У катастроф національного масштабу є спільна риса — вони несподівано дають змогу тверезо подивитися на речі, на які люди вже втомилися реагувати, і сказати собі: так далі жити не можна! Так, колись Чорнобильська катастрофа висвітлила всю облудність і гнилість радянського суспільства. Його остаточний розвал після цього став лише питанням часу. Можливо, карпатська катастрофа допоможе й українському суспільству розібратися в глибинних причинах усе частіших бід, що звалюються на нашу голову.
Адже нині примхи клімату викликали повінь у Прикарпатті, завтра техногенна катастрофа може охопити рудовидобувні райони, де з природою вже давно виробляють таке, що даремно сподіватися на її милість, післязавтра обвалиться київське комунальне господарство, доведене до краю бездумним господарюванням останніх років. Не виключено, що катастрофа у Прикарпатті після цього видаватиметься легкою розминкою. Наша країна буквально вагітна катастрофами. Вони закладені в багатьох рішеннях влади...
Ось лише один епізод роботи Верховної Ради під час підготовки до голосування з бюджету. Обговорювалося питання: скільки мільйонів дати на боротьбу зі стихійним лихом? На попередження природних катаклізмів пропонували виділити 70 мільйонів і 280 мільйонів — на усунення їх наслідків. Профільний комітет ВР запропонував поміняти місцями цифри: 280 мільйонів дати на попередження, а 70 мільйонів — на ліквідацію наслідків. У пропозиції була своя логіка — ліпше більше коштів витратити на запобігання, аби потім не боротися з наслідками катастроф. У задачі питається: яка пропозиція здобула підтримку? Перша...
«Треба зрозуміти психологію тих, хто ухвалює рішення, — пояснили мені люди, які знають тонкощі парламентської кухні, — у першому варіанті закону на зміцнення дамб, закупівлю техніки, нарощування гребель, тобто на речі, які можна виміряти, порахувати й обчислювати, буде витрачено менше грошей. А отже, у цьому разі буде важче вкрасти. Тому краще основну суму пустити на «усунення наслідків», бо цю графу перевірити набагато важче...»
Спробуймо й далі не політизувати, а «економізувати» ситуацію в країні. Погляньмо очима економіста на звичні гучні суперечки в нашому суспільстві. Уже котрий рік рядові громадяни спостерігають боротьбу за забезпечення судноплавства по українській частині гирла Дунаю. Від початку боролися два погляди: один — побудувати, як це зробили румуни, стаціонарний канал і забути про проблему. Другий — поглибити гирло Швидке, яке заноситься мулом. Переміг другий. Гадаю, не треба пояснювати чому — у результаті тепер щороку виходять у гирло Дунаю землеснаряди, щоб зарити нові мільйони гривень у мул. И хоча перший проект активно підтримала й довго за нього боролася зазвичай боязка Національна академія наук України, але коли йдеться про великі суми, логіка й наука безсилі. Коли треба прийняти технічне рішення, у нас перемагає не той проект, який краще вирішує поставлене завдання, а той, який дозволяє відмити більше грошей...
Нині є багато передумов говорити про те, що й катастрофи в Україні стануть погано контрольованим і тому дуже дохідним бізнесом. Жоден з урядів незалежної України не спробував виробити принципову концепцію попередження майбутніх загроз. Міністерства, які повинні були б узятися за розв’язання цього завдання — Мінекології, МНС — навіть питання такого не порушували. Отож нині Україна перед обличчям катастроф зовсім беззахисна. Концептуальний план порятунку від глобального обвалу в ЖКГ тепер створюється хіба що в Міністерстві комунального господарства. Та є всі підстави думати, що до президентських виборів на голосування у Верховної Раді його навіть не поставлять...
Остання повінь показала цілковиту безпомічність відповідних служб: з усіх постраждалих регіонів надходять повідомлення, що населення вчасно не сповістили про небезпеку, яка насувається, вкрай поганою була координація між окремими міністерствами. Потерпілі кажуть, навіть у радянський час допомогу при таких стихійних лихах було поставлено набагато ліпше!
Хоча представники МНС докладають усіх зусиль, аби зменшити кількість загиблих і списати їх на природну смерть, кількість потерпілих вища, ніж у наших сусідів, яких спіткала така сама біда. Жителі прикордонних районів, котрі мають змогу порівняти дії влади по різні боки кордону, повідомляють, що, приміром, у сусідній Румунії боротьба зі стихією й, головне, запобігання їй організовані незрівнянно краще, ніж у нас. Там після минулих повеней побудували високі захисні греблі, і тоді як українські села вкотре потопають у воді, румунські лихо обминуло. Викликає обурення та сонна повільність, з якою українська адміністрація розгортає участь різних силових відомств України для подання допомоги людям. Навіть звернення по допомогу в міжнародні організації, НАТО, яке чудово оснащене й підготовлене до боротьби зі стихією, пішло лише через кілька днів після того, як прикарпатські села були цілком затоплені. При цьому не подали списків матеріалів і обладнання, потрібних для ліквідації наслідків стихії...
