115-річна Домна Туревич із села Черськ Маневицького району, яка занесена у "Книгу рекордів України" як найстаріша жителька нашої країни, може потрапити і до "Книги рекордів Гіннесса".
— А Домна Туревич? — здивувались ми, коли 31 жовтня, у день смерті 116-річної японки Камато Хонго, найстарішою людиною у світі офіційно оголосили іншу громадянку Японії, 114-річну Мітойо Кавате. Адже у нас в редакції зберігається фотокопія паспорта, де чорним по білому вказано, що жителька села Черськ Маневицького району Домна Туревич народилася у 1888 році. Неважко підрахувати, що зараз їй — 115 років…
ВЕСІЛЛЯ ВІДСВЯТКУВАЛИ З ДВОМА ПЛЯШКАМИ
З семи дітей Домни Туревич живі ще п'ятеро. Син Василь загинув у Другу світову, а одна дитина померла ще малям. Аж не віриться, що останню дитину,судячи за паспортом, Домна Туревич народила, коли їй перевалило далеко за п'ятдесят. Тому ми й запитали у жінки: може дата "1888 рік народження" не зовсім правдива?
— Не знаю цього, дітки, я ж неграмотна, ручки навіть не вмію тримати. Але тоді люди з мене вельми сміялися, що в такі роки народила — уже ж була старою, але дитинка зав'язалась і з'явилась на світ…
Про свого чоловіка Себастіана баба Домна каже просто: "Файний був. Совісний". І додає:
— То неправда, що колись одружувались тільки з тими, хто мав багато землі, грошей, велике хазяйство. Я була бідна, він — бідний, але Бог багатий. У нас все було по любові.
У якому році відбулося весілля, Домна Лаврентіївна не пам'ятає — каже, що ще перед першою "вуйною" у тріскучий мороз. Молодят посадили на святково прибрану підводу, і весільний кортеж рушив на вінчання у сусідню Троянівку. До речі, на їхньому весіллі обійшлися лише… двома пляшками горілки!
— То зараз у кожній хаті самогонний апарат стоїть, а тоді горілку можна було купити лише у трактирі, — наголошує баба Домна. — І коштувала вона дорого, і не пили тоді так багато, але веселились не менше теперішнього.
У СТО РОКІВ ЩЕ ПРАЦЮВАЛА В ПОЛІ
Весілля, а також її онуки-правнуки-праправнуки ("онучечків у мене — 37, правнучечків — не злічити, а праправнучечків вже треба обома руками рахувати") — це те, про що Домна Туревич розповідає залюбки. Але є у неї і гіркі спогади.
— Скільки років я прожила, але добра так і не побачила. Це ж дві війни пережила. Пам'ятаю, як у першу війну, за Миколая, село бомбив "ароплан", я схопила дітей і біжу. Куди, не знаю і сама. Але так хотілося жити… Потім у нас поблизу села дев'ять місяців стояв фронт і я прала солдатам білизну.
У 1940 році Туревичів виселили із їхнього Черська аж в Бессарабію. Після війни в тих краях настала страшна засуха, прийшов голод і вони вирішили повертатися додому. Місяць кіньми їхали на рідну Маневиччину…
— Приїжджаємо — а тут ще гірше. Ні лома, ні дома, ні сісти, ні їсти… — примовляє Домна Лаврентіївна. — Коли згадую про це — сльози ще й досі котяться… Ми приїхали за кілька тижнів до Спаса, то ще трішки жита посіяли. Але тут став колгосп і у нас все забрали — коні, реманент. А ми з голоду попухли. У мене попухнуть руки на ніч, а удень я пороблю — і вони відійдуть. От у покійного старого руки не стухали ні вдень, ні вночі. Я навіть з ним сварилася, кажу: візьми плужок, розори землю, то ще може щось і виросте. А він плаче. Бо не може — руки не працюють…
Уже 35 років, як нема її чоловіка. А своє довголіття і хороше здоров'я Домна Туревич вважає родинним. Каже, що вдалася у свого батька. Він помер у столітньому віці, до останнього працював. Вона теж у сто років — і навіть з невеличким гаком — ще виходила в поле. Мати ж її померла молодою. І всі брати, і сестри, а їх у Домни Лаврентіївни було восьмеро, уже давно повмирали.
КЕЛИХ ВИНА… У 115 РОКІВ
Ще й досі Домна Лаврентіївна любить випити грамів п'ятдесят червоного вина. Найбільше подобається їй "Кагор". Завжди після пенсії плящину купляє. Але в середу і п'ятницю не п'є — строго дотримується посту. Обов'язково молиться перед тим, як їсть.
Взагалі каже, що то вся її нинішня робота — молитися, тому біля ліжка Домни Лаврентіївни висять ікони. Раніше знала стільки пісень, а зараз тільки один "Отче наш" пам'ятає. "То мені сам Господь підказує, щоб я його хвалила, щоб я його молила…" А на свято Спаса позаминулого літа баба Домна навіть впросила онука, щоб він відвіз її до церкви за 5 кілометрів у Троянівку. Мови ж про те, що їхати не треба, — священик сам прийде до хати, Домна Лаврентіївна категорично слухати не хотіла. Мовляв, вона знає, коли батюшку у дім до старих запрошують…
Зараз же здоров'я баби Домни не дозволяє робити такі подорожі. Вона уже майже не бачить, але ще непогано чує, і тому на великі свята, коли по телебаченню транслюють богослужіння, вмикають для баби на повний голос.
