Нещодавно в польськомовному часописі «Кур’єр галіційський» (Див. Кур’єр галіційський 28 жовтня-11 листопада 2011) була надрукована стаття Володимира Осадчука, текст якої був прочитаний автором у м.Яремче, на ІV українсько-польській науковій конференції, яку організувала редакція вищезгаданої газети та Прикарпатський університет. Стаття має назву: «Проект український». Не знаю, як зреагували українські учасники цієї конференції на доповідь професора В.Осадчого, але, без сумніву, у ній є чимало тверджень, які абсолютно не відповідають історичній правді і можуть бути лише власними думками автора.
Червоною лінією у виступі чи статті проф..В.Осадчого проходить думка про месіанську роль Польщі щодо України і українців, з чим аж ніяк не можна погодитися.
Безперечно і безальтернативно відомий вчений має рацію в тому, що загребуща політика московських князів, російський царів чи більшовиків щодо України була більш жорстокою ніж політика Польщі, але і остання аж ніяк не була месією щодо українських земель.
Основну увагу щодо покровительської ролі Польщі автор зосереджує на Великій Україні і якось скромно пише про Галичину, яка перша на собі відчула «батьківську опіку» Казимира ІІІ, який перший з польських королів почав захоплювати ослаблені, в політичному та військовому розумінні, землі Галицько-Волинської держави.
Автор ставить знак рівності польських виправ на Україну і загарбання її територій в однаковій оцінці комуністів і націоналістів, хоч об’єктивно мав би обстоювати оцінку останніх, а не прирівнюючи їх до адептів радянського імперіалізму.
На його думку, однією із перспектив для ослаблених українських земель «передбачала максимальну інтеграцію до цивілізації європейської і перш за все, інкорпорації Галицько-Волинської Русі в склад корони Польської».
Як же насправді тривала, за висловом професора Осадчука «месіанська» інкорпорація галичан до складу Польщі.
Як відомо, у 1340 р. польський король Казимир ІІІ, названий у Польщі Великим, скориставшись політичною нестабільністю і ослабленням Галицько-Волинської держави, щоб «інкорпорувати» ці землі, напав на Галичину і захопив підступно Львів. Монахи Святоюрського монастиря не хотіли «інкорпоруватися» у склад Польщі і вчинили запеклий опір завойовникам, полігши в бою всі до одного.
Автор злегка пригладжує імперські амбіції Казимира ІІІ, який, крім того, що був ще й відомим клятвовідступником щодо галичан. Захланність щодо загарбаних земель у нього стояла вище від Бога. Зі Львова цій «інкорпоратор» вивіз великі скарби галицько-волинських володарів.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Інкорпорація чи колоніалізм?
Світ:
fedyk_20111129.jpeg
Безперечно і безальтернативно відомий вчений має рацію в тому, що загребуща політика московських князів, російський царів чи більшовиків щодо України була більш жорстокою ніж політика Польщі, але і остання аж ніяк не була месією щодо українських земель.
Основну увагу щодо покровительської ролі Польщі автор зосереджує на Великій Україні і якось скромно пише про Галичину, яка перша на собі відчула «батьківську опіку» Казимира ІІІ, який перший з польських королів почав захоплювати ослаблені, в політичному та військовому розумінні, землі Галицько-Волинської держави.
Автор ставить знак рівності польських виправ на Україну і загарбання її територій в однаковій оцінці комуністів і націоналістів, хоч об’єктивно мав би обстоювати оцінку останніх, а не прирівнюючи їх до адептів радянського імперіалізму.
На його думку, однією із перспектив для ослаблених українських земель «передбачала максимальну інтеграцію до цивілізації європейської і перш за все, інкорпорації Галицько-Волинської Русі в склад корони Польської».
Як же насправді тривала, за висловом професора Осадчука «месіанська» інкорпорація галичан до складу Польщі.
Як відомо, у 1340 р. польський король Казимир ІІІ, названий у Польщі Великим, скориставшись політичною нестабільністю і ослабленням Галицько-Волинської держави, щоб «інкорпорувати» ці землі, напав на Галичину і захопив підступно Львів. Монахи Святоюрського монастиря не хотіли «інкорпоруватися» у склад Польщі і вчинили запеклий опір завойовникам, полігши в бою всі до одного.
Автор злегка пригладжує імперські амбіції Казимира ІІІ, який, крім того, що був ще й відомим клятвовідступником щодо галичан. Захланність щодо загарбаних земель у нього стояла вище від Бога. Зі Львова цій «інкорпоратор» вивіз великі скарби галицько-волинських володарів.
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)