Чи дивно, що і в Миколаєві знайшлися щирі українці за національністю, які шанували і шанують рідну мову, радо зустріли акцію “Калинова гілка” і взялися всіляко допомагати в такій нелегкій справі. При зустрічах з ними відчувалося, що вони нарешті дочекалися живої справи по духовному, українському національному відродженню серед оточуючого з усіх боків російськомовного середовища з його закликами на підтримку якоїсь політичної сили , яка рветься до влади. Та, як не прикро, таких було мало.
Були інші. Було і таке, що кожного разу нагадувало про ганебний стан української справи, справи українського національного відродження. Отже, гляньмо на себе в дзеркало, побратими-українці, будь ласка!
Крамничка з продажу всілякого дріб’язку. Знайома жіночка, власник крамниці. Завжди відповідає українською мовою. Заводимо розмову про акцію, пропонуємо долучитися.
- Не візьму наклейки, бо боюся реакції російськомовних. Будуть обходити десятою дорогою, а то й придумають шкоду якусь. Було мені: почепила в крамниці якусь агітацію за БЮТ. Заходять і кажуть: ”Это те, которых бьют”. І дивляться на мене. То я вже після цього не хочу ніяких акцій.
- Подумайте: ми ж в Україні, а не в лісі. Вовків боятися, то і в ліс не ходити. А тут..
- А тут зроблять славу: ”Націоналісти. Бандерівці”. А мені треба щось продати. Не хочу і думати…
Павільончик “Кури гріль”. Із вікна виглядає молодий чолов’яга. Виявляється, українець. Вітаємося українською. Відповідає російською.
- А чому так: ми до Вас –українською, а Ви - російською?
- А в мире много людей, которые разговаривают не на своем родном языке. И ничего! Живут!
- Але ж Ви не зустрінете англійця, який би в Анлії відповідав англійцю, наприклад, французькою. Навіть в Україні Ви не зустрінете, зокрема, грузинів чи татар, які б розмовляли між собою російською.
- Ну, агличане, грузины, татары для нас не указ. Мы украинцы в Украине сами с усами.
- Це Ви так думаєте?
- Поверьте, не только я. До свидания!
І не помилився, як не прикро.
Книгарня. Продавщиця- молода жінка, українка. Відповідає виключно російською. Намагаємося переконати, розказуємо про акцію, показуємо наклейки.
- Нет, не возьму. Я училась в русской школе и мне русский язык- родной!
- Ви помиляєтеся. Рідна мова - це мова роду, дідів, прадідів. А російська- просто звична.
- Нет, я думаю по-русски и не хочу по-украински.
- А хто ж подбає про українську мову, як не українці? Росіяни?
- Пусть об этом беспокоится кто-то другой, другие.
Вчителька української мови слухає розповідь про акцію, про шанування українцями рідної мови.
- А для чого ота акція? Самі ми шануємо українську. А інші? То вже їхня справа….
І розказує подрузі про випадок в маршрутці, коли пасажири всі дивилися на чоловіка, який звернувся до водія українською мовою, як на хвору людину з бацілами націоналізму.Захотілося запитати: ”То чи мало б місце таке, коли б українці дбали гуртом про рідну мову?!”
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Які українці живуть у Миколаєві
Світ:
mowar_20110511.jpg
Крамничка з продажу всілякого дріб’язку. Знайома жіночка, власник крамниці. Завжди відповідає українською мовою. Заводимо розмову про акцію, пропонуємо долучитися.
- Не візьму наклейки, бо боюся реакції російськомовних. Будуть обходити десятою дорогою, а то й придумають шкоду якусь. Було мені: почепила в крамниці якусь агітацію за БЮТ. Заходять і кажуть: ”Это те, которых бьют”. І дивляться на мене. То я вже після цього не хочу ніяких акцій.
- Подумайте: ми ж в Україні, а не в лісі. Вовків боятися, то і в ліс не ходити. А тут..
- А тут зроблять славу: ”Націоналісти. Бандерівці”. А мені треба щось продати. Не хочу і думати…
Павільончик “Кури гріль”. Із вікна виглядає молодий чолов’яга. Виявляється, українець. Вітаємося українською. Відповідає російською.
- А чому так: ми до Вас –українською, а Ви - російською?
- А в мире много людей, которые разговаривают не на своем родном языке. И ничего! Живут!
- Але ж Ви не зустрінете англійця, який би в Анлії відповідав англійцю, наприклад, французькою. Навіть в Україні Ви не зустрінете, зокрема, грузинів чи татар, які б розмовляли між собою російською.
- Ну, агличане, грузины, татары для нас не указ. Мы украинцы в Украине сами с усами.
- Це Ви так думаєте?
- Поверьте, не только я. До свидания!
І не помилився, як не прикро.
Книгарня. Продавщиця- молода жінка, українка. Відповідає виключно російською. Намагаємося переконати, розказуємо про акцію, показуємо наклейки.
- Нет, не возьму. Я училась в русской школе и мне русский язык- родной!
- Ви помиляєтеся. Рідна мова - це мова роду, дідів, прадідів. А російська- просто звична.
- Нет, я думаю по-русски и не хочу по-украински.
- А хто ж подбає про українську мову, як не українці? Росіяни?
- Пусть об этом беспокоится кто-то другой, другие.
Вчителька української мови слухає розповідь про акцію, про шанування українцями рідної мови.
- А для чого ота акція? Самі ми шануємо українську. А інші? То вже їхня справа….
І розказує подрузі про випадок в маршрутці, коли пасажири всі дивилися на чоловіка, який звернувся до водія українською мовою, як на хвору людину з бацілами націоналізму.Захотілося запитати: ”То чи мало б місце таке, коли б українці дбали гуртом про рідну мову?!”
Читати повністю ТУТ
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)