Звичай не був кимось створений штучно, як інші ідеології, – Звичай був створений на-родом на основі власного тисячолітнього досвіду. Звичай, чи не єдина ідеологія, що відповідає закону філософії – практика критерій істини. Тому в Звичаї відсутня релігія – вигадки жерців і попів прикриті ім`ям Бога! Звичаєва ідеологія грунтується на Національній Ідеї, її основа – життя по совісті і по Правді та пріоритет інтересів народу над всіма іншими.
Звичай – це ідеологічно-правова система, основа Народного національного Звичаєвого Ладу та народної держави. В Історії Звичаєвий Лад називається Родовим Ладом.
Звичай не був кимось створений штучно, як інші ідеології, – Звичай був створений народом на основі власного тисячолітнього досвіду. Звичай, чи не єдина ідеологія, що відповідає закону філософії – практика критерій істини. Тому в Звичаї відсутня релігія – вигадки жерців і попів прикриті ім`ям Бога! Звичаєва ідеологія грунтується на Національній Ідеї, її основа – життя по совісті і по Правді та пріоритет інтересів народу над всіма іншими.
Національна Ідея в своїй основі не змінюється, вона вічна. Звичаєва ідеологія також розглядає Природу як живий організм пов`язаний з народом і основу всіх благ, відпо-відно визначає інтереси народу і Природи як рівнозначні.
Ідейними носіями Звичаю, після загибелі феодальної «святої Русі», стали козаки-січовики як еліта нації і як тогочасні націоналісти. До січовиків відносилися також кобзарі.
До Звичаю входять міти (міфи) – елементи стародавньої Родової Віри, перекази про минуле, знання про суспільно-державну організацію і політику та правові норми – Звичаєве Право (Покон).
Звичаєве Право, його норми визначають суспільний лад, державний устрій та головні взаємовідносини в суспільстві. Норми Звичаєвого Права є незмінними, але може змі-нюватися їх формулювання, можуть блокуватися але не викидатися! архаїчні норми і вводитися нові – відповідні Звичаєвій ідеології. Що ж до звичаєвих законів то вони змінювалися відповідно потребам: Нужда закон міняє, - говорив кошовий Іван Сірко.
Відповідно, звичаї-обичаї, норми поведінки, обряди, прикладні системи не є Звичаєм. Звичай, як ідеологічно-правова система, в них присутні й вони як підсистеми, на ньому базуються, але не визначають суспільний лад та державний устрій (організацію, структуру влади). Більш того, вони як підсистеми можуть функціонувати в умовах окупації в системі чужого ладу, чужої держави на інтереси окупантів і на кінцеве знищення народу. Так, частина козаків забувши Звичай, але з усіма звичаями-обичаями і військовим мистецтвом (що отримали як спадщину для служіння народу) стали на службу Російській Імперії.
Козаки-січовики чітко розрізняли Звичай та звичаї-обичаї. Цитую витяг із скіфсько-козацького обряда братання: «Бережемо Край Звичаєм, одне одне обичаєм…».
І на своїй зброї січовики часто писали: «вєрность прєданіям» (вірність переказам).
Наш пророк Т. Шевченко під Звичаєм розуміє не обичаї (обичаї на той час в народі знали і їх дотримувалися!) коли запитує: «…Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила…».
Звичай як ідеологічно-правова система існував в Україні до кінця 18 ст., – до часів придушення гайдамаччини та знищення Січі і козацького Запоріжжя.
Ось витяг із, тоді поширеної в народі, козацької думи про руйнування Січі в якій фак-тично міститься заклик до повстання:
«Вернем нашу Україну з Першими Правами,
Отам наша Звичай-воля і втіха і слава
Нескорена ні варягом, ні поляком, ні московським кагалом!»
В цих кількох рядках дане розуміння минулого і сучасного, названі і окупанти, і конкретизована Національна Ідея, і означена мета.
І очевидно, що за цими рядками стоїть Звичаєва ідеологія.
Українська нація, чи не єдина нація у світі яка ще не так давно мала власну національно-родову ідеологію (інші нації мали і мають ідеології від своїх можновладців-поневолювачів і окупантів).
Щодо питання заборони викладення Звичаю на письмі. Дійсно, писане «мовчить» і його можна невірно трактувати (за умови, що так мудро написано, а всі інші дурні…).
Тому проблема в іншому – писане можна переписати-переіначити, а оригінал знищити – це страшне! Власне це й почала робити наша знать і старшина. І не лише Покон переписали, але навіть віру Родову знищили і скасували Бога-Духа Рода!
То що для тих злочинців були предківські карби? Ніщо, як хотіли так і переписували! Тому в народі перестали визнавати написане старшиною, волхвами і знаттю. З часом це закріпилося в традиції усної передачі Родової ідеології та Покону і забороні їх кар-бувати. Тому Кон-Покон, перекази-історія, мудрість-філософія, і ін. загалом Родова ідеологія і Право стали Звичаєм. Проте, писаний Покон-Звичай (саме головне) існував, принаймні в двох примірниках. За словами Безклубого (нагадую, що їх підтвердив старий козак І. Власюк) один примірник був схований (для нащадків), а інший зберігався у характерників. Існує інформація про «кохтирі» – особливі дуже цінні документи, що знаходилися у козаків-характерників. Цілком можливо, що кохтирі це і є написа-ний ще дуже давно різами, на дощечках Звичай.
