А об’єднання українців в Геленджику та місті Горячий Ключ ведуть активну роботу без реєстрации. Українці Чорноморського узбрежежжя Росії просять свою історичну Батьківщину допомогти з освітою. Михайло Горинь – голова Української Всесвітньої Координаційної Ради запевнив, що сприятиме тому, щоб українське Міністерство освіти “заохочувало, ввело пільги” для абітурієнтів з російської діаспори. Як живуть українці Чорноморського узбережжя Кавказу Російської Федерації?
Станиця Лазаревська неподалік від Сочі. Тут живе 8 тисяч українців. Уперше, після п’яти областей Росії, українську делегацію місцеві українці зустрічають у власному приміщенні – або як співають - хаті.
Галина Москвичова, керівник дитячого фольклорного ансамблю “Рушник”: Наша хата невеличка, лиш коморка і світличка,
але нам в ній веселенько, Україна в ній маленька!
Центр національних культур станиці Лазаревської утворили за принципом такого собі Радянського Союзу. Тут і вірмени свою кімнатку мають, і білоруси, греки, і кубанські козаки. У росіян неприхована радянська ностальгія: “15 республік - 15 сестер!”- і природно, найстарша - Росія. Громадське об’єднання українців Сочі нараховує 170 членів. Даху над головою вони не мають, тому збираються в саду, де дерева Дружби ростуть. Це дерева-прищепи: на одній гілці - і лимон, і апельсин, і мандарин. В уяві сочинців таке дерево-покруч - інтернаціоналізм символізує.
Максим Розумний, член Української Всесвітньої Координаційної Ради: Мені здається, що один з основних уроків, які Україна і Росія винесли з останніх подій історичних це те, що такі дерева не ростуть, їх можна створити штучно, але насправді залишаються в природі - дуби, клени, яблуні.
У Лазаревському на честь українсько-російської Дружби посадили коречник - камфорне дерево. Пояснили, що калина - символ України - взимку не виживе. Історики зазначають, що після Кавказької війни 1864-го року чорноморське узбережжя заселяли малоземельні і безземельні селяни Російської імперії. Українців, греків і грузинів оселилося тут найбільше. Нині в Сочі - найбільше вірменів, після росіян. Вони три школи вірменські мають і чотири газети. Українці, яких тут понад 22 тисячі, цього, схоже, й не прагнуть. Навіть мову рідну вивчати не хочуть.
Віктор Антонюк, голова Українського Культурного Центру в Сочі: Зрусифікована вся молодь. Батьки не хочуть віддавати дітей в український факультатив, тому їх немає, вони не організовані. А можливіть організувати факультатив є, втім батьки впевнені, що дитина може обійтися без української мови.
Микола Сергієнко, голова Товариства української культури Кубані: Співають пісню Шевченка: “Чом Ви стали на папері сумними рядками?” Я запитав, що це означає. Мені кажуть: “А єто они стали на паперти”, папір- для них паперть. Вони розуміють на папері, тобто милостиню просять.
“Покуть” - так назвали українці станиці Лазаревська Український культурний центр. Тут звичаї українського народу вивчають, мову не забувають і навіть клас гри на бандурі відкрили. Але, оскільки бандуристів-фахівців тут обмаль, гру на бандурі викладала вчителька з дипломом диригента російських народних інструментів.
Ганна Гніденко, голова громади “Покуть”: Ми вже кілька років б’ємося від України про навчання, стажування наших працівників. На комерційній основі - нам нереально. Платити 1000 доларів за одну людину - це просто нереально. Це основне питання, яке б ми хотіли, щоб Україна допомогла нам вирішити - в навчанні наших спеціалістів в Україні.
Хоч Україна і Росія декларують, що будують свої взаємини на принципах справедливості і рівності, координатор української діаспори Михайло Горинь вважає, що їх не дотримують саме росіяни.
Михайло Горинь, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради: Коли ми говоримо про нормалні стосунки між державами, то нам треба народною приказкою: “Ми – Вам, а Ви – нам”. Дружба не може бути між паном і рабом, між поміщиком і кріпаками. Дружба може бути між двома рівними партнерами.
