На наших очах світ дуже швидко і кардинально змінюється. Те, що раніше відбувалося протягом тисячоліть, в ХХ столітті перейшло на десятиліття. Нині зміни в суспільстві «варяться» вже впродовж лише років, місяців і навіть днів. При цьому політологи абсолютно прогавили нове явище сьогодення - революцію без лідера.
В політології, геополітиці і футурології здавалося б назавжди непорушним мало залишатися канонізоване твердження про те, що будь-яка революція може відбутися лише за умови того, що суспільство висуває зі своїх струнких рядів для її здійснення лідера.
В минулому все так і відбувалося. Спартак, Вашингтон, Хмельницький, Бандера, Лєнін, Гітлер, Маоцзедун, Ганді, Піночет. Всіх і не перерахуєш. Але цих абсолютно різних людей об’єднувало одне: вони була безперечними лідерами кардинальних революційних суспільних змін у своїх країнах.
Нинішні революції в Північній Африці, Близькому Сході, а за ними і в інших регіонах і державах, включаючи незабаром і Україну, вивели на світову арену абсолютно нове суспільне явище, ще не усвідомлену людством геостратегічну проблему – революції без лідера і персонального їх символу.
Я вже неодноразово писав про те, що в Україні другої Помаранчевої революції не буде. Все відбуватиметься набагато трагічніше. І не лише тому, що у нашої нації почуття ейфорії і надій на свободу і щасливе та заможне життя дуже швидко змінилося на дуже глибоке, важке і липке почуття ненависті.
Проблема тут, на мою думку, не стільки в цьому. Вона полягає в тому, що лідер нації завжди відіграє в суспільстві стабілізуючу роль. Справжній лідер, а не за посадою. Це має бути людина, моральні якості якої, все її життя відповідає якимось найвищим духовним стандартам. Без такого лідера стихійність революції зростає незрівнянно.
Здається б, що суспільний розвиток у нашій країні за останні 20 років спеціально зробив так, щоб нація абсолютно зневірилася в будь-якому навіть потенційному лідері, як символі і стабілізуючому началі революції.
Абсолютно ніякий Ющенко, просто фантастичні, найкоректніше кажучи, Янукович, Азаров, Бродський, Табачник ніби задля доведення ситуації до повного абсурду опинилися на самій горі суспільства.
Навіщо нам гумористи Петросян і Жванецький, коли націю щоденно розважають своїми висловлюваннями і діями керівники держави. Саме через цих людей в суспільстві глибоко вкоренилася думка, що на саму гору хвиля виносить лише повний непотріб. А тут ще побоїща у Верховній Раді, що взагалі знаходяться за межею не лише розумного, але й добра і зла.
Здавалося б ситуація в Україні в цьому сенсі хоча і гірша, ніж в Тунісі і Єгипті, там ніхто стільцями в парламенті голови депутатам ніколи не трощив, але матиме подібні наслідки. Так, і в Тунісі, і в Єгипті всі можливі лідери були скомпрометовані як бандити, злодії, корупціонери, невігласи і дурні. Однак у нас ситуація стратегічно набагато гірша, ніж в Тунісі, Єгипті, Туреччині чи навіть Лівії.
Проблема полягає в тому, що в перелічених країнах, та і практично в усіх інших з однотипною ситуацією, як показує історія і сьогодення, роль стабілізатора у суспільстві бере на себе армія, а точніше її дуже освічена, культурна, з європейським вихованням і менталітетом верхівка. Всі армійські керівники цих держав закінчили французький Сен-Сір чи американський Вест-Пойнт, знають декілька мов, розуміються на мистецтві, читають в оригіналі твори європейської класики. Вони розуміють, що в нових умовах лише армія здатна взяти на себе роль рятувальника нації. У нас таких людей в силових структурах взагалі немає. В цьому і полягає трагізм української ситуації.
В наш час роль організатора революцій взяли на себе соціальні мережі Інтернету, блоги, твіттери і таке інше. В Україні Інтернетом регулярно користується до 10 млн. осіб. А це вже набагато більше за критичну масу для реалізації будь-якого суспільного проекту. Це найбільш «просунуті» люди нашого суспільства. За власною сутністю, інтелектуальним рівнем вони вже є революціонерами, тому що ніхто інший, крім них, не розуміє і не знає абсолютну прогнилість згори донизу нинішнього режиму в Україні, його вже не стратегічну, але й тактичну безперспективність.
Очевидно, що антиукраїнські сили в Україні, алогічні і абсурдні у нас за самим визначенням і власною сутністю, здатні мобілізувати до своїх лав лише абсолютні покидьки суспільства. Точно на такі ж верстви «трудящих» вимушена в нашій державі спиратися і Росія в особі ФСБ, УПЦ Московського патріархату і такого іншого. Розумна і чесна людина, незважаючи на її етнічну належність, ніколи не продасть неньку Україну, свій народ, свою землю. В цьому і знаходиться великий оптимізм нашої справи.
Сучасне життя вже породило нове явище суспільного життя – революцію без лідера. Але що робити далі без нього ще не придумало.