Намагання звести Звичай до обичаїв, обрядів, пустопорожньої філософії,- чим займа-ються окремі «теоретики» – це заперечення Звичаю як Родової ідеологічно-правової системи, що визначає наш Лад та державний устрій.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Про наш Звичай
Світ:
20110927074750.jpg
Звичай не був кимось створений штучно, як інші ідеології, – Звичай був створений народом на основі власного тисячолітнього досвіду. Звичай, чи не єдина ідеологія, що відповідає закону філософії – практика критерій істини. Тому в Звичаї відсутня релігія – вигадки жерців і попів прикриті ім`ям Бога! Звичаєва ідеологія грунтується на Національній Ідеї, її основа – життя по совісті і по Правді та пріоритет інтересів народу над всіма іншими.
Національна Ідея в своїй основі не змінюється, вона вічна. Звичаєва ідеологія також розглядає Природу як живий організм пов`язаний з народом і основу всіх благ, відпо-відно визначає інтереси народу і Природи як рівнозначні.
Ідейними носіями Звичаю, після загибелі феодальної «святої Русі», стали козаки-січовики як еліта нації і як тогочасні націоналісти. До січовиків відносилися також кобзарі.
До Звичаю входять міти (міфи) – елементи стародавньої Родової Віри, перекази про минуле, знання про суспільно-державну організацію і політику та правові норми – Звичаєве Право (Покон).
Звичаєве Право, його норми визначають суспільний лад, державний устрій та головні взаємовідносини в суспільстві. Норми Звичаєвого Права є незмінними, але може змі-нюватися їх формулювання, можуть блокуватися але не викидатися! архаїчні норми і вводитися нові – відповідні Звичаєвій ідеології. Що ж до звичаєвих законів то вони змінювалися відповідно потребам: Нужда закон міняє, - говорив кошовий Іван Сірко.
Відповідно, звичаї-обичаї, норми поведінки, обряди, прикладні системи не є Звичаєм. Звичай, як ідеологічно-правова система, в них присутні й вони як підсистеми, на ньому базуються, але не визначають суспільний лад та державний устрій (організацію, структуру влади). Більш того, вони як підсистеми можуть функціонувати в умовах окупації в системі чужого ладу, чужої держави на інтереси окупантів і на кінцеве знищення народу. Так, частина козаків забувши Звичай, але з усіма звичаями-обичаями і військовим мистецтвом (що отримали як спадщину для служіння народу) стали на службу Російській Імперії.
Козаки-січовики чітко розрізняли Звичай та звичаї-обичаї. Цитую витяг із скіфсько-козацького обряда братання: «Бережемо Край Звичаєм, одне одне обичаєм…».
І на своїй зброї січовики часто писали: «вєрность прєданіям» (вірність переказам).
Наш пророк Т. Шевченко під Звичаєм розуміє не обичаї (обичаї на той час в народі знали і їх дотримувалися!) коли запитує: «…Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила…».
Звичай як ідеологічно-правова система існував в Україні до кінця 18 ст., – до часів придушення гайдамаччини та знищення Січі і козацького Запоріжжя.
Ось витяг із, тоді поширеної в народі, козацької думи про руйнування Січі в якій фак-тично міститься заклик до повстання:
«Вернем нашу Україну з Першими Правами,
Отам наша Звичай-воля і втіха і слава
Нескорена ні варягом, ні поляком, ні московським кагалом!»
В цих кількох рядках дане розуміння минулого і сучасного, названі і окупанти, і конкретизована Національна Ідея, і означена мета.
І очевидно, що за цими рядками стоїть Звичаєва ідеологія.
Українська нація, чи не єдина нація у світі яка ще не так давно мала власну національно-родову ідеологію (інші нації мали і мають ідеології від своїх можновладців-поневолювачів і окупантів).
Щодо питання заборони викладення Звичаю на письмі. Дійсно, писане «мовчить» і його можна невірно трактувати (за умови, що так мудро написано, а всі інші дурні…).
Тому проблема в іншому – писане можна переписати-переіначити, а оригінал знищити – це страшне! Власне це й почала робити наша знать і старшина. І не лише Покон переписали, але навіть віру Родову знищили і скасували Бога-Духа Рода!
То що для тих злочинців були предківські карби? Ніщо, як хотіли так і переписували! Тому в народі перестали визнавати написане старшиною, волхвами і знаттю. З часом це закріпилося в традиції усної передачі Родової ідеології та Покону і забороні їх кар-бувати. Тому Кон-Покон, перекази-історія, мудрість-філософія, і ін. загалом Родова ідеологія і Право стали Звичаєм. Проте, писаний Покон-Звичай (саме головне) існував, принаймні в двох примірниках. За словами Безклубого (нагадую, що їх підтвердив старий козак І. Власюк) один примірник був схований (для нащадків), а інший зберігався у характерників. Існує інформація про «кохтирі» – особливі дуже цінні документи, що знаходилися у козаків-характерників. Цілком можливо, що кохтирі це і є написа-ний ще дуже давно різами, на дощечках Звичай.
Намагання звести Звичай до обичаїв, обрядів, пустопорожньої філософії,- чим займа-ються окремі «теоретики» – це заперечення Звичаю як Родової ідеологічно-правової системи, що визначає наш Лад та державний устрій.
Яремчук (Єремчук Петро) 26.05.2011 р.
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)