Трохи втомившись від рафінованої фальсифікації подій українсько-польського протистояння у міжвоєнних роках та у воєнний період, а також від нападок на український національно-визвольний рух, екстремістські сили, що діють на території нашого західного сусіда вирішили привернути увагу суспільства до «бід» поляків, що проживають у Литві.
Нещодавно в електронних мас-медіях з’явилася досить широка стаття Анни Вєяк, у якій вона критикує литовську організацію «Вільнію», хоч звичайно, не так нахабно, як це робить стосовно українців якийсь Тусов-Любанський з Києва, що в найчорніших фарбах змальовує діяльність українських націоналістів і особливо партію «Свободу». Перш за все, авторку турбує те, що нібито литовські органи влади свідомо проводять литовізацію польської молоді, що проживає у Литві і є громадянами цієї демократичної європейської країни. У своїй статті авторка наводить цікаві факти.
Ось деякі з них: було проведено опитування 923 учнів середніх та початкових класів польських шкіл у Вільнюсі і 85 % з них задекларувало себе поляками, 10 % - литовцями, 3,5 % - росіянами і незначна кількість білорусами; 98 % з них послуговуються польською мовою, стільки ж послуговується польськими телепередачами та польською літературою. Парадоксальним є те, що другою мовою поляків, що мешкають у Литві є, на жаль, не литовська, а російська і нею послуговується 66 % учнів, а литовською – лише 35 %. Думається, що така ж ситуація є і в польських школах на Україні.
Ще донедавна учні польських шкіл Львова, як і переважаюча більшість поляків цього міста, особливо інтелігенція, воліли розмовляти, поза межами свого помешкання, російською мовою. Думається, що не слід закидати «Вільнії» спробу литовізації, бо як бачимо, значний відсоток польської діаспори в Литві ще не позбулвся радянського виховання, а чимало з них мають у своєму лексиконі терміни «Віленщина» та «Ковеньщизна», що нагадує інший термін такого роду – «Малопольська всходня». Все ж у Литві кресов’яки не такі агресивні, як їх земляки, що походять із Галичини чи Волині. Ось кілька прикладів. Хоч з 1939 р. Галичина не є у складі Польщі, а нині це частина незалежної України, все ж кресов’яки та й не тільки вони, у своїх статтях і надалі вживають колишні польські назви українських міст і сіл. Наприклад, м. Івано-Франківськ пишеться тільки Станіславів. Досить переглянути будь-який номер польськомовної газети «Кур’єр галіційський», щоб переконатися у вище сказаному. В цій газеті (16-29 листопада 2010 р.) журналістка Юлія Локетко з легкої руки перетворила с. Стрілковичі Самбірського району з українського села в польське, назвавши стою статтю «Wizyta w Strzalkowicah-polskiej wsi pod Sambore». Археологи знайшли біля с. Стрілкович поселення часів бронзи – ІІ тис. до н.е. Хотілося б спитати шановну добродійку – Юлію Локетко: «Чи тоді тут теж була польська влада?»
Сенсаційною новиною, що з’явилася на шпальтах світових і місцевих мас-медіях була інформація про визнання російською Думою факту розстрілу польських офіцерів під Катинню та в інших місцях на території колишнього Радянського Союзу, хоч цей доконаний факт давно всім відомий.
А як у Польщі? Нещодавно в електронних мас-медіях з’явилася інформація д-ра Єжи Буковського, члена Воєводського комітету Охорони пам’яті війни і мучеництва в Кракові, в якій підкреслено, що воєводський комітет цієї організації рішуче вимагає, переважаючою кількістю голосів, звільнити із займаної посади секретаря Ради пам’яті війни і мучеництва д-ра габ. Анджея Криштофа Кунерта. Ухвала була прийнята 18 листопада 2010 р. В чому ж звинувачують п. Кунерта? Річ у тім, що він ініціював, відкриття пам’ятника солдатам Червоної армії в Оссові, що під Варшавою і про це йдеться в ухвалі. Пам’ятник був відкритий 2 листопада цього року. На жаль, не знаємо, чи була якась домовленість з цього приводу між урядами Польщі та Росії і чи є тут якийсь зв’язок із визнанням розстрілу польських офіцерів у Катині. Але те, що ця подія, без сумніву, пов’язана з візитом російського президента Дмітрія Медведьєва – факт. Швидке впорядкування цвинтаря радянських солдатів і відкриття пам’ятника очевидно розізлило кресов’яків і польських шовіністів і зокрема представників краківського відділу КОПВ і М. Кунертові закинули і те, що він не підтримав побудови мавзолею загиблим учасникам Листопадового повстання в Копній Гурі, що біля Білостоку, що вибухнуло в листопаді 1830 р. проти російської окупації Польщі.