Зате в ЗМІ розгорнулася потужна пропагандистська кампанія, швидше схожа на передвиборне шоу, в якому претенденти на посаду президента ходять, закачавши штани, по затоплених селах, демонструючи «турботу про людину». Йде безсовісний піар на людській біді. Схоже, що під час наступної повені люди зіштовхнуться з тими ж проблемами: захисні дамби не будуть побудовані, сповіщення не буде налагоджене...
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Країна вагітна катастрофами...
Світ:
08080302e.jpg
Ось лише один епізод роботи Верховної Ради під час підготовки до голосування з бюджету. Обговорювалося питання: скільки мільйонів дати на боротьбу зі стихійним лихом? На попередження природних катаклізмів пропонували виділити 70 мільйонів і 280 мільйонів — на усунення їх наслідків. Профільний комітет ВР запропонував поміняти місцями цифри: 280 мільйонів дати на попередження, а 70 мільйонів — на ліквідацію наслідків. У пропозиції була своя логіка — ліпше більше коштів витратити на запобігання, аби потім не боротися з наслідками катастроф. У задачі питається: яка пропозиція здобула підтримку? Перша...
«Треба зрозуміти психологію тих, хто ухвалює рішення, — пояснили мені люди, які знають тонкощі парламентської кухні, — у першому варіанті закону на зміцнення дамб, закупівлю техніки, нарощування гребель, тобто на речі, які можна виміряти, порахувати й обчислювати, буде витрачено менше грошей. А отже, у цьому разі буде важче вкрасти. Тому краще основну суму пустити на «усунення наслідків», бо цю графу перевірити набагато важче...»
Спробуймо й далі не політизувати, а «економізувати» ситуацію в країні. Погляньмо очима економіста на звичні гучні суперечки в нашому суспільстві. Уже котрий рік рядові громадяни спостерігають боротьбу за забезпечення судноплавства по українській частині гирла Дунаю. Від початку боролися два погляди: один — побудувати, як це зробили румуни, стаціонарний канал і забути про проблему. Другий — поглибити гирло Швидке, яке заноситься мулом. Переміг другий. Гадаю, не треба пояснювати чому — у результаті тепер щороку виходять у гирло Дунаю землеснаряди, щоб зарити нові мільйони гривень у мул. И хоча перший проект активно підтримала й довго за нього боролася зазвичай боязка Національна академія наук України, але коли йдеться про великі суми, логіка й наука безсилі. Коли треба прийняти технічне рішення, у нас перемагає не той проект, який краще вирішує поставлене завдання, а той, який дозволяє відмити більше грошей...
Нині є багато передумов говорити про те, що й катастрофи в Україні стануть погано контрольованим і тому дуже дохідним бізнесом. Жоден з урядів незалежної України не спробував виробити принципову концепцію попередження майбутніх загроз. Міністерства, які повинні були б узятися за розв’язання цього завдання — Мінекології, МНС — навіть питання такого не порушували. Отож нині Україна перед обличчям катастроф зовсім беззахисна. Концептуальний план порятунку від глобального обвалу в ЖКГ тепер створюється хіба що в Міністерстві комунального господарства. Та є всі підстави думати, що до президентських виборів на голосування у Верховної Раді його навіть не поставлять...
Остання повінь показала цілковиту безпомічність відповідних служб: з усіх постраждалих регіонів надходять повідомлення, що населення вчасно не сповістили про небезпеку, яка насувається, вкрай поганою була координація між окремими міністерствами. Потерпілі кажуть, навіть у радянський час допомогу при таких стихійних лихах було поставлено набагато ліпше!
Хоча представники МНС докладають усіх зусиль, аби зменшити кількість загиблих і списати їх на природну смерть, кількість потерпілих вища, ніж у наших сусідів, яких спіткала така сама біда. Жителі прикордонних районів, котрі мають змогу порівняти дії влади по різні боки кордону, повідомляють, що, приміром, у сусідній Румунії боротьба зі стихією й, головне, запобігання їй організовані незрівнянно краще, ніж у нас. Там після минулих повеней побудували високі захисні греблі, і тоді як українські села вкотре потопають у воді, румунські лихо обминуло. Викликає обурення та сонна повільність, з якою українська адміністрація розгортає участь різних силових відомств України для подання допомоги людям. Навіть звернення по допомогу в міжнародні організації, НАТО, яке чудово оснащене й підготовлене до боротьби зі стихією, пішло лише через кілька днів після того, як прикарпатські села були цілком затоплені. При цьому не подали списків матеріалів і обладнання, потрібних для ліквідації наслідків стихії...
Зате в ЗМІ розгорнулася потужна пропагандистська кампанія, швидше схожа на передвиборне шоу, в якому претенденти на посаду президента ходять, закачавши штани, по затоплених селах, демонструючи «турботу про людину». Йде безсовісний піар на людській біді. Схоже, що під час наступної повені люди зіштовхнуться з тими ж проблемами: захисні дамби не будуть побудовані, сповіщення не буде налагоджене...
В тему:
Безплідна смоківниця, або як позбутися рекламних монстрів
Держава-аварія
Точність — ввічливість снайперів
Де відповідає більше одного, там не відповідає ніхто
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)