Дивлячись по телевізору арабські погроми в Парижі чи криваві розборки між турецькою та китайською мафією в Берліні, ми звикли втішати себе думкою: в нас такого просто не може бути. Мовляв, Україна ж бідна — що з нас візьмеш? Якщо хтось сюди й потрапляє нелегально — так тимчасово, на шляху до ситої Європи.
Але в останні роки ситуація почала стрімко змінюватися.
Наприклад, у Києві є місце, де шанси знайти нелегального іммігранта майже стовідсоткові — це Троєщинський речовий ринок.
— Нелегалов у нас хоть отбавляй — особенно ”азеров”, узбеков и ”гуков” (в’єтнамців, китайців. — Прим. авт.), — каже знайомий продавець. — Раньше вот еще Шулявка была — да спалили. Теперь, небось, к нам переберутся.
Пошуки іноземців, які б погодилися поговорити про нелегалів із журналістом, були тривалими й нелегкими. Зрештою, наважився огрядний, середніх років азербайджанець Камран.
В Україні він уже 6 років. Приїхав нелегально. Спочатку думав трохи пересидіти, а потім майнути до Німеччини. Але не вистачило грошей. А потім справи непогано пішли, отож залишився. Легалізувався декілька місяців тому, і зараз збирається перевезти до себе сім’ю, що живе в маленькому селищі під Баку.
Про своє нелегальне життя розповідає з посмішкою. Каже, є певна такса — плати її кожен місяць відповідним людям, і все буде добре. Якщо потрапиш у скрутне становище, ще й земляки завжди допоможуть. Щоправда, за це також треба певний відсоток віддавати — безпека має свою ціну. А легалізуватися Камран вирішив, бо хоче розширити бізнес, зайнятися продажем сантехніки. Нелегально вести такі справи важкувато.
За словами Камрана, азербайджанці, і не тільки вони, перестали розглядати Україну лише як транзитний пункт на шляху в Європейський Союз. Вони належно оцінили доволі непоганий, порівняно з батьківщиною, рівень життя та досить легкі способи проникнення на нашу територію. Ну й, звісно, просто запаморочливий рівень корумпованості правоохоронців та чиновників — чим не рай для нелегала?
Схема прибуття нелегалів до України відпрацьована. Це стає доволі вигідним бізнесом. За кожну людину, яку переправляють через два кордони, беруть від $1,5 до 3 тис. — залежно від рівня комфорту під час перевезення та перебування в Україні. При цьому далеко не всі з тих, хто вже потрапив до нас, потім виявляють бажання їхати далі.
— Основний потік мігрантів йде з Азербайджану, Вірменії, Узбекистану й Таджикистану. Цим людям набагато легше тут освоїтися, адже досвід співжиття у складі СРСР нікуди не подівся, — каже експерт із питань імміграційної політики Міжнародного центру перспективних досліджень Віктор Чумак, 49 років. — І робота для них знаходиться — або торгівля на ринках, або сезонна праця в південних областях, переважно в сфері сільського господарства. Саме тому близько 90% таких нелегалів залишається.
На території України сформувалися потужні національні діаспори, які залюбки привозять сюди нових нелегалів. У Києві це китайська та азербайджанська, у Харкові — в’єтнамська, у Дніпропетровську — узбецька тощо. Кількість людей, що офіційно реєструються по приїзді для легальної трудової діяльності, не перевищує 10 тис. осіб на рік. Усі інші — нелегали, а це близько 200 тис.
Зрозуміло, що це ускладнює криміногенну ситуацію. Адже кожна діаспора має ”родинне діло”, що її годує — і дуже часто воно є далеким від законного. Це і переправлення нелегалів до Західної Європи, і всіляка контрабанда, навіть наркотики та зброя.
— Міграційна ж політика як така в Україні відсутня, — продовжує Віктор Чумак. — Про що можна говорити, якщо в нас неврегульований сам статус іммігранта? В України фактично відсутній досвід роботи з міграцією як процесом та з організованими національними діаспорами. Ще пару років — і ця проблема стане перед нами на повний зріст.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Нелегально в Україну приїжджають 200 тисяч іноземців щороку
Світ:
Наприклад, у Києві є місце, де шанси знайти нелегального іммігранта майже стовідсоткові — це Троєщинський речовий ринок.
