Загальна теорія систем цілком обгрунтовано твердить, що причини змін стану будь-якої системи не знаходяться в ній самій. Вона здатна трансформуватися лише під впливом надсистеми.
Цікаво мені читати твердження деяких представників нинішньої влади, сенс яких зводиться до того, що нам ніякі там американці, європейці і всі інші з ними в купі не указ. Мов будемо робити те, що захочемо, піднімаємося з колін і таке інше.
Знаходячись на грунті сучасної наукової методології таке слухати у крайньому разі дивно. Хоча з точки банального емоційного сприйняття дійсності людьми, які не надто переймаються сутністю суспільних явищ сьогодення, подібні заяви зрозуміти можна. Комплекс неповноцінності гризе багатьох.
Однак світ розвивається за власними законами і закономірностями. До речі, цілком об’єктивними, а отже і не залежними від волі людей. Яким би великим начальником ти не був, а відмінити закони суспільного буття ти не зможеш. Як не надувай щоки.
Думаю, що ні для кого не секрет, що Україна як держава є системним організмом, який входить до надсистеми або суперсистеми Європа, а та в свою чергу є складовою гіперсистеми Світ. Мету, програму дій для системи завжди задає надсистема. Це в сучасній наукові методології елементарні речі.
Звідси висновок, якщо система ставить перед собою цілі, які входять в протиріччя з цілями суперсистеми, вона не може бути ефективною. Вона наражає себе на небезпеку. Таким чином, якщо можновладці України не виконують цілей, які поставили їм супер- і гіперсистеми, в даному випадку їх уособлюють ЄС і США, вона порушують принцип ефективного цілепокладання і ставлять себе під об’єктивний удар надсистем.
Ви можете сказати, як люблять у нас заявляти: та кому там ми потрібні. Будемо робити, що захочемо і нічого нам не буде. Це чистої води ілюзія і утопія. Цілі підсистеми (Україна) навіть у принципі не мають суперечити цілям системи, тобто ЄС. І останній просто вимушений втручатися в функціонування України.
І не тому, що вони там нас так люблять чи навпаки не люблять. Ніжні почуття тут ні до чого. Україна не дівка на виданні. Справа в тому, що підсистема, яка декларує мету, що йде врозріз з метою системи, дезорганізує роботу останньої. Саме в цьому і криється нинішня, кажучи науково, ентропія Європейського Союзу. Йому вдалося вирішити проблему з Югославією, яка вносила однозначну деструкцію в європейський порядок. Тепер прийдеться вирішувати проблеми Білорусі і України.
Хочуть цього США і ЄС, а також НАТО чи ні - це не має ніякого об’єктивного значення. Вирішувати долю своєї підсистеми, тобто України прийдеться їм. Вона сама, як показує досвід останніх двадцяти років, вирішити свої проблеми не у змозі. Це просто, так би мовити, голий факт.
Тому надувати щоки і ставати в позу тут не доречно. Треба просто шукати шляхи «м’якого» сценарію допомоги. А то з часом він перетвориться на досить жорсткий. Тим більше, що нічого дивного чи ненаукового тут немає. Загальна теорія систем цілком обгрунтовано твердить, що причини змін стану будь-якої системи не знаходяться в ній самій. Вона здатна трансформуватися лише під впливом надсистеми.
Я не знаю чи розуміють у ЄС і США про сучасний стан України і навколо України так науковоподібно як виклав я. Але думаю, що тиск на нашу владу буде щораз посилюватися. І це цілком закономірно.
Ні для кого не є таємницею, що система Україна в усіх своїх нинішніх проявах не є ефективною. І це найкоректніше кажучи. Для того, щоб Україна почала змінюватися на сучасний лад, обов’язково потрібні зовнішні стимули. І для цього не потрібно багато. Методика вже давно відпрацьована.
В системі Азія, як показує історичний досвід, підсистеми світової системи надто інертні до радикальних змін. В системі Африка взагалі системна організація знаходиться ще в зародковому стані.
