Народний обранець, оволодівши омріяним мандатом, втрачає зв'язок з народом і не несе особистої відповідальності за свої передвиборні обіцянки. Тому що немає юридично оформленої угоди між двома договірними сторонами.
Як же зробити, щоб народ був володарем країни і свого життя? Пригадаємо повсякденну практику нашого життя. Людина поступає на роботу і підписує трудовий договір. Представники двох фірм дійшли згоди про товарну операцію і також підписують договір. Існують договори ринкові, міждержавні і багато інших. За старих часів існували на Київській Русі суспільні договори між народним зібранням, віче та правителями, претендентами на князівський стіл. І якщо цей князь не виправдовував довіри, йому говорили: «Йди геть! Ми виберемо іншого».
Скажи, читачу, за п'ятнадцять років декларованої незалежності України народ міг сказати комусь із своїх обранців: «Йди геть!» Хіба не було тих, хто втрачав народну довіру? Були і є! Але й донині немає закону, механізму відкликання депутатів.
Давно вже витає в повітрі ідея юридичної відповідальності народних депутатів і Президентів перед народом за невиконані передвиборні зобов'язання. У 2002 році проект Всеукраїнського договору був представлений мною, Л.П. Ігруновим (тоді кандидатом в народні депутати України) і моєю командою підтримки. Ідею договору схвалили деякі народні депутати, але далі справа не пішла. Потім проект договору був запропонований в 2004 р. сімнадцяти кандидатам у Президенти; як ідея він був
схвалений деякими кандидатами в Президенти. Але у них не було часу на його юридичне оформлення, оскільки вони багато їздили по країні. Ідею договору як юридичного документа, який обмежує владу правом, я виніс на обговорення громадськості. Одержав її підтримку. Була створена ініціативна група, до якої увійшли учені, письменники, ветерани війни, журналісти, ветерани праці, пенсіонери.
У чому сенс такого договору? Насамперед — в його юридичній силі, що визначає взаємні зобов'язання двох сторін — народу та його обранця, що скріпляються підписами. У договорі вказано не тільки конкретні пункти зобов'язань (а це обіцянки претендентів і накази народу), за виконання яких у судовому порядку несе відповідальність майбутній депутат або Президент, але й конкретні терміни виконання цих зобов'язань. Щоб нерозпливчастими були обіцянки — поліпшити, забезпечити і так далі, а конкретно — до якого терміну вони мають бути запроваджені в життя.
Такий договір пропонується запровадити на всіх рівнях виборчої системи — від сільських, міських, районних, обласних органів влади до найвищого законодавчого органу держави — Верховної Ради і гаранта Конституції — Президента України. Встановлюючи терміни виконання, народ може їх контролювати, заслуховувати звіт свого обранця. І якщо він не виправдав довіри, суд скаже йому: «Йди геть!»
Є в проекті такого договору немало того, що доповнює і покращує статті Конституції України, інших законодавчих актів. У кожному пункті договору інтереси народу і країни на першому плані, в ньому фіксуються обмеження можливостей обранця спекулювати довірою, діяти від імені народу в особистих інтересах.
У проекті договору простежується чітка система впровадження його в життя згідно зі ст. 5 і 69 Конституції України.
Виборці в більшості своїй розгублені перед виборами, якому блоку, партії віддати перевагу, кому довірити владу й турботу про людей села, міста, області, країни. І Всеукраїнський договір може прояснити ситуацію: якщо блок, що пропонує своїх кандидатів в депутати, підпише договір з виборцями, візьме на себе юридичну відповідальність за його реалізацію, такому блоку або партії більше довіри, і їх виберуть.
Народ, даючи владу над собою, зберігає в своїх руках важелі контролю над цією владою юридично оформленим єдиним Всеукраїнським договором! І ось тоді граничне обмеженими будуть протистояння депутатів, їх поділу на лівих і правих, опозицію і більшість.
Кажуть, що на Заході немає подібних парламентських договорів. Але там відпрацьована система відповідальності парламентарія за свою поведінку. Той, хто прокрався, помічений в корупції, інших брудних справах, негайно складає свої повноваження, не чекаючи прокурорського нагляду. У нас же депутати грудьми стають на захист своїх кримінальних колег. Тут діє проста логіка: сьогодні я здав тебе, завтра здадуть мене. Створюється своєрідна кругова порука, яку народ розцінює як аналогію взаємної зв'язки в певних кримінальних групах. Звичайно, така аналогія не завжди правомірна, але у народу є своя думка.
Підписання договору як юридичного документа з конкретними формулюваннями зобов'язань кандидатів в народні депутати і в президенти може обмежити амбіції багатьох претендентів пожити за рахунок народу, забезпечити себе і свою сім'ю довічними благами, утекти від правосуддя. А таких претендентів з кожною виборчою компанією стає все більше. Народе, пам'ятай! Будь-яка влада, якщо вона не контролюється народом і йому непідвладна, стає злочинною!
