Україна не готова до зміни геополітичної ситуації в світі

Перша — співвідношення сил на міжнародній арені змінюється. Стабільний однополярний світ відживає своє. Америка більше не в змозі грати роль світового поліцейського, перелік геополітичних пріоритетів США скорочується на очах. Схоже, адміністрація президента Обами має намір зосередитися на проблемах Іраку й Афганістану, пожертвувавши іншими напрямами. Набирає сили Китай. Грає м’язами Кремль. Старенька Європа в особі Німеччини та Франції пасує перед зміцнілим російським ведмедем.

Друга — криза міжнародних інститутів і міжнародного права. ООН дедалі більше нагадує свою безсилу попередницю — Лігу Націй. Наростають внутрішні протиріччя в НАТО і ЄС, поступово знижується їх геополітична вага. У міжнародних відносинах право сили остаточно взяло гору над силою права. Яскравий приклад — минулорічна війна між Росією та Грузією. Сильний може безкарно бити слабкого, нехтуючи правовими нормами. У світової спільноти немає реальних можливостей зупинити агресора.

Третя — у Східній Європі та СНД стартував черговий територіальний переділ. Принцип непорушності кордонів більше не шанують. Косово, Абхазія, Південна Осетія... Нещодавні події в Кишиневі засвідчили, що Молдова ризикує зникнути з карти Європи, ставши частиною Румунії. Геополітична буря впритул наблизилася до українських кордонів, загрожуючи нам неприємностями. Адже Україна — своєрідний рекордсмен за кількістю проблемних регіонів: Бессарабія, Буковина, Закарпаття, Кримський півострів...

Що може протиставити новітнім геополітичним викликам Україна? Поки похвалитися нічим.

Українська еліта так і не спромоглася виробити єдину позицію щодо ключових питань зовнішньої політики. Євроатлантисти і русофіли повсякчас ілюструють байку про Лебедя, Рака і Щуку. Втім, про яку консолідацію еліт може йтися, якщо геополітична згода відсутня в українському суспільстві? Для одних стала самоціллю втеча від Москви, інші хочуть будь-що дружити з Кремлем. Поступатися ніхто не має наміру.

Репутація України у світі суттєво підірвана. Від народженого помаранчевою революцією позитивного іміджу не залишилося й сліду. Наші внутрішні чвари зробили свою справу: у Брюсселі й Вашингтоні, у Берліні й Парижі Україну сприймають як ненадійного, непередбачуваного партнера. Країну, з якою неможливо вести серйозний діалог і яка не годиться на роль повноцінного союзника. Звісно, заради такої держави не варто псувати стосунків із могутньою Росією.

Офіційний Київ перебуває в полоні застарілих стереотипів 1990-х. Ми сподіваємося на заступництво Вашингтона, але США вже не мають колишнього впливу. Намагаємося скопіювати модель євроатлантичної інтеграції, що колись спрацювала в країнах Східної Європи. Але тепер інші часи, і вступ України до НАТО — перспектива не менш примарна, ніж наше членство в ЄС. Омріяний потяг давно поїхав, а ми й досі стоїмо в черзі по квитки. Час здати рецепти 1990-х в архів і виробити нову стратегію, що дозволить Україні ефективно маневрувати в геополітичному трикутнику ЄС-США-РФ.

Світ змінюється, руйнуються кордони, не працюють старі правила. Україна повинна щонайшвидше пристосуватися до нових реалій, зарезервувати місце під сонцем. Необхідно знайти надійні механізми, що гарантують суверенітет і територіальну цілісність нашої держави. Сховати голову в пісок і сподіватися, що світові бурі нас оминуть, — не вихід. Якщо сьогодні ми не перетворимося на активного геополітичного гравця, завтра Україна стане розмінним пішаком у чужій грі.

---

В тему:

УКРАЇНСЬКИЙ ТРАНЗИТ, або чи захищає НАТО від дурості

Метафізичні основи Третього Гетьманату