Сьогоднішні репресії правоохоронної системи змушують мене поділитися своїми роздумами та досвідом щодо зміни психологічних станів у подібних ситуаціях. Та, можливо, таким чином підтримати тих, хто зараз зазнав цих репресій.
Свого часу у газеті “Имею право” (№24 грудень 2005р.) прочитав.: “В Москві на 91-му році життя помер народний артист СРСР, лауреат державної премії СРСР, артист театру й кіно Георгій Степанович Жженов. Найпопулярніший інспектор ДАІ, найулюбленіший (після Штірліца) радянський розвідник, найвідповідальніший командарм, найкращий пілот літака Ту-154. Один з улюбленіших акторів радянського кіно.”
Мою увагу привернула інформація про репресії радянської влади проти Г. Жженова і його сім’ї: «Старшого брата Бориса 12 грудня 1936 року викликали до “Великого будинку”, де пред’явили звинувачення в “антирадянській діяльності й терористичних настроях”. Додому Борис не повернувся: його засудили до 7 років за “антирадянську діяльність”. У 1943 році Борис помер у Воркуті від дистрофії, надірвавшись у вугільній шахті. У той час провина одного клалася на всіх: сім’ю Жженових вислали до Казахстану, але за Георгія вступився “Ленфільм”. І все ж таки, у 1938 році Георгій, однак, був заарештований як американський шпигун.
Йому було 38 років коли він остаточно, у 1953 році, вийшов на волю. За плечима були 17 років таборів та заслань, попереду була невизначеність. Після реабілітації (грудень 1955 року) він почав служити в Ленінградському обласному драмтеатрі».
Розмірковуючи над цією інформацією, я ніяк не можу збагнути - як Георгій Жженов зміг заглушити душевні вимоги сатисфакції за брата Бориса та інших близьких родичів, не згадуючи вже про себе? Як можна заглушити крики найрідніших душ, навіть з того світу, про помсту за розірвані душі й розчавлені долі та зайнятися облаштуванням свого особистого життя? А може цих криків він і не чув? Та й минулі знущання над собою, не дуже то й турбували? Бо наскільки мені відомо, Г.Жженов не брав активної участі в боротьбі чи протестах проти радянської влади. А може він особисто, із кожним окремо, розібрався зі своїми катами та катами своїх близьких родичів?
Мені також прийшлося двічі за неправосудним вироком відбувати покарання. Темрява камери - одиночки в ШИзо (штрафний ізолятор). Собачий холод серед крижаних бетонних стін ШИзо. Бетонних стін, які висмоктують не лише фізичне тепло людини, а і її життєву енергію, перетворюючи у більшості випадків людину в покірливу худобу. Холод, який протягом тридцяти двох діб не давав хоча б на хвильку заснути. Роздираючий душу щем, при уяві у цій же камері, як стара мати, яка приїхала з торбами, за багато кілометрів, на тривале побачення щоб побачити й підтримати рідного сина, дізнавшись, що її син у камері ШИзо гниє, змушена у відчаї зі сльозами назад перти величезні важкі торби “гостинців”, не побачивши сина.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Людина чи бидло?
Світ:
wiaz_20110117.jpg
Мою увагу привернула інформація про репресії радянської влади проти Г. Жженова і його сім’ї: «Старшого брата Бориса 12 грудня 1936 року викликали до “Великого будинку”, де пред’явили звинувачення в “антирадянській діяльності й терористичних настроях”. Додому Борис не повернувся: його засудили до 7 років за “антирадянську діяльність”. У 1943 році Борис помер у Воркуті від дистрофії, надірвавшись у вугільній шахті. У той час провина одного клалася на всіх: сім’ю Жженових вислали до Казахстану, але за Георгія вступився “Ленфільм”. І все ж таки, у 1938 році Георгій, однак, був заарештований як американський шпигун.
Йому було 38 років коли він остаточно, у 1953 році, вийшов на волю. За плечима були 17 років таборів та заслань, попереду була невизначеність. Після реабілітації (грудень 1955 року) він почав служити в Ленінградському обласному драмтеатрі».
Розмірковуючи над цією інформацією, я ніяк не можу збагнути - як Георгій Жженов зміг заглушити душевні вимоги сатисфакції за брата Бориса та інших близьких родичів, не згадуючи вже про себе? Як можна заглушити крики найрідніших душ, навіть з того світу, про помсту за розірвані душі й розчавлені долі та зайнятися облаштуванням свого особистого життя? А може цих криків він і не чув? Та й минулі знущання над собою, не дуже то й турбували? Бо наскільки мені відомо, Г.Жженов не брав активної участі в боротьбі чи протестах проти радянської влади. А може він особисто, із кожним окремо, розібрався зі своїми катами та катами своїх близьких родичів?
Мені також прийшлося двічі за неправосудним вироком відбувати покарання. Темрява камери - одиночки в ШИзо (штрафний ізолятор). Собачий холод серед крижаних бетонних стін ШИзо. Бетонних стін, які висмоктують не лише фізичне тепло людини, а і її життєву енергію, перетворюючи у більшості випадків людину в покірливу худобу. Холод, який протягом тридцяти двох діб не давав хоча б на хвильку заснути. Роздираючий душу щем, при уяві у цій же камері, як стара мати, яка приїхала з торбами, за багато кілометрів, на тривале побачення щоб побачити й підтримати рідного сина, дізнавшись, що її син у камері ШИзо гниє, змушена у відчаї зі сльозами назад перти величезні важкі торби “гостинців”, не побачивши сина.
Читати далі
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)