Напевно, у пересічного читача сама ця назва викличе острах: чи ж не пам’ятаємо ми „арійців” Третього Рейху, які теж говорили про якісь там стандарти людського племені? Що при цьому діялось, і чим усе закінчилось, ми теж знаємо... Але ж ми з вами не пересічні читачі. Ми люди освічені, грамотні. Ми добре знаємо, хто такі арії, звідки вони прийшли спершу в Іран, а потім в Індію, що вони принесли тамтешнім народам... і куди, зрештою, деякі з них вернулися.
Тож – нова книга Ігоря Каганця. Звичайно, матеріал поданий хвацько, свіжо і нестандартно. Звичайно, історична справедливість тут відновлюється. А конкретно: саме з земель нинішньої України почалася загальноєвропейська цивілізація. Про велике переселення народів чули? Ото ж то й воно. Звідси воно почалося, звідси.
У передмові згадується книга італійця Мавро Орбіні „Історіографія початку імені, слави і поширення народу слов’янського”. Книга нібито була видана в 1601 році, і в ній чітко прослідковувалися „світотворчі” пріоритети Північної Припонтиди (тобто – Праукраїни). Згодом ця книга була заборонена на Заході. (Щоправда, передмову писав відомий Юрій Канигін, він же і про Орбіні згадав, тому я ставлюся амбівалентно до цього повідомлення. З одного боку, чорт забирай, приємно усвідомлювати, що не тільки сучасні археологічні розкопки, але й автори 17-го століття свідчили про „пріоритети землі руської”, а з іншого боку – я достатньо добре знаю особливості творчості пана Канигіна, щоб беззастережно вірити кожному його сенсаційному повідомленню).
Але повернемося до „Арійського стандарту”. Автор її прослідковує такі теми: етногенез українців, інтерпретація ключових місць Біблії та деяких апокрифів, що наштовхує на „цікаві відкриття” (здогадайтесь самі – які), теорія рас та історіографія Русі-України і слов’янського етносу.
Усе це об’єднано ідеєю арійського впливу на хід світової історії, першоджерелом якого виступили... ну, ви самі розумієте, хто. І, звичайно, основна ідея книги: Арійський стандарт. Автор виводить еталон – ряд особливостей, якими повинні володіти люди чи народи, що бажають і можуть стати лідерами людства. Ігор Каганець уважає, що такими рисами володіють українці, яким ці риси передалися у спадок від древніх аріїв...
Така канва Каганцевої книги. Що ж можна сказати про неї? Кажу лише від себе. А ви читайте книгу – і робіть висновки самі. Одразу зазначу: пана Ігоря я щиро поважаю, але від висновків своїх відмовитися не можу...
При всьому тому, що книгу я прочитала „від шкірки до шкірки”, і почерпнула немало цікавого для себе, мушу зазначити ось що: пан Канигін у вступному слові закидає авторові „український центропупізм”. Цікаве формулювання. Я ж думаю, що центропупізм – це річ десята. Можливо, сучасним українцям, які вже геть втратили власну гідність і значимість (як писав Микола Руденко – „найбільший ворог України – самі українці”), деякий „центропупізм” буде навіть корисний. Я ж із паном Каганцем не згодна в іншому. Зокрема, в тому, що він пише про людські раси.
Ні, що стосується расового змішування (незмішування) я одностайна з автором. Расам не варто змішуватися. Але разом з тим, Людину Бог сотворив за образом і подобою своєю, а отже – раси це вже „земне” розділення, а ніяк не духовне. Переказувати те, що пан Ігор пише про негроїдну та монголоїдну раси, я не буду. Але скажу зараз, а при нагоді і самому авторові в розмові тет-а-тет (якщо нагода трапиться): писати, що жовта раса не зробила жодного винаходу і не подарувала цивілізації жодного здобутку – негарно. Бо неправда. Перелічувати всі здобутки східних народів у рамках статті, яка присвячена іншій темі, я не буду, а допитливих читачів відішлю до праць хоча б одного тільки російського синолога Володимира Малявіна. А також до праці філософа, дослідника та спеціаліста в галузі релігій Мірча Еліаде „Йога. Свобода та безсмертя” (там, до речі, й про варни, або ж касти немало цікавого знайти можна, тим більше, що пан Каганець цієї теми теж торкнувся).
І ще одне. Автор „Арійського стандарту” багато пише про родовід Ісуса Христа, намагаючись розгадати вічну загадку: ким же був Глашатай Любові на Землі? Він робить висновки. Правильні висновки, між нами кажучи. Але. У книзі „Арійський стандарт” немає того подиху любові, що він є у „Психології українського народу” Олексія Губка. То й що, скаже заповзятливий читач? Та й нічого, відповім я. Може й так бути. Але коли людина торкається найсвятішого, що є у неї в житті – своїх коренів, походження своїх предків, то, мабуть-таки, любов повинна нею керувати, а не бажання „стандарту”.
От і все, що я можу сказати з цього приводу. Хоча при нагоді задам панові Каганцю єдине запитання: яким чином виробити отой Арійський стандарт? А то, знаєте, якось після прочитання цієї книги незручно усвідомлювати, що окрім української, перепрошую, арійської, в тобі є ще й східна кров...
