Я певна, що дружина нашого Українського Президента, Віктора Андрійовича Ющенка, є свідомим лакмусовим показником його незаплямованої честі, є твердженням криштальної проби на політичному і загальнолюдському авторитеті свого чоловіка, Посвідченням Совісті.
Мурманськ – місто, яке призначене дарувати зустрічи. Тут все спонукає до спілкування . порівняння і осмислення. Перш за все, це обумовлено великим відстанням, суворістю кліматичних умов, морською романтикою(?) і картанням себе за те, що я чомусь не вдома, не в Україні…
Відтак, завжди буває радісно, коли в телефонній трубці озветься знайома, або й зовсім незнайома людина, яка щойно приїхала з України.
Так сталося і на цей раз. Дві жіночки з Донеччини, що приїхали на гостину в наше далеке місто за Полярним колом, висловлювали бажання побувати в українській Громаді, поспілкуватись,- одним словом на власні очі побачити, як гуртуються українці в Заполярному Мурманську.
Знайомство відбулося на черговій репетиції хору, і все здавалося б було добре, однак я патрувала себе на думці, що не дуже хочу говорити з нашими гостями про останні події в Україні. Проте розмова сама собою склалася саме в цьому болючому регістрі, в цій, до сколотин набитій скузами площині, - про минулі вибори в Україні і про новообраного Президента.
Я не помилялась, я дійсно почула все те, що мене виводе з певної рівноваги і я потрапляю в ситуацію, коли мені стає дуже тяжко віднайти шлях навіть до самого гнучкого компромісу з співрозмовником. І марна справа вишукувати в собі навіть саме мале бажання виправдувати таких людей тільки з огляду на те,що вони начебто жили в політично-інформаційній ізоляції від центру України. Бо тоді навертається питання, а як же ми, українці всіх світових далечінь? Де шукати нам тієї поінформованості? Відповідь постає, хоч і не дуже прозора, але досить наявна – обмежена національно-духовна резервація виникає в тих душах, де немає місця для Великої Правди про свою Батьківщину.
Вони хибно вірили в те, про що говорили. А говорили вони напружено-гнівно про те, що Віктор Андрійович Ющенко скоро позакриває всі шахти Донбасу, що тепер на них чекає тяжке безробіття і.т.і. Про те, що то висліди ганебної агітки, геть, і слухати не хотіли. Тяжко переймалися і жалкували об тім, що Москва “празєвала” Януковича і тепер не буде подвійного громадянства з Росією. Найбільша ж доля скаргування, ба, навіть злосливого роздратування, припадала на той факт, що дружина Президента американка. В мить нажбурили дикунськими плітками і в адресу Президента і його дружини. Отут і урвався мені терпець! Та дай, кажу, Боже, аби донбасівці хоч напівтрошки спромоглися стати такими українцями, як ті американські українці. “Нікагда і нєзашто!!!”, - з лютістю в голосі аж підскочили мої аппоненти. “Гублю себе, коли служу рабам” -пригадала я вислів величавої Ліни Костенко і відійшла від гріха подалі.
1999 рік. Мене шанобливо і доброзичливо приймають українці Америки. По приїзді до Мурманська я ще довго і зворушливо буду розповідати всім, які там справжнющі українці. В кожній українській родині - обовязково хатній український міні-музей. Є музеї і справжні -великі... Українське радіо і “Рідна школа” для дітей. В українських церквах, а їх по всій Америці незлічимо, служба Божа правиться українською мовою. Повсюди щиросердя і доброзичливісь, хоча я для переважної більшості з них “східнячка” під кожним оглядом. Проте, визначалось і таке, чого неможливо було не помітити-американські українці (за винятком останньої новоприбулої хвилі) пильні, обережні і їх не піддурить жоден, хто улесливо сіється в “українці”. Пустопорожнє псевдоукраїнство вони помітять водночас, бо і самі “мічені”…- тяжким досвідом, сталінськими катівнями і великою любов’ю до України. Таку велетенську любов до свого Праукраїнського Древа прищепили вони з мовою, піснями, танцями, самим способом суто - українського життя і своїм дітям. І не зраджують їхні нащадки, народжені на чужині, тієї пам’яті, того шанобливого пошанівку до прабатьківської землі, яку мали змогу побачити лише тоді, коли Україна зголосилася до Незалежності і стала вільною Державою. Вони все прочитали і розпитали у батьків про таку далеку, але рідну і омріяну Україну і добре розуміються на будь якому українському питанні.
