Походимо по городу, спитаємось свого роду…

Це зараз серед найбільших країн світу найбагатолюдніший Китай. А вже в середині XXI століття за цим показником його у кілька разів перевершить Індія, яка нині на другому місці. І спробуй засумніватися в такому передбаченні вчених, якщо справдився інший їхній прогноз, у який колись теж важко було повірити: що населення планети зросте із 2,5 мільярда 1950 року до понад 6 мільярдів 2000-го.

Але слов’янам (їх у світі всього 5 відсотків) і, зокрема, українцям, котрих поміж слов’ян менше відсотка, такі темпи зростання населення не загрожують. Навпаки, нас ставатиме дедалі менше. Це підтверджує статистика: якщо з 52 мільйонів українців 2001 року залишилося всього 48, то вже на 1 січня 2005-го їх було 47 мільйонів 400 тисяч. І хоч зниження природного приросту населення, характерне для нинішнього часу, в розвинутих країнах відбувається лише за рахунок зменшення народжуваності, в Україні це стало наслідком ще й погіршення умов життєдіяльності людей та високої смертності. У цьому зримо переконують цвинтарні квартали, які і в містах, і в селах розростаються набагато швидше, ніж будується житло для живих.

Коріння цього сумного явища – в минулому столітті: революції, війни, голодомори, форсована індустріалізація й масові депортації, чорнобильська техногенна катастрофа. Вони призвели до втрати майже 16 мільйонів наших співвітчизників. Якби не ці чинники, вважають демографи, то на початку XXI століття населення України налічувало б 65 мільйонів. Економічні ж негаразди в 90-ті роки «вигнали» за кордон у пошуках заробітку 8 мільйонів громадян України. Загалом же за межами Батьківщини живе 27 мільйонів українців.

Писемне слово виникло ще й для того, щоб об’єднати всіх слов’ян. Кирило і Мефодій, які створили слов’янську абетку, залишили по собі не одну «мітку». Особливо для тих, хто вважає їх персонажами легенди. Років п’ятнадцять тому автограф Мефодія несподівано знайшли в німецькому місті Рейнхау. Так само, як записують мешканців готелів, Мефодій у монастирі, де жив якийсь час, вивів слов’янськими літерами своє ім’я. У тому ж Рейнхау Мефодій «втрачав зір» у темниці – за те, що проповідував не латинське, а слов’янське богослужіння. Нині за десяток кроків від місця, де колись була в’язниця, меморіальна дошка нагадує, що там перебував Мефодій…

І хоча у світі слов’ян стає дедалі менше, історія заспокоює: великі народи, які сформувалися в націю, не зникають… Та все ж і керівникам слов’янських держав, і громадянам не тільки в День слов’янської писемності та культури, а й у будні треба походжати по городу й питатися свого роду, чи всі живі і здорові… І дбати про те, щоб на це запитання озивалося все більше й більше слов’янського люду.