Прокляті гроші

Київський Ботанічний Сад ім. Академіка Гришка несе на собі карму перманентної нестабільності. В бузкових хащах зачаїлося неперсоніфіковане зло, товстий служитель ортодоксального культу, лиховісно розгойдуючи пухкими руками, лякає пенсіонерок всесвітньою змовою вурдалаків, особовий склад з граблями та брандсбойтами своєю демонстративно неквапливою ходою нагадує гаїтянських зомбі періоду розквіту режиму Дювальє-молодшого. Так і чекаєш на дружнє похлопування по лівому плечу квадратовоголового чекатілівського клона. Обертаєшься - нікого. Лише пилюка тихо завива.

Німб комерціалізаційної сакральності розквітнув на ботсадівських теренах в розпал перестройки. Саме в ті блаженні часи за досі нез’язованих обставин (бо ніхто не хотів з’ясовувати) дематеріалізувався значний відсоток корисних у розгалуженому господарстві речей. Зокрема автомобіль «Волга», подальша сумна доля якого й досі є предметом неквапливих розмов старожилів. Таке про нього кажуть, - вірити не хочеться.

Приторговували на тихих алеях окулярами, іграшками, дрібним крамом - надибати на видубецьких кручах можна було багато чого. А як щодо фінансового чинника, резонно запитає кмітливий читач? Невже саме тут вперше торжествував принцип безготівкової благочинності?

Хітом сезону в Ботсаду традиційно є період цвітіння бузку: щодня до 140 000 відвідувачів штурмують зоряну браму цього поважного закладу з метою побачити та подихати. Квиток для дорослих коштує 5 гривень, для студентів - 1 гривня. Можна підрахувати середній добовий прибуток. Чому ж тоді блаженні наукові співробітники жаліються відвідувачам про нестачу коштів на відрядження, конференції, поновлення матеріальної бази? Як не прийдеш - обов’язково наштовхнешься на чергового мовчазного бунтівника із ненавистю у зеленуватих очах. Гроші, де ви? Можливо, про це знає директор Ботсада Тетяна Михайлівна Черевченко. А можливо таємницю спроможна повідати заступник директора по господарській частині Бабич Ольга Григорівна?

Спецоперація 30 травня із міченою купюрою, податковою та наручниками, в епіцентрі якої перебувала вищезгадана О.Г.Бабич, породила у особового складу чимало запитань. Це ж треба таке накоїти, щоб добрі люди увесь час переймалися проблемами фінансування! Адже і зарплати несвоєчасно сплачують, і господарську частину захаращено.

Надихає віра в нетлінну, наче Фредді Крюгер, справедливість. Адже завжди на допомогу приходять люб’язні дядьки в шортах, що мають відношення до засобів масової інформації.

Працівники Ботсаду мають регулярно отримувати зарплату, їздити у відрядження та відвідувати пізнавальні у науково-практичному плані конференції, семінари і симпозіуми. Треба їм в цьому допомогти.

Гроші - народу!