селі Стежниця біля Балигорода, Сяніцького повіту, тепер Польща. Прийшов на світ в родині Матвія та Єви Черешньовських, був він найстарший серед дітей, після нього народилися сестри Катерина і Ганна та брат Іван. Дитячі роки майбутній мистець провів у рідному селі, серед мальовничих лемківських лісів, полонин і чарівної гірської природи. Від рідної матері, церкви, землі і нашої крилатої пісні ввібрав Михайло палку любов до рідного краю. Лемківщина - це унікальний регіон приналежний до України, а лиха доля так складається, що земля весь час майже перебуває в чужинецькій займанщині. Можна лише дивуватися, що лемки, як етнічна група нашого народу, не лише не втратили своїх почуттів, а навпаки вони дуже прив’язані до своєї землі, гір та до своїх звичаїв і обрядів, а зокрема вони прив’язані до своєї церкви. А разом з тим серед лемків багато є відданих і свідомих українських патріотів.

Мабуть немає такого регіону в Україні, який би виявляв більшу від лемків племінну солідарність, навіть і в еміграції це яскраво помітне. Всі вони в різному історичному періоді громадно із повним завзяттям боронили свою землю перед наїздами і все те, цінували все, що пов’язане з їхньою ідентичністю. На жаль забракло сил, щоб цю прекрасну землю разом з народом оборонити перед горезвісною і злочинною операцією «Вісла», яка задала смертельний удар і порвала вікові традиції наших славних гірців.

Автор статті знав особисто цілий ряд діячів з Лемківщини, а в тому Григорія Пецуха, Лева Галя, Василя Шоста, Петра Шафрана, Михайла Дзвінку, Максима Маслея, Івана Красовського, Павла Стефанівського, Михайла Донського, був я знайомий і з нашим ювілятом та десятками іншими. Про всіх тих діячів з великою шаною згадую і дуже високо ціную їхній регіональний і загальнонаціональний патріотизм. Патріотизм – це навіть не ідея, а безмежна любов до рідного, до своєї землі й вітчизни, яким так дорожать наші брати з Лемківщини. Сам М. Черешньовський інколи говорив: «Моя любов до Батьківщини прийшла сама з себе. Прийшла вона до мене і до моїх земляків через запах рідної землі, через літературу, народний одяг, через пісню і кривди народу, через навіть цвинтарі та спомини нашої славної минувшини. Все рідне мене так полонило і завжди одуховлювало мою творчу уяву і я перебував в неустанному полоні усього того, що наше.

Читати повністю ТУТ