— Нелегалов у нас хоть отбавляй — особенно ”азеров”, узбеков и ”гуков” (в’єтнамців, китайців. — Прим. авт.), — каже знайомий продавець. — Раньше вот еще Шулявка была — да спалили. Теперь, небось, к нам переберутся.
Пошуки іноземців, які б погодилися поговорити про нелегалів із журналістом, були тривалими й нелегкими. Зрештою, наважився огрядний, середніх років азербайджанець Камран.
В Україні він уже 6 років. Приїхав нелегально. Спочатку думав трохи пересидіти, а потім майнути до Німеччини. Але не вистачило грошей. А потім справи непогано пішли, отож залишився. Легалізувався декілька місяців тому, і зараз збирається перевезти до себе сім’ю, що живе в маленькому селищі під Баку.
Про своє нелегальне життя розповідає з посмішкою. Каже, є певна такса — плати її кожен місяць відповідним людям, і все буде добре. Якщо потрапиш у скрутне становище, ще й земляки завжди допоможуть. Щоправда, за це також треба певний відсоток віддавати — безпека має свою ціну. А легалізуватися Камран вирішив, бо хоче розширити бізнес, зайнятися продажем сантехніки. Нелегально вести такі справи важкувато.
За словами Камрана, азербайджанці, і не тільки вони, перестали розглядати Україну лише як транзитний пункт на шляху в Європейський Союз. Вони належно оцінили доволі непоганий, порівняно з батьківщиною, рівень життя та досить легкі способи проникнення на нашу територію. Ну й, звісно, просто запаморочливий рівень корумпованості правоохоронців та чиновників — чим не рай для нелегала?
Схема прибуття нелегалів до України відпрацьована. Це стає доволі вигідним бізнесом. За кожну людину, яку переправляють через два кордони, беруть від $1,5 до 3 тис. — залежно від рівня комфорту під час перевезення та перебування в Україні. При цьому далеко не всі з тих, хто вже потрапив до нас, потім виявляють бажання їхати далі.
— Основний потік мігрантів йде з Азербайджану, Вірменії, Узбекистану й Таджикистану. Цим людям набагато легше тут освоїтися, адже досвід співжиття у складі СРСР нікуди не подівся, — каже експерт із питань імміграційної політики Міжнародного центру перспективних досліджень Віктор Чумак, 49 років. — І робота для них знаходиться — або торгівля на ринках, або сезонна праця в південних областях, переважно в сфері сільського господарства. Саме тому близько 90% таких нелегалів залишається.
На території України сформувалися потужні національні діаспори, які залюбки привозять сюди нових нелегалів. У Києві це китайська та азербайджанська, у Харкові — в’єтнамська, у Дніпропетровську — узбецька тощо. Кількість людей, що офіційно реєструються по приїзді для легальної трудової діяльності, не перевищує 10 тис. осіб на рік. Усі інші — нелегали, а це близько 200 тис.
Зрозуміло, що це ускладнює криміногенну ситуацію. Адже кожна діаспора має ”родинне діло”, що її годує — і дуже часто воно є далеким від законного. Це і переправлення нелегалів до Західної Європи, і всіляка контрабанда, навіть наркотики та зброя.
— Міграційна ж політика як така в Україні відсутня, — продовжує Віктор Чумак. — Про що можна говорити, якщо в нас неврегульований сам статус іммігранта? В України фактично відсутній досвід роботи з міграцією як процесом та з організованими національними діаспорами. Ще пару років — і ця проблема стане перед нами на повний зріст.
------------------------
В тему:
Темний бік імміграції
Україна займає 4-е місце у світі за кількістю міжнародних мігрантів
Українцям – депортація, мігрантам – українські землі і робочі місця
Мігранти - господарі Європи
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)