Дісталося д-рові Кунертові і за те, що на пам’ятнику загиблим польським високопосадовцям, що трагічно загинули під Смоленськом, відсутня релігійна та державна символіка. Поки що не маємо реакції на дану ухвалу з боку міністра культури уряду Польщі.
І все ж без антиукраїнських акцій, за останній місяць, у Польщі не обійшлося.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Незмінний репертуар екстремістів
Світ:
ekstrimizm_20101213.jpg
Ось деякі з них: було проведено опитування 923 учнів середніх та початкових класів польських шкіл у Вільнюсі і 85 % з них задекларувало себе поляками, 10 % - литовцями, 3,5 % - росіянами і незначна кількість білорусами; 98 % з них послуговуються польською мовою, стільки ж послуговується польськими телепередачами та польською літературою. Парадоксальним є те, що другою мовою поляків, що мешкають у Литві є, на жаль, не литовська, а російська і нею послуговується 66 % учнів, а литовською – лише 35 %. Думається, що така ж ситуація є і в польських школах на Україні.
Ще донедавна учні польських шкіл Львова, як і переважаюча більшість поляків цього міста, особливо інтелігенція, воліли розмовляти, поза межами свого помешкання, російською мовою. Думається, що не слід закидати «Вільнії» спробу литовізації, бо як бачимо, значний відсоток польської діаспори в Литві ще не позбулвся радянського виховання, а чимало з них мають у своєму лексиконі терміни «Віленщина» та «Ковеньщизна», що нагадує інший термін такого роду – «Малопольська всходня». Все ж у Литві кресов’яки не такі агресивні, як їх земляки, що походять із Галичини чи Волині. Ось кілька прикладів. Хоч з 1939 р. Галичина не є у складі Польщі, а нині це частина незалежної України, все ж кресов’яки та й не тільки вони, у своїх статтях і надалі вживають колишні польські назви українських міст і сіл. Наприклад, м. Івано-Франківськ пишеться тільки Станіславів. Досить переглянути будь-який номер польськомовної газети «Кур’єр галіційський», щоб переконатися у вище сказаному. В цій газеті (16-29 листопада 2010 р.) журналістка Юлія Локетко з легкої руки перетворила с. Стрілковичі Самбірського району з українського села в польське, назвавши стою статтю «Wizyta w Strzalkowicah-polskiej wsi pod Sambore». Археологи знайшли біля с. Стрілкович поселення часів бронзи – ІІ тис. до н.е. Хотілося б спитати шановну добродійку – Юлію Локетко: «Чи тоді тут теж була польська влада?»
Сенсаційною новиною, що з’явилася на шпальтах світових і місцевих мас-медіях була інформація про визнання російською Думою факту розстрілу польських офіцерів під Катинню та в інших місцях на території колишнього Радянського Союзу, хоч цей доконаний факт давно всім відомий.
А як у Польщі? Нещодавно в електронних мас-медіях з’явилася інформація д-ра Єжи Буковського, члена Воєводського комітету Охорони пам’яті війни і мучеництва в Кракові, в якій підкреслено, що воєводський комітет цієї організації рішуче вимагає, переважаючою кількістю голосів, звільнити із займаної посади секретаря Ради пам’яті війни і мучеництва д-ра габ. Анджея Криштофа Кунерта. Ухвала була прийнята 18 листопада 2010 р. В чому ж звинувачують п. Кунерта? Річ у тім, що він ініціював, відкриття пам’ятника солдатам Червоної армії в Оссові, що під Варшавою і про це йдеться в ухвалі. Пам’ятник був відкритий 2 листопада цього року. На жаль, не знаємо, чи була якась домовленість з цього приводу між урядами Польщі та Росії і чи є тут якийсь зв’язок із визнанням розстрілу польських офіцерів у Катині. Але те, що ця подія, без сумніву, пов’язана з візитом російського президента Дмітрія Медведьєва – факт. Швидке впорядкування цвинтаря радянських солдатів і відкриття пам’ятника очевидно розізлило кресов’яків і польських шовіністів і зокрема представників краківського відділу КОПВ і М. Кунертові закинули і те, що він не підтримав побудови мавзолею загиблим учасникам Листопадового повстання в Копній Гурі, що біля Білостоку, що вибухнуло в листопаді 1830 р. проти російської окупації Польщі.
Дісталося д-рові Кунертові і за те, що на пам’ятнику загиблим польським високопосадовцям, що трагічно загинули під Смоленськом, відсутня релігійна та державна символіка. Поки що не маємо реакції на дану ухвалу з боку міністра культури уряду Польщі.
І все ж без антиукраїнських акцій, за останній місяць, у Польщі не обійшлося.
Читати далі
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)