То невже б спадкоємиця спавжніх українців - патріотів, пані Катерина Чумаченко, та й споглянула б на ворога України?! Невже людина, якій с пупочку прищеплено любити Україну, її мову, культуру, заповідано знати історію землі своїх батьків зневажила б свій рід знайомством з пустоцвітом? Чи може вона там голодна була в тій Америці, чи боса?! Чи може Віктор Андрійович, бувши представником опозиції зірки з неба злущував? Отже, ні… Пані Катерина добре розуміла, що спізнавшись з “катакомбним” українським лідером чекають на неї нервові напруги і всілякі небезпеки. І тільки скудуваті мисленням, розумово-неблагополучні люди можуть припускати, що жінка, яка вирісла в оточенні справжніх українських патріотів могла б зв’язати своє життя з чоловіком забрудненої антиукраїнської вдачі, з псевдоукраїнцем. Та вона б плювка б в його бік пошкодувала б, а не те щоб стати з ним до пари!, якби то було так.
Отже, я певна, що дружина нашого Українського Президента, Віктора Андрійовича Ющенка, є свідомим лакмусовим показником його незаплямованої честі, є твердженням криштальної проби на політичному і загальнолюдському авторитеті свого чоловіка, Посвідченням Совісті.
Зрештою, все доводиться на переконливому порівнянні… Та й аби ж то не було з ким порівнювати… Хіба не траплялось нам усім спостерігати, наших “спільних знайомих” (читай політиків) з їхніми, висловлюючись мовою класика “задрипанками”, що й розписатись українською не второпають?..
Відтак, я тут на краєчку Світу, далеко від центральної України, як зрештою і від рідної Донеччини, цілком вдовольняючись “політично-інформаційною ізоляцією” пишаюся і тішуся з того, що перша пані Української держави – є переконливим знаком якості для народного українського обранця – Віктора Андрійовича Ющенка!
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Знак якості для Президента
Світ:
Відтак, завжди буває радісно, коли в телефонній трубці озветься знайома, або й зовсім незнайома людина, яка щойно приїхала з України.
Так сталося і на цей раз. Дві жіночки з Донеччини, що приїхали на гостину в наше далеке місто за Полярним колом, висловлювали бажання побувати в українській Громаді, поспілкуватись,- одним словом на власні очі побачити, як гуртуються українці в Заполярному Мурманську.
Знайомство відбулося на черговій репетиції хору, і все здавалося б було добре, однак я патрувала себе на думці, що не дуже хочу говорити з нашими гостями про останні події в Україні. Проте розмова сама собою склалася саме в цьому болючому регістрі, в цій, до сколотин набитій скузами площині, - про минулі вибори в Україні і про новообраного Президента.
Я не помилялась, я дійсно почула все те, що мене виводе з певної рівноваги і я потрапляю в ситуацію, коли мені стає дуже тяжко віднайти шлях навіть до самого гнучкого компромісу з співрозмовником. І марна справа вишукувати в собі навіть саме мале бажання виправдувати таких людей тільки з огляду на те,що вони начебто жили в політично-інформаційній ізоляції від центру України. Бо тоді навертається питання, а як же ми, українці всіх світових далечінь? Де шукати нам тієї поінформованості? Відповідь постає, хоч і не дуже прозора, але досить наявна – обмежена національно-духовна резервація виникає в тих душах, де немає місця для Великої Правди про свою Батьківщину.
