Нещодавно Українська Греко-Католицька Церква отримала новий імпульс для свого подальшого і усестороннього розвитку. Маємо на увазі обрання Верховним Архієпископом Святослава Шевчука – молодого керівника – інтелектуала – амбітного і принципового. Це вселяє в серця і душі вірних великий оптимізм і надію, що наша Церква буде міцніти у своєму поступі, рішуче долаючи свої внутрішні і зовнішні перешкоди і протиріччя, і, зрештою, займе високе становище у світі, якого вона давно заслужила своєю відданістю Апостольській Столиці, високим набожеством своїх вірних і їх глибокою вірою в Бога в нинішній здеморалізованій і жорстокій дійсності.
За роки підпілля і за двадцять років після виходу з нього УГКЦ, за висловом Митрополита Андрея Шептицького, зміцніла і «пішла» на свої колишні матірні території. Перенесення центру УГКЦ зі Львова до Києва – столиці України зробило нашу Церкву всеукраїнською, а не тільки галицькою, хоч Галичина завжди була і буде тим живодайним джерелом, яке буде її постійно живити і оберігати. Мусимо також відзначити величезну заслугу в цьому Патріарха і кардинала Блаженішого Любомира Гузара, який своїм рішенням про перенесення центру УГКЦ у Київ, втілив мрію своїх великих попередників – Митрополита Андрея Шептицького та Патріарха Йосифа Сліпого.
Одним із головних завдань новообраного Патріарха є формування у Ватикані, як і в цілому, світі концепту про високу релігійність вірних УГКЦ і відданість Апостольській Столиці, яка була підтверджена життями і кров’ю тисячі владик, священиків, монахів, монахинь та вірних. Де ще на теренах Європи, включаючи і суто католицькі країни, можна знайти таких щиро вірних людей, як в Галичині. Уже сьогодні наш край може стати, образно кажучи, центром підвищення кваліфікації для всього європейського католицького кліру. Наші храми і церкви заповнені вірними і в тому числі молоддю, що є рідкісним явищем у високо розвинутій Європі. На всі великі релігійні свята, у Галичину мали б приїжджати католицькі владики, священики і вірні, щоб отримати заряд високої релігійності і навернення народу до Матірної Церкви.
Новообраний Патріарх і наші владики, маючи за собою багатомільйонну і щиро вірну громаду, мають право вимагати від Ватикану чи Конгрегації Східних церков не тільки більшої уваги, але і більшої допомоги.
Поки що УГКЦ перебуває перед Римом на правах пасинка. Нині є всі можливості для того, щоб наша Церква зайняла достойне місце серед перших у Ватикані. Консеквентна діяльність у цьому напрямку молодого Патріарха не має іншого шляху. Він мусить добитися того, за що боролися його великі попередники на початку і всередині двадцятого століття. Маємо на увазі надання нашій Церкві гідність Патріархату!
Ватиканська «остполітік» і страх перед тиском Московського патріархату мусить закінчитися, хоч би з цієї причини, що за останнє десятиліттяКатолицька Церква зазнає різноманітних цілеспрямованих ударів та впливів як із середини так і з зовні і тут УГКЦ може стати міцною підпорою Риму і разом протиставитись та нарешті розпочати наступ, а не постійний відступ на все те, що розмиває підвалини Христової Церкви.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Майбутнє Церкви, якою ми пишаємося
Світ:
jurasobor_20110415.jpg
Одним із головних завдань новообраного Патріарха є формування у Ватикані, як і в цілому, світі концепту про високу релігійність вірних УГКЦ і відданість Апостольській Столиці, яка була підтверджена життями і кров’ю тисячі владик, священиків, монахів, монахинь та вірних. Де ще на теренах Європи, включаючи і суто католицькі країни, можна знайти таких щиро вірних людей, як в Галичині. Уже сьогодні наш край може стати, образно кажучи, центром підвищення кваліфікації для всього європейського католицького кліру. Наші храми і церкви заповнені вірними і в тому числі молоддю, що є рідкісним явищем у високо розвинутій Європі. На всі великі релігійні свята, у Галичину мали б приїжджати католицькі владики, священики і вірні, щоб отримати заряд високої релігійності і навернення народу до Матірної Церкви.
Новообраний Патріарх і наші владики, маючи за собою багатомільйонну і щиро вірну громаду, мають право вимагати від Ватикану чи Конгрегації Східних церков не тільки більшої уваги, але і більшої допомоги.
Поки що УГКЦ перебуває перед Римом на правах пасинка. Нині є всі можливості для того, щоб наша Церква зайняла достойне місце серед перших у Ватикані. Консеквентна діяльність у цьому напрямку молодого Патріарха не має іншого шляху. Він мусить добитися того, за що боролися його великі попередники на початку і всередині двадцятого століття. Маємо на увазі надання нашій Церкві гідність Патріархату!
Ватиканська «остполітік» і страх перед тиском Московського патріархату мусить закінчитися, хоч би з цієї причини, що за останнє десятиліттяКатолицька Церква зазнає різноманітних цілеспрямованих ударів та впливів як із середини так і з зовні і тут УГКЦ може стати міцною підпорою Риму і разом протиставитись та нарешті розпочати наступ, а не постійний відступ на все те, що розмиває підвалини Христової Церкви.
Читати повністю тут
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)