«…живу в центрi всесвiту, чомусь не в Києвi I не в Парижi, в мене своє коло. Зовсiм недалечко скіфська розрита могила, далi – давнi городища, далi Опiшня (а це річ серйозна, серйозніша, нiж я), далi Диканька з гоголівськими вiдьмами, з такою легендарною силою, а далi – Миргород, Решетилiвка i Полтава. От коло й замкнулося – а я в центрi,» -це ключовий уривок з монологу «Я один. Рахую зірки. Мiльйон одна…», знакового полтавського митця Сергiя Гнойового.
Рiзнi види мистецтва мабуть не розташованi у виглядi нескiнченного ряду, або трикутника, чи іншої геометричної форми, вони можливо розташованi у виглядi кола i служать нам, людям, своєрiдним захисним щитом від черезмірної заматерiалiзованостi, приземленостi, байдужостi оточуючого нас свiту… У Сергiя насправдi є СВОЄ КОЛО, видиме i невидиме. Селянська хатина у якiй мешкає художник знаходиться в оточеннi лiciв, з одного боку – соснових, з інших – змiшаних, а хатина в центрi кола. Є коло i довкола хатини, я навiть обійшов її, чомусь тричi, краєвиди i зблизька, i здалека чаруючi, а паркану немає, бо він заважав би спостерiгати як сходить i сiдає сонце, i можливо тому, що паркан – ознака вiдчуженостi від природи, від людей кровно спорiдненої з ним Полтавщини.
А прийшов у цей свiт Гнойовий Сергiй Миколайович 5 жовтня 1954 року, у невеличкому селi Рибцi під Полтавою, закiнчив Полтавську дитячу художню школу у 1972 роцi. В 1975 – 79 роках – навчання у Ленiнградському художньому училищi ім. В. Сєрова, потім праця у художнiй школi Ленiнграда, пізніше, Сиктивкара. Та тонкi струни душi бриніли тугою за рiдним краєм, його нечутно, але твердо кликала рiдна Полтавщина. Сергiй той поклик почув i повернувся…
Деякий час мандрував Полтавщиною, вiдвiдав Диканьку i околицi, Новосанжарщину, Котелевщину. I ось так, подорожуючи, знайшов свою Деем’янiвку, а вона знайшла його, українського митця з крицевим внутрішнім стрижнем, i вже більш 18-ти років у своєму кутку, точніше колі, він єдиний постійний мешканець.
Три доби пощастило мені гостювати у Дем`янівці в товаристві Сергія Гнойового, наче побував у раніше не знаному куточку України і світу, де вдень небо високе до небаченої високості, по якому пливуть білі і сиві хмарки і хмарини, де вночі – небо синьо-чорне, щедро всіяне зіроньками і зірками, до одного мільйона третьої, і вночі небо ніби зовсім-зовсім над головою, здається, перебуваєш під Покровом Богоматері, берегині українських земель. А ще вдень багато тепла і сонця, і вітер, пустуючи, розгойдує кущики перекотиполя серед лук і полів благословенної Дем`янівки, гострий запах хвої, дихається легко-легко, йдучи шляхом від траси, що веде на Котельву. Лісові зайці перебігають ледь не через подвір`я, яке окреслене невидимим колом, бо ж огорожі немає…
Трапляються іноді неподалік і дикі кози, і навіть дикі кабани, бачив одного разу десяток, йшли рядком, неначе у шерензі, - розповідає С.Гнойовий. Роботи непересічного полтавського митця прибиті прямо до хати, ще не дописані, у процесі, - як зазначає Сергій, а придивитися ретельно, де і що не так, можна і зблизька, і з відстані до сотні метрів, а то й далі…
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Коло Сергiя Гнойового, або як знайти свою Дем`янiвку
Світ:
Gnoyowyi_20120701.jpg
А прийшов у цей свiт Гнойовий Сергiй Миколайович 5 жовтня 1954 року, у невеличкому селi Рибцi під Полтавою, закiнчив Полтавську дитячу художню школу у 1972 роцi. В 1975 – 79 роках – навчання у Ленiнградському художньому училищi ім. В. Сєрова, потім праця у художнiй школi Ленiнграда, пізніше, Сиктивкара. Та тонкi струни душi бриніли тугою за рiдним краєм, його нечутно, але твердо кликала рiдна Полтавщина. Сергiй той поклик почув i повернувся…
Деякий час мандрував Полтавщиною, вiдвiдав Диканьку i околицi, Новосанжарщину, Котелевщину. I ось так, подорожуючи, знайшов свою Деем’янiвку, а вона знайшла його, українського митця з крицевим внутрішнім стрижнем, i вже більш 18-ти років у своєму кутку, точніше колі, він єдиний постійний мешканець.
Три доби пощастило мені гостювати у Дем`янівці в товаристві Сергія Гнойового, наче побував у раніше не знаному куточку України і світу, де вдень небо високе до небаченої високості, по якому пливуть білі і сиві хмарки і хмарини, де вночі – небо синьо-чорне, щедро всіяне зіроньками і зірками, до одного мільйона третьої, і вночі небо ніби зовсім-зовсім над головою, здається, перебуваєш під Покровом Богоматері, берегині українських земель. А ще вдень багато тепла і сонця, і вітер, пустуючи, розгойдує кущики перекотиполя серед лук і полів благословенної Дем`янівки, гострий запах хвої, дихається легко-легко, йдучи шляхом від траси, що веде на Котельву. Лісові зайці перебігають ледь не через подвір`я, яке окреслене невидимим колом, бо ж огорожі немає…
Трапляються іноді неподалік і дикі кози, і навіть дикі кабани, бачив одного разу десяток, йшли рядком, неначе у шерензі, - розповідає С.Гнойовий. Роботи непересічного полтавського митця прибиті прямо до хати, ще не дописані, у процесі, - як зазначає Сергій, а придивитися ретельно, де і що не так, можна і зблизька, і з відстані до сотні метрів, а то й далі…
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)