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Громовиця Бердник про Арійський стандарт
Світ:
04111303e.JPG
У передмові згадується книга італійця Мавро Орбіні „Історіографія початку імені, слави і поширення народу слов’янського”. Книга нібито була видана в 1601 році, і в ній чітко прослідковувалися „світотворчі” пріоритети Північної Припонтиди (тобто – Праукраїни). Згодом ця книга була заборонена на Заході. (Щоправда, передмову писав відомий Юрій Канигін, він же і про Орбіні згадав, тому я ставлюся амбівалентно до цього повідомлення. З одного боку, чорт забирай, приємно усвідомлювати, що не тільки сучасні археологічні розкопки, але й автори 17-го століття свідчили про „пріоритети землі руської”, а з іншого боку – я достатньо добре знаю особливості творчості пана Канигіна, щоб беззастережно вірити кожному його сенсаційному повідомленню).
Але повернемося до „Арійського стандарту”. Автор її прослідковує такі теми: етногенез українців, інтерпретація ключових місць Біблії та деяких апокрифів, що наштовхує на „цікаві відкриття” (здогадайтесь самі – які), теорія рас та історіографія Русі-України і слов’янського етносу.
Усе це об’єднано ідеєю арійського впливу на хід світової історії, першоджерелом якого виступили... ну, ви самі розумієте, хто. І, звичайно, основна ідея книги: Арійський стандарт. Автор виводить еталон – ряд особливостей, якими повинні володіти люди чи народи, що бажають і можуть стати лідерами людства. Ігор Каганець уважає, що такими рисами володіють українці, яким ці риси передалися у спадок від древніх аріїв...
Така канва Каганцевої книги. Що ж можна сказати про неї? Кажу лише від себе. А ви читайте книгу – і робіть висновки самі. Одразу зазначу: пана Ігоря я щиро поважаю, але від висновків своїх відмовитися не можу...
При всьому тому, що книгу я прочитала „від шкірки до шкірки”, і почерпнула немало цікавого для себе, мушу зазначити ось що: пан Канигін у вступному слові закидає авторові „український центропупізм”. Цікаве формулювання. Я ж думаю, що центропупізм – це річ десята. Можливо, сучасним українцям, які вже геть втратили власну гідність і значимість (як писав Микола Руденко – „найбільший ворог України – самі українці”), деякий „центропупізм” буде навіть корисний. Я ж із паном Каганцем не згодна в іншому. Зокрема, в тому, що він пише про людські раси.
Ні, що стосується расового змішування (незмішування) я одностайна з автором. Расам не варто змішуватися. Але разом з тим, Людину Бог сотворив за образом і подобою своєю, а отже – раси це вже „земне” розділення, а ніяк не духовне. Переказувати те, що пан Ігор пише про негроїдну та монголоїдну раси, я не буду. Але скажу зараз, а при нагоді і самому авторові в розмові тет-а-тет (якщо нагода трапиться): писати, що жовта раса не зробила жодного винаходу і не подарувала цивілізації жодного здобутку – негарно. Бо неправда. Перелічувати всі здобутки східних народів у рамках статті, яка присвячена іншій темі, я не буду, а допитливих читачів відішлю до праць хоча б одного тільки російського синолога Володимира Малявіна. А також до праці філософа, дослідника та спеціаліста в галузі релігій Мірча Еліаде „Йога. Свобода та безсмертя” (там, до речі, й про варни, або ж касти немало цікавого знайти можна, тим більше, що пан Каганець цієї теми теж торкнувся).
І ще одне. Автор „Арійського стандарту” багато пише про родовід Ісуса Христа, намагаючись розгадати вічну загадку: ким же був Глашатай Любові на Землі? Він робить висновки. Правильні висновки, між нами кажучи. Але. У книзі „Арійський стандарт” немає того подиху любові, що він є у „Психології українського народу” Олексія Губка. То й що, скаже заповзятливий читач? Та й нічого, відповім я. Може й так бути. Але коли людина торкається найсвятішого, що є у неї в житті – своїх коренів, походження своїх предків, то, мабуть-таки, любов повинна нею керувати, а не бажання „стандарту”.
От і все, що я можу сказати з цього приводу. Хоча при нагоді задам панові Каганцю єдине запитання: яким чином виробити отой Арійський стандарт? А то, знаєте, якось після прочитання цієї книги незручно усвідомлювати, що окрім української, перепрошую, арійської, в тобі є ще й східна кров...
---------------------------
В тему:
Нова книга Ігоря Каганця “Арійський стандарт”
Текст книги “Арійський стандарт” (без ілюстрацій) – 971 Кб
Пристрасті навколо “Арійського стандарту”
Презентація 12-го випуску журналу “Перехід-IV”
Арійська хода України
Свій, своєму, про своє
Геноцид всесвітнього зла. Рецензія на книгу Каганця І.В. “Арійський стандарт”
“Арійський стандарт” читають у Ватиканській бібліотеці
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)