Увесь час жінка проводить сидячи або лежачи у ліжку. 115 років — все-таки навіть не сто, коли її запросили — вперше у житті (!) — у ресторан. У лікарні, до речі, Домна Туревич побувала теж тільки один раз. І теж у віці, коли їй перевалило уже за сто…
В тему:
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Найстарiша жителька Землi живе на Волині
Світ:
03112901e.jpg
ВЕСІЛЛЯ ВІДСВЯТКУВАЛИ З ДВОМА ПЛЯШКАМИ
З семи дітей Домни Туревич живі ще п'ятеро. Син Василь загинув у Другу світову, а одна дитина померла ще малям. Аж не віриться, що останню дитину,судячи за паспортом, Домна Туревич народила, коли їй перевалило далеко за п'ятдесят. Тому ми й запитали у жінки: може дата "1888 рік народження" не зовсім правдива?
— Не знаю цього, дітки, я ж неграмотна, ручки навіть не вмію тримати. Але тоді люди з мене вельми сміялися, що в такі роки народила — уже ж була старою, але дитинка зав'язалась і з'явилась на світ…
Про свого чоловіка Себастіана баба Домна каже просто: "Файний був. Совісний". І додає:
— То неправда, що колись одружувались тільки з тими, хто мав багато землі, грошей, велике хазяйство. Я була бідна, він — бідний, але Бог багатий. У нас все було по любові.
У якому році відбулося весілля, Домна Лаврентіївна не пам'ятає — каже, що ще перед першою "вуйною" у тріскучий мороз. Молодят посадили на святково прибрану підводу, і весільний кортеж рушив на вінчання у сусідню Троянівку. До речі, на їхньому весіллі обійшлися лише… двома пляшками горілки!
— То зараз у кожній хаті самогонний апарат стоїть, а тоді горілку можна було купити лише у трактирі, — наголошує баба Домна. — І коштувала вона дорого, і не пили тоді так багато, але веселились не менше теперішнього.
У СТО РОКІВ ЩЕ ПРАЦЮВАЛА В ПОЛІ
Весілля, а також її онуки-правнуки-праправнуки ("онучечків у мене — 37, правнучечків — не злічити, а праправнучечків вже треба обома руками рахувати") — це те, про що Домна Туревич розповідає залюбки. Але є у неї і гіркі спогади.
— Скільки років я прожила, але добра так і не побачила. Це ж дві війни пережила. Пам'ятаю, як у першу війну, за Миколая, село бомбив "ароплан", я схопила дітей і біжу. Куди, не знаю і сама. Але так хотілося жити… Потім у нас поблизу села дев'ять місяців стояв фронт і я прала солдатам білизну.
У 1940 році Туревичів виселили із їхнього Черська аж в Бессарабію. Після війни в тих краях настала страшна засуха, прийшов голод і вони вирішили повертатися додому. Місяць кіньми їхали на рідну Маневиччину…
— Приїжджаємо — а тут ще гірше. Ні лома, ні дома, ні сісти, ні їсти… — примовляє Домна Лаврентіївна. — Коли згадую про це — сльози ще й досі котяться… Ми приїхали за кілька тижнів до Спаса, то ще трішки жита посіяли. Але тут став колгосп і у нас все забрали — коні, реманент. А ми з голоду попухли. У мене попухнуть руки на ніч, а удень я пороблю — і вони відійдуть. От у покійного старого руки не стухали ні вдень, ні вночі. Я навіть з ним сварилася, кажу: візьми плужок, розори землю, то ще може щось і виросте. А він плаче. Бо не може — руки не працюють…
Уже 35 років, як нема її чоловіка. А своє довголіття і хороше здоров'я Домна Туревич вважає родинним. Каже, що вдалася у свого батька. Він помер у столітньому віці, до останнього працював. Вона теж у сто років — і навіть з невеличким гаком — ще виходила в поле. Мати ж її померла молодою. І всі брати, і сестри, а їх у Домни Лаврентіївни було восьмеро, уже давно повмирали.
КЕЛИХ ВИНА… У 115 РОКІВ
Ще й досі Домна Лаврентіївна любить випити грамів п'ятдесят червоного вина. Найбільше подобається їй "Кагор". Завжди після пенсії плящину купляє. Але в середу і п'ятницю не п'є — строго дотримується посту. Обов'язково молиться перед тим, як їсть.
Взагалі каже, що то вся її нинішня робота — молитися, тому біля ліжка Домни Лаврентіївни висять ікони. Раніше знала стільки пісень, а зараз тільки один "Отче наш" пам'ятає. "То мені сам Господь підказує, щоб я його хвалила, щоб я його молила…" А на свято Спаса позаминулого літа баба Домна навіть впросила онука, щоб він відвіз її до церкви за 5 кілометрів у Троянівку. Мови ж про те, що їхати не треба, — священик сам прийде до хати, Домна Лаврентіївна категорично слухати не хотіла. Мовляв, вона знає, коли батюшку у дім до старих запрошують…
Зараз же здоров'я баби Домни не дозволяє робити такі подорожі. Вона уже майже не бачить, але ще непогано чує, і тому на великі свята, коли по телебаченню транслюють богослужіння, вмикають для баби на повний голос.
Увесь час жінка проводить сидячи або лежачи у ліжку. 115 років — все-таки навіть не сто, коли її запросили — вперше у житті (!) — у ресторан. У лікарні, до речі, Домна Туревич побувала теж тільки один раз. І теж у віці, коли їй перевалило уже за сто…
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)