Олександр Шапіро знімає "дуже революційне кіно"

"Матч смерті" певною мірою стане масовим глядацьким кіно, оскільки в стрічці висвітлюватиметься тема добра і зла.

Незважаючи на величезну кількість домислів і легенд про "матч смерті", створених ще в радянський період, Шапіро не зараховує себе до прихильників романтизації тих подій і воліє суворо дотримуватися фактів.

"Я не міфологізую цю подію, мені було цікаво дивитися матеріали німецьких операторів, зняті в 1942 році", — каже режисер, який вивчив практично всі документальні свідчення, а також зустрічався з безпосередніми очевидцями подій: болільниками і футболістами, які грали в матчах.

На питання журналіста газети "Сегодня", чи буде включено ці кадри у фільм, Шапіро відповів доволі загадково і незрозуміло: "У мене є кілька думок, про які я нікому ще не розповідав, але, як видно, це буде дуже революційне кіно. Там не буде документалізму, хоча, можливо, я занадто легковажно говорю про це, і проект внесе свої корективи".

На думку Шапіро, "матч смерті" спочатку планувався як звичайний спортивно-розважальний, а не репресивний захід, який ініціювала окупаційна влада, щоб розвіяти похмурі настрої у нудьгуючого гарнізону і місцевого населення. "Фронт був далеко, і потрібно було якось розважатися — влаштували чемпіонат Києва, провели 9 матчів, і усі вони закінчилися перемогою однієї команди — "Старт", яка повністю складався з гравців "Динамо" зразка 1934—41 років. По суті, цей безпрецедентний виграшний ряд непомітним чином перетворився на ідеологічну санкцію.

Відповідно до класичної версії, через кілька днів після останнього матчу сімох футболістів посадили в концтабір "Мишоловка", який тоді розташовувався на території нинішнього Шевченківського універмагу, а через півроку розстріляли ще чотирьох. Потім, коли наші війська в 1943 році увійшли до Києва, Лев Кассіль написав в "Известиях" про безпрецедентний героїзм людей на окупованих територіях.