В системі Європа, як виявилося на прикладі Мілошевича, для цього достатньо змінити лише одну людину.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Система і надсистема
Світ:
Знаходячись на грунті сучасної наукової методології таке слухати у крайньому разі дивно. Хоча з точки банального емоційного сприйняття дійсності людьми, які не надто переймаються сутністю суспільних явищ сьогодення, подібні заяви зрозуміти можна. Комплекс неповноцінності гризе багатьох.
Однак світ розвивається за власними законами і закономірностями. До речі, цілком об’єктивними, а отже і не залежними від волі людей. Яким би великим начальником ти не був, а відмінити закони суспільного буття ти не зможеш. Як не надувай щоки.
Думаю, що ні для кого не секрет, що Україна як держава є системним організмом, який входить до надсистеми або суперсистеми Європа, а та в свою чергу є складовою гіперсистеми Світ. Мету, програму дій для системи завжди задає надсистема. Це в сучасній наукові методології елементарні речі.
Звідси висновок, якщо система ставить перед собою цілі, які входять в протиріччя з цілями суперсистеми, вона не може бути ефективною. Вона наражає себе на небезпеку. Таким чином, якщо можновладці України не виконують цілей, які поставили їм супер- і гіперсистеми, в даному випадку їх уособлюють ЄС і США, вона порушують принцип ефективного цілепокладання і ставлять себе під об’єктивний удар надсистем.
Ви можете сказати, як люблять у нас заявляти: та кому там ми потрібні. Будемо робити, що захочемо і нічого нам не буде. Це чистої води ілюзія і утопія. Цілі підсистеми (Україна) навіть у принципі не мають суперечити цілям системи, тобто ЄС. І останній просто вимушений втручатися в функціонування України.
І не тому, що вони там нас так люблять чи навпаки не люблять. Ніжні почуття тут ні до чого. Україна не дівка на виданні. Справа в тому, що підсистема, яка декларує мету, що йде врозріз з метою системи, дезорганізує роботу останньої. Саме в цьому і криється нинішня, кажучи науково, ентропія Європейського Союзу. Йому вдалося вирішити проблему з Югославією, яка вносила однозначну деструкцію в європейський порядок. Тепер прийдеться вирішувати проблеми Білорусі і України.
Хочуть цього США і ЄС, а також НАТО чи ні - це не має ніякого об’єктивного значення. Вирішувати долю своєї підсистеми, тобто України прийдеться їм. Вона сама, як показує досвід останніх двадцяти років, вирішити свої проблеми не у змозі. Це просто, так би мовити, голий факт.
Тому надувати щоки і ставати в позу тут не доречно. Треба просто шукати шляхи «м’якого» сценарію допомоги. А то з часом він перетвориться на досить жорсткий. Тим більше, що нічого дивного чи ненаукового тут немає. Загальна теорія систем цілком обгрунтовано твердить, що причини змін стану будь-якої системи не знаходяться в ній самій. Вона здатна трансформуватися лише під впливом надсистеми.
Я не знаю чи розуміють у ЄС і США про сучасний стан України і навколо України так науковоподібно як виклав я. Але думаю, що тиск на нашу владу буде щораз посилюватися. І це цілком закономірно.
Ні для кого не є таємницею, що система Україна в усіх своїх нинішніх проявах не є ефективною. І це найкоректніше кажучи. Для того, щоб Україна почала змінюватися на сучасний лад, обов’язково потрібні зовнішні стимули. І для цього не потрібно багато. Методика вже давно відпрацьована.
В системі Азія, як показує історичний досвід, підсистеми світової системи надто інертні до радикальних змін. В системі Африка взагалі системна організація знаходиться ще в зародковому стані.
В системі Європа, як виявилося на прикладі Мілошевича, для цього достатньо змінити лише одну людину.
В тему:
Три поверхи Великого Переходу: соціальний, національний, магічний
Схема порятунку мурашника
Ліберальний маразм та українська політика
2012 - рік Чорного Дракона. Радіймо, арії!
Революція в Україні: коли і як?
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)