Не легкий вибір мають зробити громадяни України: із двадцяти шести кандидатів вибрати одного в президенти. І не прогадати! Важке завдання. Замислився українець, чеше бороду, у кого вона є, чеше потилицю, якщо там рослинність збереглася, чи, у крайньому випадку, гладить босу голову: як же не промахнутися?
Це добре, думати корисно, а у цьому випадку вкрай необхідно! Але без доброзичливців не обходиться. Потягнулися убік Києва віртуози чорного піара. З тієї країни, де в цьому досягли успіхів. Одинаки і цілі бригади. Почекайте, ми вам зараз, недоумкам, розповімо, хто вам єдиний потрібний! От він, за нього і голосуйте.
Та бог з ними! Це найманці, шабашники, заплічних справ майстри. Їм що мочити самі знаєте де, що медом мазати. Заробляти їм на хліб треба, годувати родину.
Гірше, коли починає шабашити ціла держава. Так прямо й оголошено: Росія визначилася з кандидатом. У рубриці “Нарешті!” Як презент українському виборцю обіцяно за кандидатом придане 800 млн. зелененьких. Спочатку мова йшла про 600 млн., а потім було вирішено надбавити. Так хто їх там, журавлів у небі, перерахує? Знавці говорять, що вкладення в кандидатів вигідна справа, окупається з лишком.
Декларується, що Путін і Янукович – це політики прориву. Куди прориватимемося? У Європу? Ні, Європа відкидається. В Азію, хлопці, в Азію! Простору там багато! У Владивостоці технологію випробували, світ не впав! Даєш Януковича! А що ж Ющенко? Та боже нас упаси! Суцільні недоліки! Не пунктуальний, залежний, слабкий! І ще двадцять сім недоліків! З таким в Азію не прорвешся. Від себе зазначу: Україні це і не потрібно. Наїлись.
І це все явно чи неявно читається у новому щотижневику “Час України”, ніде не зареєстрованому, засновником якого значиться “Русский институт”, що є додатком до “Русского журнала”. Ясно?
Головний редактор М.Шевченко переклав назву своєї газети на російську мову як “Час Украины”. У зворотному перекладі це повинно звучати як “Година України”. Чому ж редактор так мало часу відвів Україні, якусь годину?
Здається, мало хто сумнівається у тому, що Україна вийшла, слава Всевишньому, на часовий простір. Негативне ставлення головного редактора до розпаду СРСР, тобто до здобуття незалежності Україною, недвозначно викладено у програмній статті “Хто ми такі?”, опублікованій у другому числі щотижневика.
Отже, братерська допомога приспіла. Хоча гострослови говорять, що історія вчить тому, що нічому не вчить. Однак і забувати її теж гріх. У 1918 році теж була надана братерська допомога. Про ці факти історії не прийнято згадувати в російських підручниках. Вони говорять про те, що радянська влада була експортована з більшовицької Росії в Україну. Збройним шляхом. У результаті чого республіка не тільки поміняла політичний лад, але і була позбавлена незалежності, яку вона отримала в результаті розпаду Російської імперії.
Для надання видимості законності інтервенції в Українську Народну Республіку (УНР) у Москві на початку липня 1918 року терміново було створено Комуністичну партію більшовиків України на чолі з П’ятаковим. Цей факт - проведення І з’їзду КП(б)У - був увічнений згодом меморіальною дошкою у дворі Московського архітектурного інституту. Вона і зараз там висить. В Україні на той час існувала своя соціал-демократична партія, що сповідала марксистську ідеологію і брала участь у коаліційному уряді УНР. Більш того, існувала й українська компартія, що стояла на позиціях державного суверенітету України.
Щоб виключити можливі думки про самостійність, КП(б)У була утворена як підрозділ РКП(б). Другий з’їзд КП(б)У також проходив у Москві в жовтні 1918 року. Він звільнив П’ятакова від займаної посади. Йому знайшлася інша справа – він очолив у Москві тимчасовий український уряд у вигнанні, що був утворений у листопад. цього ж року. Це був другий за рахунком український більшовицький уряд. Перший утворений в грудні 1917 року в Харкові, коли стало відомо, що у Всеукраїнських Установчих зборах більшовики одержали лише 10 відсотків місць. У скликаному ними ж Всеукраїнському з’їзді Рад у тім же місяці більшовики також виявилися в меншості.
У листопаді 1918 року утворений в Москві український уряд переїжджає в прикордонне з Україною містечко Суджа Курської області. 11 листопада РНК РСФРР видає директиву “Про підготовку екстреної військової допомоги трудящим України”, а 20 листопада ця братерська допомога почала надходити під командуванням Антонова-Овсєєнко. За військами в Харків було десантовано і тимчасовий український уряд, а місто стало столицею України. У грудні того ж року в газеті “Известия” публікується циркуляр Міністерства закордонних справ РСФРР про те, що Москва відмовляється надалі визнавати незалежність УНР.
Далі боротьба буде йти зі змінним успіхом. Прийдеться і зазнавати поразки, прийдеться і третій український уряд у вигнанні формувати, але сили були нерівними, і Україна до кінця 1921 року повернеться в лоно Російської імперії, цього разу комуністичної.
Цікаво те, що у найповнішому зібранні творів В.І.Леніна, виданому відразу після його смерті за редакцією Н.І.Бухаріна, мені не вдалося відшукати ніяких згадувань привітання, програмних рекомендацій про заснування в Москві КП(б)У. Знали, що справа нечиста, не хотіли засвічуватися.
Так і в цьому випадку - головні закоперщики в тіні, а як щит на передній лінії “зитцпредседатели”, іміджмейкери - шевченки, гордієнки. І невтямки громадянам Росії, начебто б і етнічним українцям, що негоже втручатися в справи іншої держави. Срібляки проїдяться, а гріх на душі залишиться.