Бути українцем в Росії - не просто, росіянином в Україні - значно легше: тут тобі і мова російська, і книжка, і театр, і телебачення. У Росії ж самовираження українців зводиться до вареників на столі і гри на бандурі – якщо батьки віддали до недільної школи.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Українська Кубань сьогодні
Світ:
03012701s.jpg
Станиця Лазаревська неподалік від Сочі. Тут живе 8 тисяч українців. Уперше, після п’яти областей Росії, українську делегацію місцеві українці зустрічають у власному приміщенні – або як співають - хаті.
Галина Москвичова, керівник дитячого фольклорного ансамблю “Рушник”:
Наша хата невеличка, лиш коморка і світличка,
але нам в ній веселенько, Україна в ній маленька!
Центр національних культур станиці Лазаревської утворили за принципом такого собі Радянського Союзу. Тут і вірмени свою кімнатку мають, і білоруси, греки, і кубанські козаки. У росіян неприхована радянська ностальгія: “15 республік - 15 сестер!”- і природно, найстарша - Росія. Громадське об’єднання українців Сочі нараховує 170 членів. Даху над головою вони не мають, тому збираються в саду, де дерева Дружби ростуть. Це дерева-прищепи: на одній гілці - і лимон, і апельсин, і мандарин. В уяві сочинців таке дерево-покруч - інтернаціоналізм символізує.
Максим Розумний, член Української Всесвітньої Координаційної Ради:
Мені здається, що один з основних уроків, які Україна і Росія винесли з останніх подій історичних це те, що такі дерева не ростуть, їх можна створити штучно, але насправді залишаються в природі - дуби, клени, яблуні.
У Лазаревському на честь українсько-російської Дружби посадили коречник - камфорне дерево. Пояснили, що калина - символ України - взимку не виживе. Історики зазначають, що після Кавказької війни 1864-го року чорноморське узбережжя заселяли малоземельні і безземельні селяни Російської імперії. Українців, греків і грузинів оселилося тут найбільше. Нині в Сочі - найбільше вірменів, після росіян. Вони три школи вірменські мають і чотири газети. Українці, яких тут понад 22 тисячі, цього, схоже, й не прагнуть. Навіть мову рідну вивчати не хочуть.
Віктор Антонюк, голова Українського Культурного Центру в Сочі:
Зрусифікована вся молодь. Батьки не хочуть віддавати дітей в український факультатив, тому їх немає, вони не організовані. А можливіть організувати факультатив є, втім батьки впевнені, що дитина може обійтися без української мови.
Микола Сергієнко, голова Товариства української культури Кубані:
Співають пісню Шевченка: “Чом Ви стали на папері сумними рядками?” Я запитав, що це означає. Мені кажуть: “А єто они стали на паперти”, папір- для них паперть. Вони розуміють на папері, тобто милостиню просять.
“Покуть” - так назвали українці станиці Лазаревська Український культурний центр. Тут звичаї українського народу вивчають, мову не забувають і навіть клас гри на бандурі відкрили. Але, оскільки бандуристів-фахівців тут обмаль, гру на бандурі викладала вчителька з дипломом диригента російських народних інструментів.
Ганна Гніденко, голова громади “Покуть”:
Ми вже кілька років б’ємося від України про навчання, стажування наших працівників. На комерційній основі - нам нереально. Платити 1000 доларів за одну людину - це просто нереально. Це основне питання, яке б ми хотіли, щоб Україна допомогла нам вирішити - в навчанні наших спеціалістів в Україні.
Хоч Україна і Росія декларують, що будують свої взаємини на принципах справедливості і рівності, координатор української діаспори Михайло Горинь вважає, що їх не дотримують саме росіяни.
Михайло Горинь, голова Української Всесвітньої Координаційної Ради:
Коли ми говоримо про нормалні стосунки між державами, то нам треба народною приказкою: “Ми – Вам, а Ви – нам”. Дружба не може бути між паном і рабом, між поміщиком і кріпаками. Дружба може бути між двома рівними партнерами.
Бути українцем в Росії - не просто, росіянином в Україні - значно легше: тут тобі і мова російська, і книжка, і театр, і телебачення. У Росії ж самовираження українців зводиться до вареників на столі і гри на бандурі – якщо батьки віддали до недільної школи.
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)