Вибрані статті Петра Масляка на порталі
«Народний Оглядач»:
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Революції без лідера як нове явище світоустрою
Світ:
В минулому все так і відбувалося. Спартак, Вашингтон, Хмельницький, Бандера, Лєнін, Гітлер, Маоцзедун, Ганді, Піночет. Всіх і не перерахуєш. Але цих абсолютно різних людей об’єднувало одне: вони була безперечними лідерами кардинальних революційних суспільних змін у своїх країнах.
Нинішні революції в Північній Африці, Близькому Сході, а за ними і в інших регіонах і державах, включаючи незабаром і Україну, вивели на світову арену абсолютно нове суспільне явище, ще не усвідомлену людством геостратегічну проблему – революції без лідера і персонального їх символу.
Я вже неодноразово писав про те, що в Україні другої Помаранчевої революції не буде. Все відбуватиметься набагато трагічніше. І не лише тому, що у нашої нації почуття ейфорії і надій на свободу і щасливе та заможне життя дуже швидко змінилося на дуже глибоке, важке і липке почуття ненависті.
Проблема тут, на мою думку, не стільки в цьому. Вона полягає в тому, що лідер нації завжди відіграє в суспільстві стабілізуючу роль. Справжній лідер, а не за посадою. Це має бути людина, моральні якості якої, все її життя відповідає якимось найвищим духовним стандартам. Без такого лідера стихійність революції зростає незрівнянно.
Здається б, що суспільний розвиток у нашій країні за останні 20 років спеціально зробив так, щоб нація абсолютно зневірилася в будь-якому навіть потенційному лідері, як символі і стабілізуючому началі революції.
Абсолютно ніякий Ющенко, просто фантастичні, найкоректніше кажучи, Янукович, Азаров, Бродський, Табачник ніби задля доведення ситуації до повного абсурду опинилися на самій горі суспільства.
Навіщо нам гумористи Петросян і Жванецький, коли націю щоденно розважають своїми висловлюваннями і діями керівники держави. Саме через цих людей в суспільстві глибоко вкоренилася думка, що на саму гору хвиля виносить лише повний непотріб. А тут ще побоїща у Верховній Раді, що взагалі знаходяться за межею не лише розумного, але й добра і зла.
Здавалося б ситуація в Україні в цьому сенсі хоча і гірша, ніж в Тунісі і Єгипті, там ніхто стільцями в парламенті голови депутатам ніколи не трощив, але матиме подібні наслідки. Так, і в Тунісі, і в Єгипті всі можливі лідери були скомпрометовані як бандити, злодії, корупціонери, невігласи і дурні. Однак у нас ситуація стратегічно набагато гірша, ніж в Тунісі, Єгипті, Туреччині чи навіть Лівії.
Проблема полягає в тому, що в перелічених країнах, та і практично в усіх інших з однотипною ситуацією, як показує історія і сьогодення, роль стабілізатора у суспільстві бере на себе армія, а точніше її дуже освічена, культурна, з європейським вихованням і менталітетом верхівка. Всі армійські керівники цих держав закінчили французький Сен-Сір чи американський Вест-Пойнт, знають декілька мов, розуміються на мистецтві, читають в оригіналі твори європейської класики. Вони розуміють, що в нових умовах лише армія здатна взяти на себе роль рятувальника нації. У нас таких людей в силових структурах взагалі немає. В цьому і полягає трагізм української ситуації.
В наш час роль організатора революцій взяли на себе соціальні мережі Інтернету, блоги, твіттери і таке інше. В Україні Інтернетом регулярно користується до 10 млн. осіб. А це вже набагато більше за критичну масу для реалізації будь-якого суспільного проекту. Це найбільш «просунуті» люди нашого суспільства. За власною сутністю, інтелектуальним рівнем вони вже є революціонерами, тому що ніхто інший, крім них, не розуміє і не знає абсолютну прогнилість згори донизу нинішнього режиму в Україні, його вже не стратегічну, але й тактичну безперспективність.
Очевидно, що антиукраїнські сили в Україні, алогічні і абсурдні у нас за самим визначенням і власною сутністю, здатні мобілізувати до своїх лав лише абсолютні покидьки суспільства. Точно на такі ж верстви «трудящих» вимушена в нашій державі спиратися і Росія в особі ФСБ, УПЦ Московського патріархату і такого іншого. Розумна і чесна людина, незважаючи на її етнічну належність, ніколи не продасть неньку Україну, свій народ, свою землю. В цьому і знаходиться великий оптимізм нашої справи.
Сучасне життя вже породило нове явище суспільного життя – революцію без лідера. Але що робити далі без нього ще не придумало.
Вибрані статті Петра Масляка на порталі
«Народний Оглядач»:
Системна криза влади в Україні
Чому відбуваються революції: Туніс та інші…
Анафема Україні (відповідь українця прем’єр-міністру Росії Путіну)
Маразм застою в Україні
Куди йде Україна: геостратегічний прогноз футуролога
Яку нову країну ми будуємо?
Від рецесії до депресії
Очищення згори або очищення знизу: геостратегічний прогноз
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)