Віктор Марченко, доцент Московського державного технічного університету ім. Баумана, кандидат фізико-математичних наук
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Пробі! братерська допомога приспіла!
Світ:
Та бог з ними! Це найманці, шабашники, заплічних справ майстри. Їм що мочити самі знаєте де, що медом мазати. Заробляти їм на хліб треба, годувати родину.
Гірше, коли починає шабашити ціла держава. Так прямо й оголошено: Росія визначилася з кандидатом. У рубриці “Нарешті!” Як презент українському виборцю обіцяно за кандидатом придане 800 млн. зелененьких. Спочатку мова йшла про 600 млн., а потім було вирішено надбавити. Так хто їх там, журавлів у небі, перерахує? Знавці говорять, що вкладення в кандидатів вигідна справа, окупається з лишком.
Декларується, що Путін і Янукович – це політики прориву. Куди прориватимемося? У Європу? Ні, Європа відкидається. В Азію, хлопці, в Азію! Простору там багато! У Владивостоці технологію випробували, світ не впав! Даєш Януковича! А що ж Ющенко? Та боже нас упаси! Суцільні недоліки! Не пунктуальний, залежний, слабкий! І ще двадцять сім недоліків! З таким в Азію не прорвешся. Від себе зазначу: Україні це і не потрібно. Наїлись.
І це все явно чи неявно читається у новому щотижневику “Час України”, ніде не зареєстрованому, засновником якого значиться “Русский институт”, що є додатком до “Русского журнала”. Ясно?
Головний редактор М.Шевченко переклав назву своєї газети на російську мову як “Час Украины”. У зворотному перекладі це повинно звучати як “Година України”. Чому ж редактор так мало часу відвів Україні, якусь годину?
Здається, мало хто сумнівається у тому, що Україна вийшла, слава Всевишньому, на часовий простір. Негативне ставлення головного редактора до розпаду СРСР, тобто до здобуття незалежності Україною, недвозначно викладено у програмній статті “Хто ми такі?”, опублікованій у другому числі щотижневика.
Отже, братерська допомога приспіла. Хоча гострослови говорять, що історія вчить тому, що нічому не вчить. Однак і забувати її теж гріх. У 1918 році теж була надана братерська допомога. Про ці факти історії не прийнято згадувати в російських підручниках. Вони говорять про те, що радянська влада була експортована з більшовицької Росії в Україну. Збройним шляхом. У результаті чого республіка не тільки поміняла політичний лад, але і була позбавлена незалежності, яку вона отримала в результаті розпаду Російської імперії.
Для надання видимості законності інтервенції в Українську Народну Республіку (УНР) у Москві на початку липня 1918 року терміново було створено Комуністичну партію більшовиків України на чолі з П’ятаковим. Цей факт - проведення І з’їзду КП(б)У - був увічнений згодом меморіальною дошкою у дворі Московського архітектурного інституту. Вона і зараз там висить. В Україні на той час існувала своя соціал-демократична партія, що сповідала марксистську ідеологію і брала участь у коаліційному уряді УНР. Більш того, існувала й українська компартія, що стояла на позиціях державного суверенітету України.
Щоб виключити можливі думки про самостійність, КП(б)У була утворена як підрозділ РКП(б). Другий з’їзд КП(б)У також проходив у Москві в жовтні 1918 року. Він звільнив П’ятакова від займаної посади. Йому знайшлася інша справа – він очолив у Москві тимчасовий український уряд у вигнанні, що був утворений у листопад. цього ж року. Це був другий за рахунком український більшовицький уряд. Перший утворений в грудні 1917 року в Харкові, коли стало відомо, що у Всеукраїнських Установчих зборах більшовики одержали лише 10 відсотків місць. У скликаному ними ж Всеукраїнському з’їзді Рад у тім же місяці більшовики також виявилися в меншості.
У листопаді 1918 року утворений в Москві український уряд переїжджає в прикордонне з Україною містечко Суджа Курської області. 11 листопада РНК РСФРР видає директиву “Про підготовку екстреної військової допомоги трудящим України”, а 20 листопада ця братерська допомога почала надходити під командуванням Антонова-Овсєєнко. За військами в Харків було десантовано і тимчасовий український уряд, а місто стало столицею України. У грудні того ж року в газеті “Известия” публікується циркуляр Міністерства закордонних справ РСФРР про те, що Москва відмовляється надалі визнавати незалежність УНР.
Далі боротьба буде йти зі змінним успіхом. Прийдеться і зазнавати поразки, прийдеться і третій український уряд у вигнанні формувати, але сили були нерівними, і Україна до кінця 1921 року повернеться в лоно Російської імперії, цього разу комуністичної.
Цікаво те, що у найповнішому зібранні творів В.І.Леніна, виданому відразу після його смерті за редакцією Н.І.Бухаріна, мені не вдалося відшукати ніяких згадувань привітання, програмних рекомендацій про заснування в Москві КП(б)У. Знали, що справа нечиста, не хотіли засвічуватися.
Так і в цьому випадку - головні закоперщики в тіні, а як щит на передній лінії “зитцпредседатели”, іміджмейкери - шевченки, гордієнки. І невтямки громадянам Росії, начебто б і етнічним українцям, що негоже втручатися в справи іншої держави. Срібляки проїдяться, а гріх на душі залишиться.
Віктор Марченко,
доцент Московського державного технічного університету ім. Баумана, кандидат фізико-математичних наук
----------------------------------------------------
В тему:
Передчасна радість
Звернення до української молоді Росії
“Наше вам, панове московити…”
Почуй мене, Україно!
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)