Отже, хто за суспільний Всеукраїнський договір між кандидатами в депутати блоків та партій і народом-виборцями? Хто проти? Подайте свій голос, поважні читачі, захисники справжньої-демократії.
Леонід ІГРУНОВ,
заступник голови Партії
захисту пенсіонерів
України, кандидат
медичних наук,
екс-кандидат у народні депутати України
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Хочеш контролювати владу? Уклади з нею юридичний договір
Світ:
06100301e.jpg
Скажи, читачу, за п'ятнадцять років декларованої незалежності України народ міг сказати комусь із своїх обранців: «Йди геть!» Хіба не було тих, хто втрачав народну довіру? Були і є! Але й донині немає закону, механізму відкликання депутатів.
Давно вже витає в повітрі ідея юридичної відповідальності народних депутатів і Президентів перед народом за невиконані передвиборні зобов'язання. У 2002 році проект Всеукраїнського договору був представлений мною, Л.П. Ігруновим (тоді кандидатом в народні депутати України) і моєю командою підтримки. Ідею договору схвалили деякі народні депутати, але далі справа не пішла. Потім проект договору був запропонований в 2004 р. сімнадцяти кандидатам у Президенти; як ідея він був
схвалений деякими кандидатами в Президенти. Але у них не було часу на його юридичне оформлення, оскільки вони багато їздили по країні. Ідею договору як юридичного документа, який обмежує владу правом, я виніс на обговорення громадськості. Одержав її підтримку. Була створена ініціативна група, до якої увійшли учені, письменники, ветерани війни, журналісти, ветерани праці, пенсіонери.
У чому сенс такого договору? Насамперед — в його юридичній силі, що визначає взаємні зобов'язання двох сторін — народу та його обранця, що скріпляються підписами. У договорі вказано не тільки конкретні пункти зобов'язань (а це обіцянки претендентів і накази народу), за виконання яких у судовому порядку несе відповідальність майбутній депутат або Президент, але й конкретні терміни виконання цих зобов'язань. Щоб нерозпливчастими були обіцянки — поліпшити, забезпечити і так далі, а конкретно — до якого терміну вони мають бути запроваджені в життя.
Такий договір пропонується запровадити на всіх рівнях виборчої системи — від сільських, міських, районних, обласних органів влади до найвищого законодавчого органу держави — Верховної Ради і гаранта Конституції — Президента України. Встановлюючи терміни виконання, народ може їх контролювати, заслуховувати звіт свого обранця. І якщо він не виправдав довіри, суд скаже йому: «Йди геть!»
Є в проекті такого договору немало того, що доповнює і покращує статті Конституції України, інших законодавчих актів. У кожному пункті договору інтереси народу і країни на першому плані, в ньому фіксуються обмеження можливостей обранця спекулювати довірою, діяти від імені народу в особистих інтересах.
У проекті договору простежується чітка система впровадження його в життя згідно зі ст. 5 і 69 Конституції України.
Виборці в більшості своїй розгублені перед виборами, якому блоку, партії віддати перевагу, кому довірити владу й турботу про людей села, міста, області, країни. І Всеукраїнський договір може прояснити ситуацію: якщо блок, що пропонує своїх кандидатів в депутати, підпише договір з виборцями, візьме на себе юридичну відповідальність за його реалізацію, такому блоку або партії більше довіри, і їх виберуть.
Народ, даючи владу над собою, зберігає в своїх руках важелі контролю над цією владою юридично оформленим єдиним Всеукраїнським договором! І ось тоді граничне обмеженими будуть протистояння депутатів, їх поділу на лівих і правих, опозицію і більшість.
Кажуть, що на Заході немає подібних парламентських договорів. Але там відпрацьована система відповідальності парламентарія за свою поведінку. Той, хто прокрався, помічений в корупції, інших брудних справах, негайно складає свої повноваження, не чекаючи прокурорського нагляду. У нас же депутати грудьми стають на захист своїх кримінальних колег. Тут діє проста логіка: сьогодні я здав тебе, завтра здадуть мене. Створюється своєрідна кругова порука, яку народ розцінює як аналогію взаємної зв'язки в певних кримінальних групах. Звичайно, така аналогія не завжди правомірна, але у народу є своя думка.
Підписання договору як юридичного документа з конкретними формулюваннями зобов'язань кандидатів в народні депутати і в президенти може обмежити амбіції багатьох претендентів пожити за рахунок народу, забезпечити себе і свою сім'ю довічними благами, утекти від правосуддя. А таких претендентів з кожною виборчою компанією стає все більше. Народе, пам'ятай! Будь-яка влада, якщо вона не контролюється народом і йому непідвладна, стає злочинною!
Отже, хто за суспільний Всеукраїнський договір між кандидатами в депутати блоків та партій і народом-виборцями? Хто проти? Подайте свій голос, поважні читачі, захисники справжньої-демократії.
Леонід ІГРУНОВ,
заступник голови Партії
захисту пенсіонерів
України, кандидат
медичних наук,
екс-кандидат у народні депутати України
-----------------------------------
В тему:
Раціоналізація держави
Час змінювати Систему
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)