Вони хибно вірили в те, про що говорили. А говорили вони напружено-гнівно про те, що Віктор Андрійович Ющенко скоро позакриває всі шахти Донбасу, що тепер на них чекає тяжке безробіття і.т.і. Про те, що то висліди ганебної агітки, геть, і слухати не хотіли. Тяжко переймалися і жалкували об тім, що Москва “празєвала” Януковича і тепер не буде подвійного громадянства з Росією. Найбільша ж доля скаргування, ба, навіть злосливого роздратування, припадала на той факт, що дружина Президента американка. В мить нажбурили дикунськими плітками і в адресу Президента і його дружини. Отут і урвався мені терпець! Та дай, кажу, Боже, аби донбасівці хоч напівтрошки спромоглися стати такими українцями, як ті американські українці. “Нікагда і нєзашто!!!”, - з лютістю в голосі аж підскочили мої аппоненти. “Гублю себе, коли служу рабам” -пригадала я вислів величавої Ліни Костенко і відійшла від гріха подалі.
1999 рік. Мене шанобливо і доброзичливо приймають українці Америки. По приїзді до Мурманська я ще довго і зворушливо буду розповідати всім, які там справжнющі українці. В кожній українській родині - обовязково хатній український міні-музей. Є музеї і справжні -великі... Українське радіо і “Рідна школа” для дітей. В українських церквах, а їх по всій Америці незлічимо, служба Божа правиться українською мовою. Повсюди щиросердя і доброзичливісь, хоча я для переважної більшості з них “східнячка” під кожним оглядом. Проте, визначалось і таке, чого неможливо було не помітити-американські українці (за винятком останньої новоприбулої хвилі) пильні, обережні і їх не піддурить жоден, хто улесливо сіється в “українці”. Пустопорожнє псевдоукраїнство вони помітять водночас, бо і самі “мічені”…- тяжким досвідом, сталінськими катівнями і великою любов’ю до України. Таку велетенську любов до свого Праукраїнського Древа прищепили вони з мовою, піснями, танцями, самим способом суто - українського життя і своїм дітям. І не зраджують їхні нащадки, народжені на чужині, тієї пам’яті, того шанобливого пошанівку до прабатьківської землі, яку мали змогу побачити лише тоді, коли Україна зголосилася до Незалежності і стала вільною Державою. Вони все прочитали і розпитали у батьків про таку далеку, але рідну і омріяну Україну і добре розуміються на будь якому українському питанні.
То невже б спадкоємиця спавжніх українців - патріотів, пані Катерина Чумаченко, та й споглянула б на ворога України?! Невже людина, якій с пупочку прищеплено любити Україну, її мову, культуру, заповідано знати історію землі своїх батьків зневажила б свій рід знайомством з пустоцвітом? Чи може вона там голодна була в тій Америці, чи боса?! Чи може Віктор Андрійович, бувши представником опозиції зірки з неба злущував? Отже, ні… Пані Катерина добре розуміла, що спізнавшись з “катакомбним” українським лідером чекають на неї нервові напруги і всілякі небезпеки. І тільки скудуваті мисленням, розумово-неблагополучні люди можуть припускати, що жінка, яка вирісла в оточенні справжніх українських патріотів могла б зв’язати своє життя з чоловіком забрудненої антиукраїнської вдачі, з псевдоукраїнцем. Та вона б плювка б в його бік пошкодувала б, а не те щоб стати з ним до пари!, якби то було так.
Отже, я певна, що дружина нашого Українського Президента, Віктора Андрійовича Ющенка, є свідомим лакмусовим показником його незаплямованої честі, є твердженням криштальної проби на політичному і загальнолюдському авторитеті свого чоловіка, Посвідченням Совісті.
Зрештою, все доводиться на переконливому порівнянні… Та й аби ж то не було з ким порівнювати… Хіба не траплялось нам усім спостерігати, наших “спільних знайомих” (читай політиків) з їхніми, висловлюючись мовою класика “задрипанками”, що й розписатись українською не второпають?..
Відтак, я тут на краєчку Світу, далеко від центральної України, як зрештою і від рідної Донеччини, цілком вдовольняючись “політично-інформаційною ізоляцією” пишаюся і тішуся з того, що перша пані Української держави – є переконливим знаком якості для народного українського обранця – Віктора Андрійовича Ющенка!
Наталя ЛИТВИНЕНКО-ОРЛОВА, м. Мурманськ
----------------------------------------------------
В тему:
За крок до переможної сурми
Українці Мурманська разом зі всім народом Батьківщини
Жнива родинної пам’яти
Харків і Харків’яни в Мурманську
Короваї, що об’єднують націю
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)